Логотип персонального сайта С.Білоконя
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Personalia / В обороні української спадщини: історик мистецтва Федір Ернст / На сторожі культури / Інспектор з охорони пам’яток

В обороні української спадщини:
історик мистецтва Федір Ернст

На сторожі культури

Інспектор з охорони пам’яток

Сергій Білокінь

На 1926-28 роки Ернстова діяльність сягнула вершечка. Він став крайовим інспектором з охорони пам’яток, організував виставки Георгія Нарбута й українського портрету, його персональний вплив на справи був тоді чи не найбільший. Як повідомляла в жовтні 1926 року газета «Пролетарська правда», проф. Ф.Ернст їздив тоді до Бердичева, щоб оглянути колишній монастир-фортецю босих кармелітів. З дорученням Наркомосвіти він повинен був остаточно опрацювати справу декретування цього величезного пам'ятника середньовічної культури на державний історико-культурний заповідник. Оглянувши всі будівлі та руїни фортеці, він зробив висновок, що фортецю ще можна відреставрувати, а також схвалив заходи щодо охорони пам'ятки, зроблені місцевими органами влади [677].

Справи наростали, як снігова куля. Наприклад, оглянувши замок князів Сангушків у Ізяславлі, Ф.Ернст виявив переробки Тимчасової будівельної комісії № 12, що завдавали замкові шкоди. На підставі акту обслідування Управління начальника постачання Українського воєнного округа 16 листопада 1926 р. довело до відома всіх тимчасових будівельних комісій та всіх дільничних інженерів, що вони, маючи до діла зі старими пам’ятками, повинні конче консультуватись у крайових інспекторів. Наприкінці листа усіх чотирьох і було пойменовано [678].

У липні 1927 р. Ф.Ернстові довелося розслідувати обурливу справу завідувача конотопським округовим музеєм Олега Поплавського (1903 – ?) [679], яку він виклав у статті п.н. “Герострат з Конотопу”.

Серед довколишньої людності здавна ходили чутки, що тіло Розумовського було забальзамоване. Матвій Лазаревський, батько відомого історика, процитував у своїх нотатках такі віршики, що ходили тоді серед людей:

Граф Кирил Разумовский

Лежит в гробе безмозский [680].

У лютому 1924 року під седнівською церквою працівник чернігівської політосвіти О.Оландер виявив у фамільнім склепі Лизогубів кілька десятків трун із мерцями. Вони збереглися досить добре й згодом були через це експоновані по різних музеях. Заохочений “славою” Оландера, Олег Поплавський вирішив прославитися на останнім гетьмані України Розумовському. 28 червня, приїхавши до Батурина й запросивши про всяк випадок двох представників місцевої районної сільради, він знайшов «целесообразннм проникнуть внутрь склепа через проломку свода склепа». Вламавшися всередину, мумії Розумовського не знайшли – у труні лежали «кістки, шматки погнилого одягу та цинова, насліпо залютована скринька коло них». Місцевий слюсар, тую скриньку розламавши, витяг із бурої тирси, просякнутої якимись сильно пахучими речовинами, – гетьманове серце. Забравши скриньку, О. Поплавський стягнув із небіжчикової ноги шовкову панчішку, взяв трохи волосся з голови, клаптики одягу, атласного савану, ґудзики й позументи та відламав від труни срібного герба. На другий день він надіслав до київського ВУАК'у листа, запитуючи: «Як бути з відкритим листом на право розшуків склепу, чи треба його? Коли так, то як мога надішліть, хоч із зпізненням». У наступні дні завідувач музеєм поміряв температуру всередині склепу й зробив невдалі спроби зафотографувати труну й обміряти крипту. Приблизно за чотири дні після порушення поховання. О. Поплавський склав акта на відкриття склепу. 5 липня він одержав від київської краєвої інспектури телеграму з вимогою припинити незаконні розкопини. Злякавшися, він спішно замурував склеп, так що коли до Батурина приїхали інспектор краєвої комісії Ф.Ернст та її секретар Вас. Базилевич, «тільки з свіжої фарби на підлозі перед надгробком можна було здогадатись, що тут недавно мало місце велике наукове відкриття». Із стоїчним спокоєм Ф.Ернст занотував: «То не біда, що прекрасний мармуровий надгробок Розумовоького через пробиття склепу під ним, почав осідати. Зате одвідувач конотопського музею, зайшовши до кімнатки з музейною бібліотекою, побачить на одній з книжкових шаф покриту зеленою іржою скриньку, куди завідувач музею спокійно запускає руку і з робленою байдужістю промовляє: «А вот вам сердце Розумовского»…

А в канцелярії музею, в куточку на підлозі, загорнута в газету, лежить решта трофеїв славного конотопського муміолога» [681].

Справу Поплавського, яку Ф.Ернст докладно вивчив, розглянула Упрнаука. Вона дійшла висновку, що через незаконне й варварське розкриття склепу

«видатний пам'ятник минулого України – фактично зруйновано. Укрнаука ухвалила вважати вчинок гром. Поплавського за злочин, особливо неприпустимий з боку завідувача музею, який мусить охороняти та збирати пам'ятки культури, а не руйнувати їх. НКО запропонував клопотатися Окрінспектурі Наросвіти – звільнити громадянина Поплавського з посади завідувача Конотопського музею» [682].

Тим часом набігали нові справи. Об’їжджаючи деякі місця Чернігівщини й Київщини, Ф.Ернст разом з В.Базилевичем оглянув зокрема пам’ятки старовини в Чернігові. Вони з’ясували на місці наслідки досліджень і розкопок останніх років та вжили заходів до збереження пам’яток чернігівської старовини. Побували працівники краевої комісії в с. Покорщині, колишньому маєтку Ґалаґана. Вони встановили, що «знамениті художні печі» будинка «зазнали розгрому й значно пошкоджені. Самий будинок, що стоїть на обліку як пам'ятка старовини, знаходиться в повному запустінні. У Тульчині з'ясовано на місці питання про відновлення» частини колишнього палацу гр. Потоцького ХVШ ст., зіпсованої пожежею. Огляд палацу показав, що його ще можна добре відреставрувати. Будинок, у якому жив декабрист Пестель і який декілька років стояв порожній, ремонтував дитячий притулок. Крайова інспектура підійняла клопотання про необхідність відкриття пам'ятника на братській могилі декабристів біля с. Триліси Васильківського району, а також у с. Воронки Ніжинської округи, де знаходилися могили Волконського й Олександра Поджіо [683]. Великі пошкодження виявлено в Білій Церкві, у колишньому палаці графів Браницьких – там було зруйновано флігель головного будинку, де після арешту чоловіка-декабриста жила М.Н.Волконська. В Овручі, у зв'язку з новим плануванням вулиць, виникла небезпека для могили Олега Овруцького, що знаходилася взагалі в кепському стані. Комісія вжила заходів, щоб зберегти від зруйнування цю пам'ятку. Негайної реставрації потребував гетьманський палац у Батурині, реставрований ще перед першою Світовою війною (1914) й знову пошкоджений [684]. 23 червня 1929 року іншою екскурсією (група з Дому вчених їхала до Чернігова пароплавом) провадили О.Гермайзе, В.Базилевич та П.Тимошок [685].

Восени 1927 р. Ф.Ернст їздив до Глухівської округи, де «як музейна справа, так і стан охорони пам'яток старовини [виявилися] в досить сумному стані». Місцева влада вирішила навіть усі будівлі Гамаліївського, Петропавлівського, Софронівського, Глинського та ін. монастирів XVI–XVIII сторіч розібрати на матеріал. З тріумфальної брами в Новгород-Сіверську, збудованої у ХVIII ст. для зустрічі Катерини II, було знято всі повітові герби Чернігівщини. Зовсім порожні стояли будівлі кол. Спаського монастиря в Новгород-Сіверську, що загрожувало їм повним знищенням. «Нещодавно, – повідомляла газета, – варварськи розібрано на цеглу так звану «кам'яничку» (камінний будинок), з великими підземними ходами, що належала Милорадовичам. Комгосп, провадячи земляні роботи, почав зносити великий земляний бастіон колишньої козацької фортеці». Знято було з округового бюджету й передано на власне утримання путивльський та новгород-сіверський музеї. Під загрозою знаходився Молчанський Путивльський монастир [686].

Пам’яткоохоронну тематику треба було популяризувати якомога ширше, і Ф.Ернст робив це незалежно від того, був він інспектором, чи його вже з цієї посади зняли. Отже, на початку 1930-х років Ернст керував також оформленням виставки “Мистецькі пам’ятки України та їхня охорона” [687].

Як крайовому інспектору Ернстові довелося близько зіткнутися, ба навіть „співробітничати” з державною установою (Ґосторґом), що займалась вилученням музейних речей для продажу за кордон. Навесні 1928 року за наказом Наркомосу київські музеї виділяли зі свого складу деякі речі (переформульовував їхню мету вчений), що „не відповідали профілю даних музеїв і не мали значення для української культури”. Очевидно, шедеври Ермітажу не мали значення для культури російської, зате на них можна було погріти руки [688]. Лаврський заповідник до списку таких речей вніс твір «Адам і Єва», знайдений у червні 1927 р. в Троїцькій церкві на Васильківській вулиці. Перед тим, як цей список санкціонувати, Ф.Ернст, за згодою з адміністрацією заповідника, запропонував оглянути картину С.Гілярову.

У 1928–29 роках з’явилось іще дві Ернстові статті з пам’яткоохоронних питань. Тут ішлося про шкідницьку діяльність Окркомгоспу, який протягом восьми років розібрав на матеріал не менше двох десятків будівель, що являли історичну, мистецьку й побутову вартість. Спеціальну увагу Ф.Л. приділив руйнуванню Кловського падацу [689]. Вчений писав також про руйнування цвинтаря на Звіринці. При комунальній секції міськради утворилась комісія, на чолі якої став Ернст. До комісії увійшли також Риков, Івашко, Юфа, Погребінський та Фастовський [690]. „Ще в серпні 1927 р., – писав у ще одній статті Ернст, – київський Окркомгосп провів через Міськраду постанову про закриття кількох цвинтарів, в тім числі й давнього єврейсько-магометанського та караїмського цвинтаря на околиці Києва – Звіринці. […] скульптури побиті, а обіч – акуратно складені штабелі з розбитих на дрібні шматки скульптур, надгробків тощо. […] Історична секція ВУАН та Інспектура охорони пам’яток вже звертали увагу Комгоспу на потребу обережно ставитися до старих цвинтарів: улітку цього року Комгосп сам ставив питання про упорядкування цвинтарів. Невже це є початок „упорядкування”?” [691] Рухаючись владними коридорами, питання про кладовища формально ніби вирішилось, навіть уже без Ернста. 16 вересня 1934 року заступник голови київської міськради Д.Ґінзбурґ підписав постанову “Про впорядкування кладовищ м.Києва” [692]. На підставі цієї постанови було знищено найкраще в Києві, аристократичне кладовище на Аскольдовій могилі [693].

Примітки

677. РАТАУ. Історично-культурний заповідник. [Добірка "На місцях" у рубр.: Радянська Україна] // Прол. правда. 1926. 17 жовтня. № 240 (1550). С. З. Пор.: Подорожній П. Манастир-фортеця // Літаври. 1941. 30 листопада. Ч. 3. С. 4.

678. Збірник матеріялів Одеської краевої комісії для охорони пам'яток матеріяльної культури та природи. Одеса, 1927. С. 34.

679. Він був ув'язнений 15 жовтня 1933 року (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 61278 ФП / кор. 1604. Арк. 148). За ініціативою сестри общини Св. Марії Магдалини Наталі Яківни Коробко (1901-1974) з Олегом Цеславовичем Поплавським ми трохи листувалися. Я одержав від нього два автобіографічні листи – від 27 лютого і 1 квітня 1974. У сімдесятих роках він жив у Сибіру, в Анґарську. Дж.: Побожій С.І. "Необхідно пожертвувати честю" // Сумська старовина. 1998. № 3/4. С. 55–60.

680. Рго domo sua. Киев: Тип. К.Н.Милевского. 1893. С. 38.

681. Ернст Федір. Герострат з Конотопу // Прол. правда. 1927. 3 серпня. № 174 (1787). С. 2. Пор.: Обследование памятников культуры на Украине // Киевский пролетарий. 1927. 30 сентября. № 223 (687). С. 5.

682. Руйнування могили К.Розумовського. [Добірка "Культурно-мистецька хроніка" в рубр.: Культура й мистецтво] // Прол. правда. 1927. 21 вересня. № 215 (1828). С. 4.

683. Пор.: Дюмін В. Вони жили у Вороньках // Деснянська справда. 1971. 13 січня. № 9 (13494). С. 4.

684. Охорона пам'ятників. [Добірка "Культурно-мистецька хроніка" в рубр.: Культура й мистецтво] // Прол. правда. 1927. 7 жовтня. № 229 (1842). С. 5; Обследование памятников культуры на Украине // Киевский пролетарий. 1927. 30 сентября. № 223 (687). С. 5.

685. Календар роботи Дому вчених на червень м-ць 1929 р. // Бюлетень Київської секції наукових робітників. 1929. Червень-липень. № 6-7. С. 38.

686. Пам'ятки старовини на Глухівщині. [Рубр.: Культура й мистецтво] // Прол. правдa. 1927. 16 листопада. № 261 (1874). С. 6. Названа кам'яничка була, до речі, зв'язана з іменем Г.Нарбута. Див.: Ернст Федір. Георгій Нарбут: Життя й творчість. С. 18-19.

687. ІМФЕ. Ф. 13-1. Од. зб. 2. Арк. 27 зв.

688. Жуков Юрий Николаевич. Операция Эрмитаж: Опыт ист.-архивн. расследования. Москва: Москвитянин, 1993. 129 с.; Васильева О.Ю., Кнышевский П.Н. Красные конкистадоры. М.: Соратник, 1994. 270 с.; Проданные сокровища России / Предисл. М.Пиотровского, общ. ред. Нат. Семеновой. М.: Трилистник, 2000

689. Эрнст Ф., Проф. Еще о спасении памятников культуры // Вечерний Киев. 1928. 4 июля. № 154 (425). С. 3.

690. Не дадим разрушать памятники старины // Вечерний Киев. 1929. 16 февраля. № 39 (613). С. 3.

691. Ернст Ф. Як київський Окркомгосп "охороняє" пам'ятники старовини // Прол. правда. 1929. 22 жовтня. № 244 (2458). С. 4.

692. Прол. правда. 1934. 20 вересня. № 217 (3819). С. 4.

693. Див.: Проценко Людмила Андреевна (1927-2000). Некрополь Аскольдова могила в Киеве // Памятники культуры: Новые открытия; Ежегодник 1988. Москва, 1989. С. 498-507. Див.: Карамаш Сергій. Проценко Л.А. // Українські архівісти: Біобібліогр. довідник. Вип. 2. К., 2002. С. 167-169.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2019 С.І.Білокінь

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2314

Модифіковано : 6.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.