Логотип персонального сайта С.Білоконя
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Personalia / Музей України. Збірка П.Потоцького / З біографії / Представник старого панства

Музей України. Збірка П.Потоцького

З біографії

Представник старого панства

Сергій Білокінь

Українська історична наука ще не вивчила як слід питання про стару панську побутову культуру XVIII-ХІХ ст. [145] Історія панських садиб у нас занедбана, хоч тут перед революцією було вже дещо зроблено. Крім нарисів, що з”явились у журналі „Столица и усадьба”, 1917 року вийшла цінна праця Георгія Лукомського «Старинные усадьбы Харьковской губернии» (Пг., 1917). Тут вміщено опис пам’яток Охтирського, Богодухівського, Валківського, Вовчанського, Сумського й Харківського повітів. Не врахувавши того, що це тільки перша частина тому, Василь Дубровський [146] спробував зробити певні узагальнення. Він відзначав, що Лукомський

„більш-менш детально описав 47 садиб, що, мабуть, були видатніші з боку мистецького. Коли за норму для губерні видатніших пам’яток садибної культури взяти згадану публікацію Лукомського, то для всієї України кількість таких садиб художнього й історичного значіння буде не менша 900. Що з них залишилося? За реєстраційними відомостями, дуже небагацько” [147].

Восени 1905 року селяни Росії спалили до 2 тисяч поміщицьких садиб [148]. 1917 року розпочалась уже справжня вакханалія погромів. У Городищі Стародубського повіту загинув маєток В.О.Ханенка з великим фамільним архівом, у Борщові того самого повіту знищено садибу А.О.Гамалії [149], в Очкині Новгородсіверського повіту і в самому Новгород-Сіверську – будинки Є.О.Судієнка [150] з надзвичайно коштовною збіркою старовини, бібліотекою та архівом, у Сваркові Глухівського повіту – садиба М.П.Марковича [151], в Іванівці Хорольського повіту – садиба Милорадовичів [152], у Понурівці Стародубського повіту – маєток Йосифа Михайловича Миклашевського [153]. Це лише з двох чисел «Нашого минулого», та й то тільки частина. Кінця-краю не видно цьому страшному мартирологові, – становище національної аристократії було безнадійне. Але кращі її представники не переносили огірчення на темних людей, які не відали, куди їх водили і що вони чинили. А дехто, дивлячись уперед, навіть своє майно забезпечив. Так, О.О.Бакуринський подарував Музеєві В.Тарновського

“свій надзвичайно цінний родинний архів, що раніше переховувався в с.Церковищі, Городнянського повіту, а також перевіз звідти до музею коштовну бібліотеку кінця XVIII – початку ХІХ в.в., яка належала його предкам і майже вся оправлена в чудові оправи” [154].

1924 року П.Потоцький заповнив анкету, що складалася з багатьох питань. Його питали багато про що. Про майновий стан він відповів:

«Было имение в Полтав.[ской] губ. Кобелякск.[ого] уезда, д.[еревня] Просяниковка [155] – поступило в народное достояние в полном порядке. Был капитал в Госуд.[арственном] банке [156] – своевременно показан и поступил в народное достояние. Были ценные вещи в Петроград.[ской] ссудной казне – своевременно это указано. Дом в Ленинграде, принадлежавший детям первой жены, перешел в народное достояние. В настоящее вр[емя] ни я, ни моя семья недвижимого имущества ни капиталов не имеет» [157].

Справді, старе дворянство залишило «в повному порядку» колосальну культурно-історичну спадщину – пам’ятки матеріальної й духовної культури, літературу, малярство, музику. Нещасні люди під керівництвом швондерів розпорядились цією спадщиною щонайгірше.

Примітки

145. Пор.: Білокінь С. Про національну аристократію України // Розбудова держави. 1992. Червень. Ч. 1. С. 55-60; Його ж. Доля української національної аристократії // Генеза. Кн. 1 (4). К., 1996. С.132-148.

146. Дубровський Василь Васильович (19 травня 1897, Чернігів – 23 квітня 1966, Річмонд, Вірджінія, США) – історик України, зокрема укр. селянства XVIII— XIX ст., тюрколог.

Науковий співробітник Науково-дослідчої катедри історії української культури ім. акад. Д.І.Багалія (1925-1933) та Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства (ВУНАС, 1925-30). Проф. Харківськ. ІНО. Заарештований у листопаді 1933. У червні наступного року опинивсь у таборі на БАМ'і, де пробув до 1938, про що написав спогади (2-й Відділ БАМЛАГ'у ГПУ-НКВД. Нью-Йорк: Наша Батьківщина, 1965. 81 с.). З відступом совєтів професор Харківського університету, голова харківської “Просвіти”. 1943 виїхав до Німеччини, 1956 — до США. На еміґрації працював над спогадами:

"Інститут" академіка Степана Рудницького // Календар-альманах на 1959 рік. Буенос-Айрес: Відродження, б.р. С. 100-104;

Як товариш Кружілін плянував кадри: Сторінка з спогадів: [Про заступника завідувача Укрнауки на поч. першої п'ятирічки] // Календар-альманах на 1959 рік. Буенос-Айрес: Відродження, б.р. С.105-109;

Акад. Дмитро Іванович Багалій: Сторінка з спогадів // Календар-альманах на 1960 рік. Буенос-Айрес: Відродження, б.р. С. 28-50.

Тв.: Чергові завдання сучасного музейного будівництва на Вкраїні (Укр. музей. Зб. І. К., 1927. С. 13-26),

Нариси з історії Чернігівської Троїцько-Іллінської друкарні в першій пол. XIX ст. (Бібліологічні вісті, 1927, №№ 1, 3-4 і окремо),

Селянські рухи на Україні після 1861 р.: Чернігівська губ., 1861-1866 (1928),

Пропащі справи з архіву Генерального Військового Суду (Зб. наук.-досл. катедри іст. укр. культури. Т. X. 1930),

Життя й діла Феодосія Углицького (вид. 2: X., 1930).

Див.: Биковський Левко Устимович (1895-1992). Василь Дубровський // Укр. історик. Ч. 9-10. 1966. С. 92-97;

Бульбенко Федір Павлович (1896-1981). Проф. Василь Васильович Дубровський // Наша Батьківщина. Нью-Йорк, 1966. 15 липня. № 133-134. С. 7;

Бульбенко Федір. Професор Василь В.Дубровський // Свобода. 1966. 18 травня. Ч. 91. С. 2; 19 травня. Ч. 92. С. 2, 4;

Короткий життєпис проф. Василя Васильовича Дубровського // Церква й життя. 1966. Липень-серпень. Ч. 4 / 55. С. 26-27;

Коваль Оксана, Матяш Ірина. Дубровський В.В. // Українські архівісти: Біобібліогр. довідник. Вип. 1. К., 1999. С. 126-129;

Герасимова Г. Дубровський В.В. // Українські історики ХХ століття: Біобібліогр. довідник. Вип. 2, ч. 2. К., 2004. С. 152-155.

147. Дубровський В. Поточні справи охорони пам'яток культури на Україні // Наука на Україні: Бюлетень Укрнауки. 1927. № 2-4. С. 350.

148. Ленин В.И. Доклад о революции 1905 года // Ленин В.И. ПСС. Том 30. Москва, 1962. С. 322.

149. Борщов – це був маєток Аполлона Олександровича Гамалії, члена ІІІ Державної Думи від Чернігівської губернії. Тут він народився 18 листопада 1867 (Модзалевский Вадим Львович. Малороссийский родословник. Том І. К., 1908. С. 263). За кілька місяців А.О.Гамалія подарував до Київського художньо-промислового і наукового музею "ориґінального, дуже гарного портрета [свого предка – ] значкового товариша Василя Григоровича Гамалії" – більше ніж поясного, розміром 123 х 85 см (Наше минуле. К., 1918. Листопад-грудень. Ч. 3. С. 148). В.Г.Гамалія жив у другій пол. XVIII ст. (Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Том І. С. 248).

150. Судієнко Євген Олександрович (25 травня 1870, Новгород-Сіверськ – ?) – держ. діяч. Новгород-Сіверський повітовий предводитель дворянства (1907), камер-юнкер двору (1909), член Державної Думи (1913).

Дружина Марія Ксаверіївна Фосс (Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Том 4. К., 1914. С. 801). Рідний онук збирача, видавця й історика Михайла Йосиповича Судієнка (бл. 1803 – 1874; див.: Дорошенко Дм. Огляд української історіографії. Прага, 1923. С. 219), – цим, певно, в першу чергу й пояснюється наявність у нього "надзвичайно коштовної збірки". Зі збірки Судієнка деякі картини потрапили згодом до Новгород-Сіверського музею, заснованого 1920, – твори C.L.Vogel'а, К.Маратто та ін. (Гапеєв Степан Антонович (1890-1950). Новгородсіверський музей, організований 1920 р. // Український музей. Зб. 1. К., 1927. С. 256). Гапеєв помер у місцях ув'язнення (Куріло О. Нариси розвитку археології (2002). С. 134-135).

151. Маркович Михайло Парменович (нар. 1909) – власник Сваркова. Марія Парменівна Маркович – дружина громадського діяча, колекціонера й історика Петра Яковича Дорошенка, розстріляного в Одесі 1919. Його прадід Андрій Михайлович – рідний брат Олександра Михайловича Марковича (1790-1865), українського історика (Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Том 3. К., 1912. С. 402, 415).

152. Іванівка належала дітям Київського віце-губернатора (1878), Подільського губернатора (1879-1882), таємного радника Леоніда Олександровича Милорадовича (1841-1908), рідного брата історика Григорія Олександровича Милорадовича (1839-1905), якому належав Любеч (Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Том 3. К., 1912. С. 539-540).

153. Миклашевський Йосиф Михайлович – правнук Малоросійського цивільного губернатора (1797-1800) Михайла Павловича Миклашевського (1756/57 – 1847; Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Том 3. К., 1912. С. 490-491, 511).

Див.: Наше минуле. К., 1918. Вересень-жовтень. Ч. 2. С. 213-214; Листопад-грудень. Ч. 3. С. 154-155. В архіві Дмитра Яворницького збереглося чимало листів Миклашевських: 2 листи Марії (1890-95), 1 лист Ольги Миколаївни (1902), 34 листи Андрія Михайловича (1884-1894), 4 листи І.С. (1889-1892), 1 лист К. (1902), 6 листів Михайла Андрійовича (1896-1908), нарешті три листи Михайла Ілліча (Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького: Каталог музейної колекції. Вид. 2. Дніпропетровськ, 1992. С. 81-82). До речі, зіставлення чітких відомостей наводить на гадку, що нотатки в "Нашому минулому" належать постійному авторові журналу В.Л.Модзалевському.

Уважний перегляд журнальної хроніки підказує думку, що й деякі інші непідписані статті теж вийшли з-під його пера. Наведена вище низка довідок знайомить нас із середовищем, нині зовсім не відомим. Ми не знаєм тепер ні листування, що накопичувалось у їхніх маєтках протягом десятиріч і віків, ні щоденників чи спогадів, які не могли не існувати. Большевицька революція знищила все майже до щенту.

Документальне підтвердження цього знаходим у вид.: Папакін Георгій. Архів Скоропадських: Фамільні архіви української еліти другої половини XVII-ХХ ст. та архівна спадщина роду Скоропадських. К., 2004.

154. Музей В.В.Тарновського в Чернігові // Наше минуле. К., 1918. Вересень-жовтень. Ч. 2. С. 204. Правдоподібно, йдеться про Олексія Олександровича Бакуринського (нар. 1869), вихованця Петровсько-Розумовської академії, члена Чернігівської губернської земської управи. Як пригадуємо, узяв участь у петербурзькій виставці 1912. Був одружений з Ольгою Романівною Тризною (Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Том І. С. 39).

155. Закреслено: передано.

156. Закреслено: показан.

157. Національний музей історії України. Ф. 6. Оп. 2. № 3. Арк. 1.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2019 С.І.Білокінь

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2357

Модифіковано : 6.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.