Логотип персонального сайта С.Білоконя
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Personalia / Музей України. Збірка П.Потоцького / З біографії / Небезпека

Музей України. Збірка П.Потоцького

З біографії

Небезпека

Сергій Білокінь

Тим часом Павло Потоцький бачив, що надалі лишатись у багатому на культурні традиції Петрограді, особливо після його перейменування у Ленінград, йому було просто небезпечно. Колишня імперська столиця стала вотчиною голови ІІІ Інтернаціоналу Зінов’єва [268] – большевицького погромника, який не соромився публічно декларувати своє життєве кредо, ту політичну програму, яку він особисто проводив на північному заході Росії: “Мы должны увлечь за собой, – щиросердо казав він, – девяносто миллионов из ста, населяющих Советскую Россию. С остальными нельзя говорить, – их надо уничтожать” [269]. Це виголошувалось не у вузькому гуртку змовників, а на 7-й петроградській загальноміській конференції комуністів (1918). Носіїв культури, дворян грабували, вилучали й винищували систематично. Особливо масово виселяли й вивозили їх з Ленінграда після убивства Кірова. Люди раділи, коли встигали продати щось із своїх коштовностей. Знаменита бібліотека Смірнова-Сокольського – пам’ятка про такі виселення. А коштовний антураж “буревісника революції” Горького формувався ще з лютого 1919 року, коли він обійняв посаду голови експертної комісії при Петроградському відділі Наркомторгу [270].

Сучасний автор В.І.Бережков зацитував із діловодства ленінградського НКВД аналітичну записку про вилучених у Пітері в дальші, вже післякіровські роки. Документ характерний тим, що свідчить про виразну соціальну спрямованість напасників:

“Бывшая знать.

Волконский Б.Д. – бывший князь, сын прокурора-белоэмигранта, соц. происхождение скрыл, приемщик Молококомбината.

Гагарина Е.В. – дочь князя-камергера. Окончила Смольный ин-т, имела связи с б. знатью и с родственниками за границей. До ареста – секретарь факультета 1–го Лен. мед. ин-та.

Голицына М.К. – дочь бывшего вице-губернатора С.-Петербурга. Имела связь с заграницей, через Торгсин получала валюту из Лондона. Получала персональную пенсию.

Маслова Н.С. – бывшая княжна Волконская. С 1923 года на пенсии.

Урусова О.В. – бывшая княгиня-помещица. Без определенных занятий.

Алфераки М.А. – бывшая княжна, дочь гофмейстера царского двора. Художник-одиночка, работающая на дому.

Моль В.Ф. – бывший граф, владелец имением в Себежском уезде. Скрыв прошлое, устроился на работу в качестве рабочего в архитектурно-планировочный отдел Ленсовета.

Татищева Е.В. – бывшая графиня. Инструктор Института наглядных пособий” [271] і т.д.

Знаходимо навіть ширше соціологічне узагальнення:

“По социальному прошлому изъятый за отчетный период (21-27 марта [1937 года]) контингент быв.[ших] людей (який самовикривальний придумали большевики термін! – С.Б.) составил:

быв. знать и дворянство – 474 чел.

в том числе:

б. князья – 10

б. графы – 4

б. бароны – 7

быв. крупные фабриканты и собственники – 56

быв. крупные помещики – 78

быв. крупные торговцы – 299

домовладельцы – 102

члены министерств – 50

высш. нач. состав царск. и белой армий – 383

жандармы и охранники – 146

служители культа – 49

Признались в сокрытии дворянского происхождения, службе в жандармерии, охранке и полиции, службе на ответственных постах в белогвардейских армиях и царском госаппарате – 226 человек” [272].

Правдоподібно, у графі “высш.[ий] нач.[альствующий] состав царск.[ой] и белой армий” знайшлося б місце і для генерала Павла Платоновича Потоцького, якби він у такому Ленінграді лишився.

Праправнук і правнук кишенських полтавських сотників, старий генерал Потоцький скільки сила охороняв свій Музей, від якого державні мародери й пірати відривали то один уламок, то інший, – раз коштовности, іншим разом – ще щось. Безсовісні журналісти – у даному випадку автор заховався за ініціали – писали:

“Це один з аристократів, що мав велике колись майно, що його повернув на закупку надзвичайно рідк[існ]их та невиданих зразків української культури. Недарма революція пощадила його [273], і Жовтень він зустрів з червоною кокардою, недарма Ленінградський революційний комітет з перших днів забезпечив його окремою охороною” [274].

Невдовзі цьому М.Я. вторував Борис Сіманцев:

“Хоча збірка належала приватній особі, радянська влада всіляко допомагала Потоцькому в зберіганні цінних музейних скарбів. Отже, нічого зі збірки не пропало, і вся вона в цілому зберігалася. Це зайвий раз свідчить про те, з якою увагою ставиться радянська влада до культурних цінностей і розбиває інстанції (інсинуації? – С.Б.) ворогів про те, що у нас загинули всі музеї та що їх експонати роскрадені (sic)” [275].

Примітки

268. Про склад його родини і спрямовані проти неї сталінські репресії див.: Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917-1941 рр.: Джерелознавче дослідження. К., 1999. С. 281-282.

269. Седьмая общегородская конференция коммунистов: Речь тов. Зиновьева // Северная коммуна. Пг., 1918. 19 сентября. № 109. С. 2.

270. Васильева О.Ю., Кнышевский П.Н. Красные конкистадоры (1994). С. 106-107.

271. Бережков В.И. Питерские прокураторы: руководители ВЧК-МГБ, 1918-1954. СПб., 1998. С. 153.

272. Там само. С. 152.

273. Старші громадяни СРСР пригадають популярний анекдот, як Сталін вихваляв доброту свого шефа: «Лагідно так звертається до діток… А міг би й ножем!..» Згадуючи муравйовців, що приходили його арештувати, В.Шульґін наводить їхні розмови:

«Тема была одна. Сколько каждый из них мог бы захватить при обысках, и вот никто ничего не взял! […] Люди хвастаются тем, что редко и трудно достижимо. Эти с величайшей гордостью говорили о своей честности. Из этого неумолимо следовало, что таких, как они, немного, иначе, чем же гордиться» (Шульгин Василий Витальевич (1878-1976). Дворец и тюрьма // Малая Русь. Вып. 2. К., 1918. С. 41).

274. Набуття колекції П.Потоцького Укрнаукою // Вісти ВУЦВК. 1926. 1 липня. № 147 (1735). С. 4. Підп.: М.Я.

275. Сіманцев Борис Андрійович. Музейна збірка Потоцького. С. 4. Цікаво, що складні слова (інсинуації, сикофант та подібні) люди з совєцькою освітою сміливо вживали, здебільшого не заглядаючи до словників. Це спричинювало часом кумедні ситуації.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2019 С.І.Білокінь

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1914

Модифіковано : 6.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.