Логотип персонального сайта С.Білоконя
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Біографічні матеріали / До історії моєї бібліотеки

До історії моєї бібліотеки

Сергій Білокінь

У мене склалась коштовна книгозбірня. Останні роки систематично (одне засідання наприклад, відбулось у приміщенні Інституту літератури) обговорював у своїй референтній групі, кому її залишити: як історик розумію, що на той світ я її не заберу. Вдячний колегам – книжним людям, серед яких заступниця директора однієї з найбільших наших бібліотек. Інший колега, джерелознавець Віктор Дудко вже на тому світі, Царство йому небесне!

Було перебрано чимало варіантів. Для державотворчих осередків Гетьманщини Полтави й Чернігова (у порівнянні з Західною Україною – бідних на добрі книжки) моя книгозбірня була б цікава тим, що довкола неї формувалися б українознавчі студії молоді. Дедалі розкручуючи свою книжкову збірку, хотів би перетворити її структуру на Шевченківський Дім.

Ще 17 квітня 2012 року було підписано з громадськи активним Президентом університету "Києво-Могилянська академія" п.Сергієм Квітом домовленість про передачу книгозбірні туди. У бандитські роки пан Квіт успішно протистояв Табачникові. КМА була тоді старанно і всебічно розрекламована.

Моя книгозбірня історично склалася з кількох коштовних колекцій. Найважливіша з них належала фундаторові бібліографії другого ступеню Ф.П.Максименкові (історія й історичне краєзнавство, включаючи видання часів війни румунською, угорською та іншими мовами).

Особливо коштовні курси історії України, що займали у мене на Паньківській окрему шафу. Томи Грушевського Федір Пилипович підібрав останніми, себто найдовершенішими виданнями (одного з них не було у бібліотеці ім. Стефаника). Коли готувалось перевидання «Історії України-Руси», перші чотири томи робили за примірниками Ф.П. При цій нагоді скажу, що основу своєї книгозбірні Ф.П. привіз до Львова із Києва. Я мав усі випуски тищенківської серії Михайла Антоновича, том Рігельмана, що побував у руках Осипа Бодянського, книжки часів війни із Уфи (один із них – макет). Статті про Федора Пилиповича я надрукував у збірнику його пам»яті (2008), «Енциклопедії історії України» тощо.

У майбутніх присвячених бібліотеці виданнях як цікава родзинка відзначатиметься збірка Св. Патріарха Володимира Романюка, що перейшла до мене як його радника (богослов"я, цікаві книжки з інскриптами).

Для київських бібліотек явною рідкістю виглядають книжки Юрія Андрійовича Ольховського з Вашінгтона (комплекти політичної російськомовної еміграційної періодики – «Континент», «Посев», «Вече»).

Красне письменство походило здебільшого з бібліотеки московського перекладача, репресованого свого часу Ігоря Поступальського. Як відомо, у державних книгозбірнях такі книжки здебільшого дефектні: повикреслювано імена редакторів, авторів передмов, перекладачів тощо. Мої книжки ідеальні, оправлені, часто з автографами письменників. Прижиттєвий Шевченко – «Букварь южнорусский».

Дві полиці склала тема «Україна й Італія», до них додалася картотека.

Несподівано для мене окрему збірку створили книжки еміграційної малярки Людмили Морозової.

Для майбутніх бібліотечних експозицій цікава моя збірка дитячих видань (в ідеальному стані!).

На кожному примірнику я приписував, звідки походить та чи інша книжка, але ця інформація до актів не потрапляла. Взагалі зараз у нас 2015-й рік, але за ці роки я зміг підписати лише один (!) акт передачі: (почалося з того, що мені підсунули список книжок без років видання). Наприклад, фрагмент видання Гваньїні 1611 року (присвячений Сарматії) з додатками Федора Пилиповича. 2011 року було перевидання. Питається: що властиво я їм передав?! Журнали мали дарчі написи й нотатки Г.Кочура, С.Таранушенка. Тодішня керівниця бібліотеки «КМА» захотіла (навіщо?!), щоб я своєю рукою підписав, що мої примірники жодних написів не мали. У нас тривало велике листування, цікаве з обох боків. Не знаю її освіти, але коли листування вийде друком, з нього буде все видно.

Ми з п.Квітом підписали акт, згідно якого "Могилянка" приймає мої книжки як окрему колекцію. Зрештою, мені було сказано, що «на конті» мого подарунка 15 тисяч одиниць. Щоб уникнути «утєчки», я домігся оцифровування титульних аркушів. Результат той самий. Книжки порозставлювано не за системою, як було у мене, а навіщось згідно ISBN. Минуть роки, хтось захоче ознайомитись із моєю колекцією, але ознайомиться лише із системою ISBN. Гірко, що мою колекцію у вигляді саме колекції знищено.

Книжки я передавав полиця за полицею. За виданням творів Івана Франка йшла франкіана. Так було зручно вченим – спершу моєму батькові, тоді – мені. До речі, я написав статтю до батькову бібліотеку, до якої увійшли книжки його вчителя – акад. Миколи Григоровича Холодного. Ту бібліотеку я подарував до бібліотеки Інституту ботаніки його імені.

У мене на Паньківській окрему шафу займав розділ «Персоналія». Там були представлені такі особи, як-от Ярослав Дашкевич, Житецький, Максимович. Спершу три томи «Собрания сочинений» останнього, за ним книжки різних авторів про нього (наприклад, Маркова). Велика пачка окремих відбиток Сергія Ів. Маслова і Василя Івановича (в ідеальному стані), які я одержав від їхньої племінниці Ірини Олександрівни Лучник (ми разом працювали в рукописному відділі). Далі збірка відбиток Вадима Львовича Модзалевського. Ці дорогоцінні видання, зрозуміла річ, можна розставити по-різному…

До речі, десятитомник Максима Рильського (оздобив його Стеценко) був оздоблений суперобкладинками. На останніх томах з’явилися суперобкладинки зовсім інакші, красивіші, але дешевші. Реальний вигляд цих томів книжним людям говорив би багато. Максим Тадейович бачив книжки саме так. На жаль, прозорі суперобкладинки просто викинули.

Свого часу бібліотека "Могилянки" мою збірку похвалила: Борисова Тетяна. Книжкова колекція С.І.Білоконя отримує нову "прописку" // Культура і життя.2013. 21 червня. № 25 (4545). С. 12. Повторюю: подарувавши «Могилянці» 15 тисяч одиниць, досі я підписав один-єдиний акт. На другого й дальшого бібліотека не спромоглася. Чи «утєчка» відбулась, я не знаю й досі.

Останнім часом були публікації й розмови довкола Оссолінеума. Згадували окремих осіб, дослівно: "Таких до книжок підпускати і близько не можна." Вторуючи цим виступам СМІ, хотів би виступити на переатестації пані Ярошенко. Мені є що сказати. Днями довідався від її симпатика Брюховецького, що вона пішла на підвищення.

15 серпня 2015 р.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2018 С.І.Білокінь

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1337

Модифіковано : 26.08.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.