Логотип персонального сайта С.Білоконя
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Personalia / Музей України. Збірка П.Потоцького / З біографії / В радянському Петрограді

Музей України. Збірка П.Потоцького

З біографії

В радянському Петрограді

Сергій Білокінь

У перші місяці свого панування большевики найбільше боялися діяльного молодшого покоління – офіцерів, що могли очолити збройний опір. Це був, так би мовити, маґістральний напрямок їхніх інтересів. Дуже цікавили їх коштовності, накопичені протягом сторіч у храмах Православної Церкви. Якщо комусь попускали, то це не означає, що пробачили, просто дальші репресії відкладали напотім. 22 жовтня 1918 року Головне управління архівною справою Наркомосу РСФСР свідчило: «[…] П.П.Потоцкий освобождается от привлечения к трудовой повинности как лицо, имеющее определенные занятия и выполняющее общественно-полезные функции» [158]. У трохи пізнішій, цитованій вище анкеті його запитували про джерела існування.

«До 1-го Окт.[ября] 1919 года, – відповідав він, – получал пенсию, назнач.[енную] нынешним правит.[ельством] по быв.[шей] должности в старой армии, а с 1-го окт.[ября] 1919 г. приглашен на службу в Музейный отдел, влитый в Ленинградск.[ое] отделение Главнауки […]» [159].

Печатка П. П. Потоцького петербурзького періоду (з адресою: Екатеринг. пр. д. № 8)

Печатка П. П. Потоцького

Музейна й бібліотечна частини його приватної збірки містились у його помешканні на Єкатерингофському проспекті (тепер Проспект Римського-Корсакова), 8, у шести кімнатах. Отож представники влади унадились туди. Остерігаючись можливих ексцесів, Потоцький подбав про охоронні грамоти від Ленінградського відділу Головнауки, так ніби вони “в цій країні”, як тепер кажуть, мали хоч якусь юридичну вагу. Голові Центральної Ради, Президентові України і її великому історикові Михайлові Грушевському видали дві грамоти – першу за підписами голови РНК УСРР Чубаря й голови ГПУ Балицького [160], мовляв, “академік Грушевський обшукам, арештам і переслідуванням не підлягає”, та другу, від 29 грудня 1923 року, за підписами голови ВУЦВК Г.Петровського та Ол.Буценка – без якихось спеціальних гарантій [161]. Відомий архівіст та історик Руслан Пиріг надає такого значення цим паперам, що пояснює їхнім існуванням саму ту обставину, що арешт відбувся поза юрисдикцією “українського уряду”, у Москві (23 березня 1931 року) [162]. Виходило, перевізши в’язня в арештантському купе через “російсько-український кордон” назад, до України, його мали звільнити. Якщо така думка й майнула у голові арештованого, то тим більше повинно було його вразити, коли 3 квітня 1931 року його допитав той самий Балицький, чий підпис красувався на одному з таких гарних документів.

Подібним чином у березні 1921 року большевицький Раднарком видав „Охранный лист”, яким запевнялося, «что со стороны Советской власти ему никаких обвинений за его прежнюю (sic) политическую деятельность не предъявляется» [163].

Наївний царський генерал Павло Потоцький теж озброївся большевицькою “грамотою”. Забезпечившись, як він думав, з цього боку, він мав би журитися іншим. Настав момент, коли йому не стало засобів для оплати приміщення, а борги за помешкання росли. Як переказував його оповідь Михайло Павленко,

“особливо небезпечним було намагання ріжних домкомів за всяку ціну зруйнувати збірку, розграбувати або продати її, не раз вона вже була описана й не раз чекали вже спекулянтів” [164].

Здавалося, збирач міг вийти із скрути, пожертвувавши чимось із третьорядних ювелірних виробів, але різні люди того часу ставились до свого й чужого майна теж по-різному. Будь-які коштовності, до яких вони лишень могли дотягтися, большевики завжди вважали за свою власність. Загальновідомо, що однією з перших акцій нової влади було освоєння чужих банківських сейфів [165]. І не тільки в Петрограді, де в большевиків, припустімо, могли бути тимчасові труднощі й бракувало готівки. Але ж сейфами, що були суто приватною власністю громадян, вони цікавилися буквально скрізь, по всіх містах. Докотившись на початку 1918 року до Одеси, муравйовці надрукували наказ свого “наркома фінансів” Леоніда Рузера: «Владельцы сейфов указанных ниже №№-ов должны явиться с ключами в 10 ч. утра в нижеследующие сроки. […] Сейфы не явившихся и не приславших объяснений будут вскрыты, и содержимое их конфисковано» [166]. Як лояльний громадянин, Потоцький усе здав. Ревізія сейфів у Петрограді викликала широкі пересуди. А.Н.Бенуа записав тодішні плітки: „Что это – вящий дилетантизм, кризис безумия, провокация или подготовка развала перед полной отдачей государства немцам […]?” [167].

Примітки

158. Там само. Оп. 1. № 1 В. Арк. 40.

159. Там само. № 3. Арк. 1 зв.

160. Павлов М.П. Процессы и судьбы. К.: Україна, 1992. С. 21, 245; Наше минуле. Ч. 1 (6). К., 1993. С. 42-51, 53, 56-59, 66-67, 69-75, 78-84, 99, 116-118, 120, 123-127, 130, 33-134, 136-137, 139, 141, 147, 149. За офіційною довідкою, Балицького розстріляли 27 листопада 1937 (О судьбе членов и кандидатов в члены ЦК ВКП(б), избранного XVII съездом партии // Известия ЦК КПСС. 1989. № 12. С. 88). Див.: Шаповал Юрій, Золотарьов Вадим. Всеволод Балицький: Особа, час, оточення. К.: Стилос, 2002. 468 с.

161. Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський і ГПУ-НКВД. К.: Україна, 1996. С. 33; Історія Національної Академії Наук України, 1924-1928: Документи і матеріали. К.: НБУВ, 1998. С. 553.

162. Пиріг Руслан Якович (нар. 1941). Життя Михайла Грушевського: Останнє десятиліття. К., 1993. С. 110-111.

163. НБУ. ІР. Ф. 317. № 63. Див.: Соловей Елеонора Степанівна. Сергій Єфремов: доля і спадщина // Єфремов Сергій. Вибране. К.: Наукова думка, 2002. С. 5.

Єфремов Сергій Олександрович (18 жовтня 1876, с. Пальчик Звенигородського пов. Київ. губ. – 31 березня 1939, м.Ярославль) – журналіст, літературознавець, академік і Віце-Президент УАН. Ув'язнений у липні 1929. Ішов у процесі СВУ як головний обвинувачений. Помер у в'язниці за три місяці до закінчення строку (Болабольченко Ан. (1932). СВУ – суд над переконаннями. К.: Кобза, 1994. С. 79-80).

164. Павленко М. Музей України: Збірка П.Потоцького // Всесвіт. Х., 1928. 26 серпня. № 35. С. 6.

165. Гиндин А.М. Как большевики овладели Государственным банком. Москва: Госфиниздат, 1961. 101 с.; Його ж. Как большевики национализировали частные банки. Москва: Госфиниздат, 1962. 143 с.; Сонкин Мих. Ключи от бронированных комнат. Изд. 3. Москва: Политиздат, 1972. 384 с.

166. Рузер Леонид Исаакович (1881-1959). Ревизия сейфов // Известия Одесского совета рабочих депутатов. 1918. 3 марта / 18 февраля. № 257. С. 4. Автор – родич Л.Троцького (Боровой С. Воспоминания. М.; Иерусалим, 1993. С. 358). Пасажир першого поїзду („запломбованого вагону”), що його відправив цюріхський комітет через Німеччину (Саттон Энтони. Уолл-стрит и большевистская революция. Москва, 1998. С. 274-280). Заст. голови ЦИК Румчероду. Один з керівників одес. січневого заколоту 1918. Комісар фінансів одес. СНК. 1918-19 працював у Наркомпроді РРФСР, заст. наркома продовольства УСРР. Голова правління „Междунар. книги”, ректор Ін-ту сходознавства. Орден Леніна (1955). Дж.: [Некролог] // Правда. 1959. 4 ноября. № 308 (15067). С. 6; Ленин В.И. ПСС. Тт. 50, 54. Пор.: Маленькія Одесскія новости. 1918. 3 марта / 18 февраля. № 1578. С. 4; Великий жовтень. С. 499.

167. Бенуа Александр Николаевич. Мой дневник, 1916-1917-1918. Москва: Русский путь, 2003. С. 330

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2019 С.І.Білокінь

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1959

Модифіковано : 6.12.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.