Логотип персонального сайта С.Білоконя
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Біографічні матеріали / На зламах епохи / Церковна тематика в моїй колекції

На зламах епохи

Церковна тематика в моїй колекції

Сергій Білокінь

Дві шафи в моїй бібліотеці – Православна Церква. В удови о. Олексія Глаголєва Тетяни Павлівни (Боричів Тік) я придбав “Камінь віри” з власницьким написом київського митрополита (1748-57) Тимофія Щербацького, а також один том “Четьїх-Міней” з записом славетного бібліофіла Стефана Яворського. На жаль, як і завжди, я не мав досить грошей, а продавалось усе, тож книжки перейшли здебільшого до о.Всеволода, а «Труды” КДА – до Яременка, який їх за кілька днів перепродав, що мене тоді сильно вразило. Згодом я ретельно збирав і маю повний комплект з додатковим томом «Систематического каталога книг Киевской духовной академии» Амвросія Семеновича Криловського.

На вулиці Петра Запорожця, 11/А, пом. 78, жила дочка професора КДА Петра Павловича Кудрявцева Катерина Петрівна (сиділа разом із Зінаїдою Тулуб). До неї наїздила сестра Бландина Петрівна. Від них, окрім батькових паперів, я одержав збірку творів владики Ієроніма Екземплярського. В окремій коробці лежать фото ієрархів (Луки Войно-Ясенецького з його автографом, митрополита Владимира Богоявленського, першої жертви большевицького терору в єпископському сані [загинув за муравйовщини], екзарха Михаїла Єрмакова та ін. з написами Кудрявцева). Маю конволют з творами останнього, а також каталог його бібліотеки, який дав мені підставу для спеціальної статті [58], перший зошит його спогадів про митрополита Антонія Храповицького. Їхня пікантність полягає в тому, що свого часу владика Антоній у розгромному звіті про свою ревізію Академії певне місце присвятив і «лівим» професорам – Василеві Іллічу Екземплярському і – Кудрявцеву.

Як і багато чого іншого, церковна колекція почалась у мене від Нарбута. Ольга Данилівна Карпеко познайомила мене з членами общини розстріляного йосифлянина о.Анатолія Жураковського, передусім із власною сестрою Анною Данилівною Артоболевською.

Нещодавно я звів матеріали своїх архівних розшуків. Йосифлян переслідували нещадно: це була політика. 11 червня 1938 року було заарештовано Євгенію Люс’янівну (Лук’янівну) Вахрамеєву (дівоче прізвище Жюно; 12 грудня 1894 – ?). 9 березня 1939 Київський обласний суд засудив її до 5 років ИТЛ. 1960 була жива [59]. Розстріляно її сестру Марію Люс’янівну (Лук’янівну) Жюно (1 жовтня 1894, Київ – 26 грудня 1937). Їхній батько, агроном на Корнинському цукровому заводі, мав швейцарське підданство (1910 перейшов у російське). 1912 придбав на Великій Васильківській, 28, будинок, який невдовзі було продано за борги. У церкві на Ново-Павлівській М.Л. організувала із сестер і дівчат гарний хор, була його реєнтом до закриття храму. Чудово знала богослужіння й добре його розуміла. На її адресу йшли листи єпископа Сергія (Куминського). Арештована 18 листопада 1937. Родичам оголосили, що її засудили до 10 років ИТЛ, померла в місцях позбавлення волі від раку печінки 15 листопада 1941 [60]. Їхній брат Віктор Люсьєнович (Лук’янович) Жюно (1882, Київ – ?), викладач гімназій, був заарештованний 18-19 липня 1931 [61]. Репресували старшу сестру общини Ольгу Василівну Михеєву (5 грудня 1899 – 14 серпня 1987, Київ), яку я близько знав. Вона була дочка головноуправляючого лісами спадкоємців Терещенка Василя Васильовича Михеєва (+ 1920 від висипного тифу) та Марії Петрівни Москальової, тітка Святослава Ріхтера. Заарештована 20 листопада 1937, одержала 5 років вільного заслання (!; «вольной высылки») до Павлодара, потім до одного з радгоспів. Дала притулок українському історикові Олександру Грушевському, братові академіка. Лишила спогади про останні місяці його життя. Перебувала на засланні до 1946 [62]. Повернувшись до Києва, мешкала на Гоголівській, 34, пом. 1. У звязку з капітальним ремонтом, переїхала на Стрілецьку, 7/6, пом. 31. На 3 роки ИТЛ був засуджений 1930 лікар-терапевт, син професора Георгій Олександрович Косткевич (1902 – 1973). Засланий на Біломорканал, потім – до Арханґельська. Двічі заарештували його брата Олександра Олександровича Косткевича (1906 – 28 лютого 1937). Після другого арешту він захворів на важку шизофренію. Репресували Сергія Михайловича Орлова (1904, Київ – ?). Заарештований 1926, він був засуджений на 1 рік. 20 грудня 1930 знову заарештований, засланий на 3 роки на Біломорканал. Трагічно склалась доля Наталі Михайлівни Орлової (20 серпня 1905, Київ – 30 травня 1992, там само), з якою я теж жив в одному будинку. Дочка агронома, 18 листопада 1937 вона була ув’язнена й заслана до караґандинських таборів (Карлаг) на 10 років. Їй було заборонено наближатись до залізничної колії. У безграмотній і абсурдній постанові, датованій 16 жовтня 1939 року, говориться: «Основанием к ее аресту послужило показание ее родного отца, Орлова Михаила Николаевича от 29.Х.37 г., в котором он указал, что является офицером царской и белой армии, член массонской монархической организации, так называемой «массонской ложи Андрея Первозванного», а впоследствии «Братства возрождения России». Вел активную борьбу с Советской властью» (Арк. 46). Зберігся лист її матері, Марії Михайлівни до Берії від 27 червня 1940. Мати наводить у ньому слова Н.М., які дочка кинула, сідаючи до ваґона, що, не читаючи, підписала якогось папірця, бо «не могла більше витримати» (Арк. 50 – зв.). За офіційною довідкою, «убыла в Карлаг 15 февраля 1938 г.» (Арк. 45, 47). 27 вересня 1951 знову ув’язнена за старою справою. Після реабілітації (1961) повернулась до Києва. Кілька разів була заарештована кн. Марія Борисівна Щербатова (1876, Париж – після 1945), викладач англійської мови. Після арешту 15 червня 1927 вислана до Казахстану. У чекістській анкеті зазначено: “Имуществененное положение – не имущая”. Її брати лишились на еміґрації, де й померли, – Николай Борисович (у Мюнхені), Павел Борисович (на Балканах), Борис Борисович (на Флориді) та Михаїл Борисович (у Франції [63]). 1937 був заарештований Сергій Леонідович Яснопольський – син академіка ВУАН, математик, якого як і дружину його я теж добре пам’ятаю. Його заслали на будівництво каналу «Москва-Волга» [64].

Отця Анатолія Жураковського і його духовних дітей добре пам»ятала визначна малярка, учениця Федора Григоровича Кричевського Людмила Миколаївна Морозова, яка зберегла кілька автентичних світлин і паперів й передала мені їх у себе в Гантері, США. Мене привозив до неї і в неї фотографував зворушливий Мар»ян Коць, а розмови записала на відео Надійка Світлична.

Нещаслива в заміжжі, Ольга Данилівна Карпеко-Глеваська мешкала у Москві. Сестри приїздили влітку до Києва, де навідували о. Георгія Єдлінського у Макарівській церкві, та Ірпінь, де відпочивали. У пошуках нарбутівських слідів спершу я одержав київську адресу, звідти мене справили до Ірпеня, і так я познайомився з недобитками общини Св.Марії Магдалини. У Києві Віра Вячеславівна Опацька, Ольга Василівна Михеєва та інші жили в помешканні проф. В.Артоболевського на Гоголівській, 34, отже, їх звали «гоголівцями». Повернувшись із заслань і розсіяння, вони відновили общинний архів. Згодом старша сестра общини Ольга Василівна Михеєва передала його мені, зокрема рукопис її історії, портрет о.Анатолія роботи Гр.Світлицького і майже повний комплект (без двох чисел – одне здвоєне) «Христианской мысли», яку видавав В.І.Екземплярський. (Ориґінали світлин потрапили, здається, до Житомира). Тітка Святослава Ріхтера, О.В. передала мені його, Ріхтерові, листівки, автографи, які він їй надсилав з гастролів – на жаль, без конвертів, які розбирали ентузіасти-меломани. У тому помешканні Ольга Василівна померла остання, й інший завсідник тамтешніх чаїв, творець гарних гобеленів Олег Машкевич знищив все листування кількох родин за кілька десятиріч. До ікон і меблів, з одного боку – й листування він ставився по-різному, Спробував пояснити мені свою позицію фразою «Они же чужие!» Мабуть, найбільше було там листів з родини царського генерала Опацького, бо дочка його Віра Вячеславівна ув»язнена не була. Вона показувала мені дещицю – листи історика Леоніда Беркута. Я бачив їх в ориґіналах, тепер у мене вони лише у списках. Ориґінали загинули, як я вже сказав, і то не котрогось 37-го року, не в роки війни, а багато пізніше, уже в мої роки.

Дві проповіді о.Анатолія я опублікував у 1980 та 1983 роках в «Православному віснику» через кол. архиєпископа УАПЦ Йосифа Федоровича Оксіюка, чий некролог мені довелось потім написати [65]. Редактором при ньому був владика Макарій (Свистун). Природно, я мав справу не з Філаретом, а з ним. Як казав мені потім Філарет, «Православний вісник» цензурували три цензури. Він мав на увазі, очевидно, Колесника, своє начальство московське і звичайну цензуру. Треба сказати, що робили вони це доволі жорстоко. Обидві проповіді йосифлянського священика з»явились під псевдонімами – протоієрея Георгія Ребріна і особи явно вигаданої – протоієрея Анатолія Святського. Таке було дівоче прізвище його дружини [66]. Зараз матеріали о. Анатолія друкуються в журналі «Синопсис» і мають вийти окремою книжкою. А Йосиф Федорович передав мені кілька самвидавівських його творів з бібліотеки П.П.Кудрявцева, яка продавалася після його смерті. Останнє надходження датується 2002 роком, коли з останньої мандрівки до Москви я привіз папери о.Анатолія від дочки Анни Данилівни Артоболевської – Наталі Георгіївни. Сама Анна Данилівна свого часу передала мені найсокровенніше – ориґінали його тюремних листів (із Бутирок) – у білому полотняному мішечку. Ніні Сергіївні, дружині о.Анатолія, на її прохання листи поклали до труни, – отже, існують тільки машинописні копії. Хочу ще додати, що розвідку про українську аристократію я присвятив пам»яті Ольги Данилівни й Анни Данилівни [67].

Збірку кам’янецьких фотографій, що теж належить до церковної тематики, я одержав від Любові Михайлівни, дочки професора КДА Михайла Скабаллановича. О. Георгій Єдлінський (син о.Михаїла), який багато допоміг мені в атрибуції випускних академічних альбомів, називав Скабаллановича вченим ледве не геніальним. Але і його життя, і життя його дочки склалось печально. Жінка високої культури, чудова оповідачка, що добре володіла літературним стилем, Любов Михайлівна виявилась у цьому суспільстві йому непотрібна. Важко хворіла, тому не реалізувалась ніяк. Мені було незручно прямо запитати, але здається, вона нічого не написала. На жаль, це дуже характерна доля. Її хтось забрав до Вінниці чи Житомира, – можливо, там знають про кінець її життя.

Пачку листівок із заслання мистецтвознавця й теософа Євгена Михайловича Кузьміна я маю від Тетяни Борисівни Букреєвої. Інша частина його архіву потрапила від неї до Музею українського мистецтва, ще інша – до Юрія Васильовича П»ядика, який займався Юхимом Михайловим. До Тетяни Борисівни, – мабуть, не без відома Алли, – мене спрямував Віктор Зарецький, який сам ледве чи був з нею знайомий (тут головне – поштовх). Пам»ятаю кілька характерних фраз з нашої першої зустрічі:

– Знаєте, сусіди розповідають, що Ви можете пересувати поглядом предмети? Чи це правда?

Т.Б. (обурено): – Ні, практичним окультизмом я ніколи не займалась!

Мої знайомства зі старими окультистами були зовсім, ну зовсім скромні. Я їх боявся. Якщо залучити до їхнього кола Олександру Олексіївну (Алю) Андрієвську, не можу не згадати, що перед смертю вона повернулась до православ»я й заповіла своїм ученицям знищити щоденник, який вела протягом десятиліть, – як реєстрацію своїх життєвих помилок. Наскільки мені відомо, цей заповіт учениці виконали. На жаль, київський альманах «Гермес» я маю не від неї. Куди пішов її примірник, мені невідомо. Разом з однією з приятельок моїх батьків Людмилою Аркадіївною Яворовською Андрієвська уклала французько-український словник, – за відгуками користувачів, дуже добрий.

Примітки

57. [Грузов Михайло Андрійович.] Серед друзів: Бібліогр. покажчик видань з автографами та дарчими написами. К.: МАГ, 2003. С. 10-11. №№ 32-39. Наклад п"ятдесят іменних примірників.

58. Белоконь С. Киевский профессор П.П.Кудрявцев как библиофил и читатель // Актуальные проблемы теории и истории библиофильства: Тезисы сообщений научно-практической конференции. Л., 1985. С. 73-75.

59. ДА СБУ. № 49804 ФП; ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 53683 ФП / кор. 1208. Арк. 11-14

60. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 50734 ФП / кор. 4. Арк. 106, 116 – зв.; № 53683 ФП / кор. 1208. Арк. 11; № 63171 ФП / кор. 1725 кор. Арк. 10, 14, 18; Соколовський Олександр-Климентій. Церква Христова, 1920-1940. К.: Кайрос, 1999. С. 76.

61. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 49252 ФП / кор. 932. Арк. 2, 3.

62. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 50734 ФП.

63. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 52493 ФП / кор. 1152

64. Див.: Полонська-Василенко Н., Проф. д-р. Українська Академія Наук: Нарис історії. Ч. ІІ: 1931-1941. С. 17.

65. Білокінь С. Пам’яті останнього архієпископа УАПЦ 1921 року [Йосифа Оксіюка] // Вісті з України. 1991. Червень. № 25 (1679). С. 5; Його ж. Жив поруч з нами… // Літ. Україна. 1991. 27 червня. № 26 (4435). С. 8; Його ж. Пам’яті останнього архиєпископа УАПЦ // Наша віра. 1991. Серпень. Ч. 4 (12). С. 6.

66. Жураковський Анатолій. Добре невір’я апостола Фоми // Православний вісник. К., 1980. № 4. С. 22-25; Його ж. Початок Великого посту // Православний вісник. 1983. № 3. С. 12-13.

67. Білокінь С. Доля української національної аристократії // Генеза. Кн. 1 (4). К., 1996. С.132-148.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2018 С.І.Білокінь

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3001

Модифіковано : 31.08.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.