Логотип персонального сайта С.Білоконя
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Біографічні матеріали / На зламах епохи / Наслідки терору

На зламах епохи

Наслідки терору

Сергій Білокінь

В історії моєї родини табірний сюжет дістав згодом несподіване продовження. Вивчаючи історію ботаніки в Київському університеті, батько вийшов на таємничу постать Нестора Теодоровича Гаморака. Родич Василя Стефаника через дружину останнього, він працював у Кам”янці-Подільському, переїхав до Києва, був репресований і загинув у Сибіру. Батько розшукав Гаморакову удову Осипу Олександрівну [129]. Їхня дочка Дарина Несторівна вийшла заміж за лікаря-удмурта Павла Андрійовича Широбокова, й у них ріс талановитий син, у ті роки вже студент. Із Ханти-Мансійська родина Гамораків-Широбокових переїхала до Києва, тепер це наші вірні найближчі друзі.

Розстріляні не давали нащадків, а діти, що встигли народитись перед арештом, зазнавали поневірянь протягом десятиріч. Те, що я розповів на матеріалі однієї родини, можна простежити на ширшому масиві за моїм “Масовим терором”. Перший приклад – групова «слідча» архівна справа на 122 особи, що служили у вранґелівській армії, але на еміґрацію не виїхали й усі у Херсоні були розстріляні [130]. Серед них були чоловіки різного віку. Найстарші – полковник П.Ґ.Сапунов (69 років; арк. 2), відставний генерал-майор А.М.Кутейников (58 років; арк. 125) і полковники Г.І.Денисенко (55 років; арк. 51) та П.І.Макаренко (54 років; арк. 4). Але найбільше було молоді. Наймолодші мали по 21 рік – М.С.Тарасевич (Арк. 191) та І.Д.Карпжанський (Арк. 113). Я вибрав анкети осіб, що мали 40 років і менше. Їх виявилося 103. За родинним станом вони розклались таким чином:

віккількість осібнеодруженихкількість дітей
21210
2210
23420
24211
25952
261112
27330
28510
29312
30816
31825
321016
3377
34946
35312
3645
37314
38514
39--
4065

Виходить, із 103 молодих людей, що могли ще народжувати дітей, 26 осіб були ще взагалі неодружені. Решта встигли народити лише 57 дітей. Большевики розстріляли їх усіх, їхні генеалогічні гілки були обірвані.

Другу справу, з якою я хотів би познайомити читача, склали анкети, заповнені під час переатестації співробітників київської Лук”янівської тюрми, здебільшого наглядачів (1925). Осіб до 40 років у цій групі виявилось 202. На жаль, даних про родинний стан п”ятої частини (41 душ) не подано. Відомості розкладаються так [131]:

віккількість осібнемає данихнеодруженихкількість дітей
18110
203210
21320
22733
2312253
2412251
2520577
2614465
2713354
2815510
29173510
30102210
31162413
326116
338135
345121
35305
365215
37121222
388311
39417
408119

Таким чином, у цій групі неодружених 96. Мабуть, тюремникові одружитись було не так просто. Решта, 65 душ на момент заповнення анкет народили 147 дітей. Згодом, у тих самих людей дітей стало, природно, ще більше. Це зіставлення дає поняття, які соціальні кола інтенсивніше вплинули на характер сучасного суспільства. Природна річ, пізніші події – голодомор і великий терор 1937-38 років тільки поглибили процеси цього роду. Генетики пояснюють, що «агресивний тип» знищував інші типи і дав більшу кількість нащадків.

Мусимо завжди пам’ятати, що внутрішня політика большевиків не менше за війну була могутнім чинником контраселекторної елімінації, тобто усунення з життя особливо цінних елементів, т.зв. плюс–варіантів. Це призвело до контраселекторної селекції, себто виживання, навпаки, мінус–варіантів, іншими словами, малоцінних елементів [132]. 9 вересня 1919 року, за три дні до смерті, буквально те саме писав В.Бурцеву Леонід Андрєєв: «А какой вид будет иметь Россия, когда уйдут большевики? Страшно подумать. Больше всего меня страшит страшная убыль в людях. С одной стороны, защищая себя, большевизм съел среди рабочих и демократии все наилучшее, сильнейшее, более других одаренное. Это они в первую голову гибли и гибнут на бесчисленных фронтах в бесчисленных сражениях и кровопролитиях. И наоборот: наиболее трусливое, низкое и гнусное остается в ихнем тылу, плодится и множится и заселяет землю – это они палачествуют, крадут, цинически разрушают жизнь в самых основаниях. С другой стороны, нападая, он съел огромное количество образованных людей, умертвил их физически, уничтожил моральной своей системой подкупов, прикармливания. В этом смысле Луначарский с своим лисьим хвостом страшнее и хуже всех других Дьяволов из этой свирепой своры» [133].

Не думаю, що наша родина особливо відрізнялась від інших кількістю репресованих, отже якимось спеціальним протистоянням із владою. Мабуть, ту саму картину можна простежити в більшості українських родин.

Пригадую момент, який свого часу до краю схвилював і вразив і мене, і колег по інституту. Тарас Гунчак вперше промовляє в Інституті історії (за спиною в доповідача на стіні ще висів портрет Леніна, на якого він гостро прореаґував). Коли почались питання, раптом офіційний історик І.М.Кулинич [134], до краю схвильований встав і заявив, що і його дядьки брали участь в отаманщині. Такого від нього ніхто не ждав, але ж от – історія Визвольних змагань відбилась навіть у його біографії.

Влади боялися всі. 1955 року, коли ми виїхали з ботанічного саду, наше помешкання зайняла родина Олександра Вікторовича Топачевського, яка раніше жила на першому поверсі. Ботанік, професор (з 1959), академік (з 1972), директор Інституту гідробіології (з 1959), він був змушений приховувати від кадровиків дату й навіть місце свого народження. У другому виданні УРЕ зазначено, що він народився 1/13 березня 1897 на хуторі Бобрівці Таращанського повіту Київської губернії. Але його синові Андрію, якого я знаю стільки, скільки себе, тітка Віра Вікторівна дала орієнтир, і тепер в одній із метричних книжок с. Будаївки Київського повіту виявлено таке: насправді Олександр Вікторович народився не в Таращанському повіті, а в Боярці-Будаївці, і не 1897 року, а 18 лютого 1901 року, а 2 квітня його було охрещено. Батьки – спадковий почесний громадянин Віктор Якович Топачевський і законна його дружина Софія Олександрівна, обоє православні. Хрещені батьки – штабс-капітан Олексій Миколайович Гарбар і Марія Олександрівна, дружина статського радника Валеріана Степановича Костецького. Священик Мельниківський, дяк Надемський [135]. Шкода, немає змоги зафіксувати момент і причину, коли саме й навіщо змінилась хронологія: треба було додати кілька років, щоб поступити на навчання, чи була якась інша причина. Зрештою, це ще можна зрозуміти, – але навіщо було міняти місце народження?! Робоча гіпотеза в мене одна: треба було будь-що приховати спорідненість з головою Центральної Ради.

Фантасмагорична життєва географія історика й економіста Антона Синявського, з дочкою якого Ніною Антонівною я зустрічався у Києві й Нью-Йорку. Рятуючись від репресій, він виїхав на Далекий Схід СРСР — до Благовіщенська, тоді до Владивостока, звідти до Сталінграда, Симферополя, Нальчика, Києва, Ростова-над-Доном, Чернівців, Кіровограда, Краснодара й знову до Симферополя. За німців він нібито ховався в ущелинах кавказьких гір і мандрував півднем України, все-таки прагнучи до свого симферопольського осідку [136]. Який же страх гнав його по земній кулі!

Відмінність нашої родини і її кола полягає хіба що в тому, що, крім тітчиного нареченого Василя Леонтійовича Кавецького [137], який перебував у підпіллі, у нас ніхто не загинув під час війни. Але це могло трапитись лише з тієї причини, що чоловіків у роки голодомору й репресій вигубили ще перед війною.

Царство усім небесне!

Примітки

129. Згодом я написав книжечку про її сестру – співачку: Білокінь С. Іванна Синенька-Іваницька. К.: Медекол, 1997. 44 с.

130. ЦДАГО України. № 70262 ФП / кор. 2033. Пор.: Белоконь С. Красный террор в Крыму: Небольшой экскурс в историю Крыма: [Передмова] // Абраменко Леонид Михайлович. Последняя обитель: Крым, 1920-1921 годы. К., 2005. С. 3-17.

131. ДАмК. Ф. р-642. Оп. 1. № 1.

132. Пор.: Шапшев К.Н. Евгеника и расовая гигиена // Профилактическая медицина. Х., 1925. Июль. № 7. С. 47. Пор.: Каминский Л.С. и Новосельский С.А. Потери в прошлых войнах, 1756–1918: Справочная книга. М.: Медгиз, 1947. 212 с.

133. Андреев Леонид. «Верните Россию!..». М.: Московский рабочий, 1994. С. 223.

134. Займався історією міжнародних відносин. Кандидатська дисертація «Становище і боротьба робітничого класу Болгарії на поч. ХХ ст. (1907-12 рр.)», докторська – «Загарбницька політика німецького імперіалізму щодо України в кін. ХІХ – на поч. ХХ ст.»

135. ЦДІА України. Ф. 127. Оп. 1078. № 2241. Арк. 8 зв.

136. Білокінь С. Антін Синявський і його доба // Синявський А. Вибрані праці. К.: Наукова думка, 1993. С. 3-31.

137. Пор.: Чернецький Євген Анатолійович. Правобережний гербівник. Том ІІІ. Біла Церква, 2007. С. 71.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2018 С.І.Білокінь

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2893

Модифіковано : 31.08.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.