Логотип персонального сайта С.Білоконя
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Personalia / Музей України. Збірка П.Потоцького / З біографії / Предки

Музей України. Збірка П.Потоцького

З біографії

Предки

Сергій Білокінь

У невироблених, часто неточних, але дуже цінних за своєю суттю спогадах про Лаврський заповідник (Всеукраїнське музейне містечко) музейниця-еміґрантка Любина Терещенко згадувала, що зустрічалася з Павлом Платоновичем, коли він приїхав до Києва: “Мені він розповідав про роки навчання разом з братом у Полтавській кадетській школі. Також спростовував слухи про [своє] польське походження, казав, що його рід має гілки литовські” [45].

Прапрадід Потоцького звався Григорій. За відомостями історика Полтавщини Платона Китицина, він служив у походах за гетьмана Самойловича з 1687 року [46]. За іншими даними, почав військову службу при взятті Кизикермена (1698) [47]. 1713 року його було призначено на сотника у містечку Кишеньці на Полтавщині [48]. Він лишався на цім уряді близько 50 років. Сам П.Потоцький нараховував – понад 40 років [49].

Сама його сотня сформувалась незадовго перед тим, десь після 1660 року [50]. 1723 року Григорій Потоцький підписав Коломацькі чолобитні – петиції української старшини до Петра І з домаганнями відновити права України [51]. За подіями 1725 року Потоцького згадував історик Венедикт Мякотин [52]. Про кишенського сотника (без імені) Потоцького йдеться в рапорті миргородського полкового обозного Федора Москова до Генеральної військової канцелярії – про результати розшуку гайдамаків у Задніпров’ї від 20 червня 1753 [53].

Григоріїв син, прадід нашого героя Василь Потоцький зайняв ту саму посаду кишенського сотника [54].

Кишенька розташувалась по обох берегах Ворскли недалечко від того місця, де ця річка впадає у Дніпро. Це була доволі глуха місцина – від самої Кишеньки до Кременчука верст із 70, до Кобеляк – 32, до Полтави – 96. Але історія цієї місцевості сягала далеко вглиб віків. В урочищі Мечеть було розкопано золотоординський могильник [55]. Юрій Немирич побудував при Кишеньці фортецю. Під 1667 і 1670 роками сотенне місто згадується в актових книжках Полтавського городового уряду. 1690 року у бою під Кишенькою Вечерка забив військового канцеляриста Петрика, що зрадницьки продався татарам [56]. Саме тут 1740 року мали одержати по 30 дворів грузинський поет Давид Гурамов (Гурамішвілі) та Герасим Джевахов (Ерасті Джавахішвілі), але вони відмовились від того. Гурамішвілі оселився й помер у Миргороді [57]. Натомість у Кишеньці осіла родина іншого грузинського емігранта Георгія Баратова (Гіві Бараташвілі) та його старшого сина Сергія Георгійовича, що дослужився до звання генерал-майора [58]. Цікаві антики з кишенських церков надійшли згодом до Полтавського музею старожитностей [59].

П.Потоцький не міг не знати, що 1923 року большевицька трійка у складі секретаря комітету КП(б)У Мотузки, представників ЧК та війська ухвалила розстріляти в тій же самій Кишеньці кількасот в’язнів – учасників повстанського загону Андрія Левченка [60].

Перегляд родоводів показує, що ті самі риси вдачі повторюються у нащадках часом за кілька поколінь. Визначальною рисою Павла Платоновича Потоцького, що забезпечила йому почесне місце в нашій історії, була виняткова жертвенність, і саме цю рису він успадкував від свого далекого предка. Наприкінці ХІХ ст. у Архангело-Михайлівській кишенській церкві ще зберігались пожертви старого сотника Григорія Потоцького. Це були напрестольні – три срібні й один мідний – хрести, які він надав до храму 1734 року, далі три срібнопозолочені чаші, срібний дискос, три звіздиці. А у південному приділі можна було побачити вельми давній кіот, якого він пожертвував того самого, – мабуть, пам’ятного йому чимось, – 1734 року. Як відзначав церковний історик о.Микола Пирський, цей кіот “обращает на себя внимание своей архитектурой всякого любителя старины”. Нарешті, Григорій Потоцький пожертвував ще епітрахіль “темно-фиолетового плису, шитую разноцветным гарусом с накладными швейными бело-гарусными крестами, весьма древнюю” [61]. Його ім’я згадується також у двох стародруках – у марґіналіях 1714 та 1734 років (о.М.Пирський наводить їхні тексти). Зберігався при храмі й синодик, де на вічне поминання був записаний рід кишенського сотника. Датувався синодик тим самим 1734 роком [62].

Протягом всього життя простежуються зв’язки генерала Потоцького із славетним дослідником Запорізького козацтва Дмитром Яворницьким [63], і тут теж годиться згадати того самого старого сотника. Річ у тім, що в хронікальній звістці про найголовніші придбання Катеринославського музею за 1913 рік повідомлялося:

“З цікавійших добутків запорожського відділу треба зазначити […] сосновий сволок з будинку кишенського сотника Григорія Потоцького, знайдений в селї Озерках Кобел.[яцького] пов.[іту] на Полтавщині. Кінці сволока обрізані, але посередині зберігся напис:

«… отца и посп(і)шеніемъ сына и совершеніемъ святого духа сооружися домъ сей стараніемъ и коштомъ рабомъ Божіимъ Григоріемъ Потоцкимъ его милостію паномъ сотникомъ киш(і)нскимъ року 1733 мц…” [64].

Павло Потоцький листувався з Яворницьким з 1884 року до року 1933. В архіві останнього збереглося його чотири листи [65]. Характерне його вітання до 30-ліття діяльності Яворницького (1913): “Душевный привет исследователю и восстановителю прошлого нашего родного края” [66].

Примітки

45. Терещенко [Гвоздь; Гвоздівна] Любина Памфилівна (пом. 2 січня 1991). Згадуючи минуле… // Віра. Livingston, NJ, 2002. Липень-вересень. Ч. 3 (107). С. 9. Некролог див.: Свобода. 1991. 12 січня. Ч. 8. С. 3. У штаті з 1 червня 1927, себто вступила майже одночасно з Потоцьким. У штатному розкладі ВМГ, датованому 15 квітня 1933, значиться як лектор-доцент зі ставкою 225 карб. (Гришин Ан. Відомості про співробітників Заповідника (2002). С. 50-51). 1943 виїхала на еміґрацію.

46. Китицын Платон Александрович (9 серпня 1846 – ?). Кобылякская старина // Труды Полтавской ученой архивной комиссии. Вып. 4. Полтава, 1907. С. 164-165. Див. про нього: Палієнко Марина. «Кіевская старина» у громадському та науковому житті України. К.: Темпора, 2005. С. 245.

47. З гармат, узятих українською армією в Кизикермені, коштом полтавського полковника Павла Герцика майстер Опанас Петрович вилив дзвін для полтавського Успенського собору. Автор напису на ньому, датованого 6 листопада 1695, – відомий поет І.Величковський. Треба сказати, що ця пам'ятка української військової звитяги має й чималу літературу. На часі було б видання книжки про цю славну сторінку нашої історії.

Дж.: Царский Иван Никитич (1790-1853). Список с отписки к государям царям и великим князьям всея Руси Иоанну Алексеевичу и Петру Алексеевичу боярина Бориса Шереметева о разорении города Казыкерменя // ЗООИД. Т. 3. 1853. С. 269-272;

Мурзакевич Николай Никифорович (1806-1883). Кизикирменские памятники // ЗООИД. Т. 10. 1877. С. 431-434;

[Наказ кошового Якима Ігнатовича курінному Маркові Кожену з приводу татарського перевозу в Кизи-Кермені, 27 вересня 1743] // КС. 1882. № 12. С. 527-537;

Бучневич Василий Евстафьевич (1860-1923). Сведения о колоколе Кизикермене в полтавском Успенском кафедральном соборе. Полтава, 1883. 11 с.;

Его же. Колокол "Кизикермен" // КС. 1886. № 12. С. 747-749 (див. про автора: Ротач П. Рядки за рядками, літа за літами. Полтава: Верстка, 2005. С. 214-216);

Ленченко Володимир. Рукописні плани міст і фортець Південної України // Україна і Туреччина: Тези доп. міжнар. наук. конференції. К., 2003. С. 41-44;

Климова Е. Музей Украины. С. 14.

Драматичну історію врятування цього дзвону див.: Нестуля Олексій Олексійович (нар. 25 березня 1957). Доля церковної старовини в Україні, 1917-1941 рр. Ч. 2. К., 1995. С. 122-124.

48. Соловей Дмитро Федорович (1888-1966). Село Кишинька (sic), Кременчуцька округа // Краєзнавство. 1930. № 1-5. С. 36-53. На жаль, жодної згадки про представників роду Потоцьких у праці Солов'я немає. Див.: Gajecky George. The Cossack Administration of the Hetmanate. Vol. 2. Cambridge, Mass., c 1978. P. 542-543.

49. ЦДІАК України. Ф. 2213. Оп. 1. № 6. Арк. 1-2.

50. Падалка Лев Васильевич (1859-1922). Прошлое Полтавской территории и ее заселение: Исследование и материалы с картами. Полтава: ПГУАК, 1914. С. 91. Див.: Дорошенко Дмитро Іванович (1882, м.Вільно —1951). Огляд української історіографії. Прага, 1923. С. 203.

51. Коломацкие челобитные 1723 года // КС. Т. ХХIХ. 1890. Июнь. Прилож. С. 109; Крупницький Борис (1894-1956). Гетьман Данило Апостол і його доба (1727 – 1734). Авгсбург, 1948. С. 14.

52. Мякотин Венедикт Александрович (1867-1937). Очерки социальной истории Украины в XVII-XVIII вв. Прага, 1926. Том ІІІ. С. 105.

Див.: Дорошенко Дм. Огляд української історіографії. С. 164-165;

Пашуто В.Т. Русские историки эмигранты в Европе. М.: Наука, 1992. С. 152;

Платонов О.А. Терновый венец России: История Руского народа в ХХ веке. Том ІІ. М., 1997. С. 942.

Пор.: Личный состав малороссийской козацкой старшины в 1725 году // КС. Том LXXXVI. 1904. Июль-август. Прилож. С. 26.

53. Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст.: Зб. док. К.: Наукова думка, 1970. С. 238. Док. 118.

54. ЦДІАК України. Ф. 2213. Оп. 1. № 11. Арк. 1, 4.

55. Зарецкий Иван Антонович (1857-). Результаты пробной раскопки в урочище Мечеть Кобелякского уезда // Труды Полтавской ученой архивной комиссии. Вып. 9. 1912. С. 111-120, план. Про нього див.: Павловский И.Ф. Краткий биогр. словарь Полтав. губ. (1912). С. 234-236.

56. Арандаренко Николай Иванович (1795-1867). Записки о Полтавской губернии. Ч. 3. Полтава, 1852. С. 176.

57. Розсоха Людмила Олександрівна (нар. 1947). Давид Гурамішвілі та його миргородське оточення // Сторінки історії Миргородщини: Зб. наук. праць. Зб. 3. Полтава, 2002. С. 50-51.

58. Розсоха Людмила. Грузини в Україні; Шляхами Давида Гурамішвілі. Миргород, 2005. С. 64-65, 282. Наклад 500.

59. Трипольский Владимир Иванович, священник, зав. Полт. епарх. древлехранилищем (26 липня 1876 – не раніше серпня 1933). Полтавское епархиальное древлехранилище. Полтава: Г.И.Маркевич, 1909. О. В.Трипільський народився в тій самій Кишеньці Кобеляцького повіту в родині диякона місцевої Преображенської церкви (Гужва Юрій. Полтавська Свято-Вознесенська (Кобищанська) церква // Полтавські єпархіальні відомості. 2004. Ч. 10. С. 63).

60. Майстренко Іван Васильович (1899-1984). Історія мого покоління: Спогади учасника революційних подій в Україні. Едмонтон, 1985. С. 118, 142.

61. Пирский Николай Васильевич (7 квітня 1857, с. Солошине Кобеляцьк. пов. Полт. губ. – бл. 1921), священик. Говорив антибольшевицькі проповіді. Понад два роки переховувався. Його вистежили, вивезли і вбили. – Тв.: Исторический и церковно-статистический очерк поселений Кобелякского уезда, расположенных по реке Ворскле // Полтавские епархиальные ведомости. Часть неоффициальная. 1895. 15 ноября. № 22. С. 807-811. – Дж.: Павловский И.Ф. Краткий биогр. словарь Полтав. губ. (1912). С. 152; Павловский И.Ф. Полтавцы (1914). С. 78; Бобрищев Кост. Отчий край. [Том 1.] Полтава: Дивосвіт, 2002. С. 604-613.

62. Там само. 1895. 1 ноября. № 21. С. 777.

63. Климова Е.И. «Истинный украинец и истинный музеист»: До питання взаємин Павла Потоцького і Дмитра Яворницького // Регіональне і загальне в історії: Тези міжнар. науков. конфер., присвяченої 140-річчю від дня народженнню Д.І.Яворницького та 90-літтю ХІІІ Археолог. з'їзду. Дніпропетровськ, 1995. С. 202-204.

64. Катеринославський музей імени А.Н.Поля // Україна. 1914. Кн. І. С. 151.

65. Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького: Каталог музейної колекції. Вид. 2, доп. Дніпропетровськ: Пороги, 1992. С. 99.

66. Щира дяка за корисну працю: З музейної колекції. Дніпропетровськ: Гамалія, 1998. С. 18.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2019 С.І.Білокінь

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3067

Модифіковано : 6.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.