Логотип персонального сайта С.Білоконя
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Personalia / В обороні української спадщини: історик мистецтва Федір Ернст / На сторожі культури / Обмін культурними цінностями

В обороні української спадщини:
історик мистецтва Федір Ернст

На сторожі культури

Обмін культурними цінностями

Сергій Білокінь

У 1929 році Ф.Ернст одержав від ВУЦВК призначення на другого члена Паритетної комісії по обміну культурними цінностями між РРФСР та УРСР [664], «де провів чималу роботу по вишукуванню, дослідженню й передачі до УРСР українських культурних цінностей» [665]. Утворено її було внаслідок звернення уряду УСРР і рішення ВЦВК СРСР. За рішенням Центральних виконавчих комітетів обох республік до її складу було призначено: з боку РСФРР – акад. М.Я.Марра [666], представника Головнауки Вольтера та заступника директора Третьяковської галереї М.Г.Машковцева, від УСРР – І.Ю.Кулика (від Наркомосу) [667], проф. М.Болтенка з Одеси та проф. Ф.Ернста. Було піднято питання про частину колекції Ханенків, перевезену 1915 року до Москви [668]. У списку, що склала Укрнаука, значилось також до 15 Шевченкових малярських робіт, до 600 українських п’єс, старі запорізькі прапори, гетьманські клейноди тощо [669]. Сподівались одержати багато робіт, зокрема Нарбутових, з Історичного музею у Москві [670].

25-28 березня 1930 року у Москві відбулась перша сесія засідань паритетної комісії, де на чолі української делегації стояв представник Головнауки УСРР Клим Коник [671]. За кілька місяців він зніме Ернста з посади крайового інспектора. Паритетна комісія ухвалила покласти в основу обміну: 1) момент повернення окремих речей та цілих колекцій, вивезених наслідком централістичної політики царського уряду до колишніх імперських столиць, 2) наукову доцільність обміну, який має не тільки зберігати вже налагоджену дослідчу роботу, але всіляко сприяти ширшому розгортанню культурного будівництва обох республік. Оскільки не всі цінності, що цікавлять кожну з республік, можуть бути відразу виявлені, було ухвалено надати роботі щодо обміну постійний характер. Оглянули Оружейну Палату в Кремлі, Історичний музей та Третьяковську галерею у зв’язку з заявками на українські матеріали в них. У низці випадків було досягнуто згоди. Так, Оружейна Палата погодилась передати до українських музеїв запорозького прапора 1688 року із слідами знищеного напису з ім”ям Мазепи, три інших прапори запорозького війська XVII-XVIII сторіч, євангеліє й хреста кошового Петра Калнишевського. Справи з поверненням гармати, що стоїть у Кремлі, роботи глухівського майстра 1705 року з гербом гетьмана Мазепи, ще не вирішено. Комісія висунула додаткову заявку на речі зі скарбу ХІ-ХІІ ст., знайденого 1906 року на території київського Михайлівського монастиря. В Оружейній палаті вони переховувалися в одній вітрині з шапкою Мономаха. Речей, подібних до тих, що були в тому скарбі, не мав жоден український музей.

Державний історичний музей у Москві висловив згоду на повернення деяких знахідок із розкопів на Поділлю, Полтавщині, Волині, Київщині, Херсонщині, Дніпропетровщині, Таврії. Частину збірок, коли Ф.Ернст оповідав про цю справу, ще розшукували. Зі свого боку, музей добровільно запропонував комплексні зразки культур узбережжя Білого моря, Пензенської губернії, слов”янських курганів т.зв. д”яковської культури тощо. Українська делегація подала нові заявки на київські скарби з садиби Михайлівського монастиря 1844, 1903 та 1906 років, інші речі князівської доби, розкопи з Бесарабії, деякі українські портрети, краєвиди українських міст (серед них чудова акварель Харкова 1840-х років, види Києва 1846 року Шевченкового приятеля Сажина), архітектурні кресленики (зокрема нездійснений проект київського університету, що спочатку проектувався на місці пізнішої управи південно-західних залізниць, архітектів Франца Міховича та Ол.Брюлова 1830-х років). Нарешті, Третьяковська галерея погодилась передати славнозвісний портрет Жуковського роботи Карла Брюлова, ціною якого було викуплено з неволі Шевченка. Далі ескіз до “Запорожців” Рєпіна, твори Левицького, Боровиковського, Яненка, Крендовського, Трутовського, Крамського, Рєпіна, Ярошенка, Лагоди-Шишкіної, Судковського й запропонувала від себе Тропініна, Лосенка, Каменського (погруддя Шевченка), Рєпіна й Світославського.

Такі були наслідки першої сесії. Наступна мала відбутись на початку травня у Москві й продовжитись у Лениніграді. Третю сесію передбачалося провести у Харкові. Газета інтерпретувала діяльність паритетної комісії “як політичний акт дружнього співробітництва двох великих Радянських республік” [672].

Невдовзі надійшли результати другої сесії. Поза конкретними рішеннями щодо конкретних експонатів, найголовніше полягало в домовленостях щодо загальних підходів, приципів. Як підкреслювалось у пресі,

“щоб уникнути цілком ненаукового, механічного розподілу культурних цінностей за ознаками походження тієї або іншої речі чи експозиційного комплексу з території тієї або іншої республіки, українська делегація висунула побажання утворити спеціяльні центри вивчення та зосередження пам’ятників культури минулого на території УСРР та РСФРР без шкоди для обох республік. Ця остання ухвала стосується таких експозиційних матеріялів, як, наприклад: періоду скитів, колоніяльних грецьких міст Надчорномор’я, готів часів їхньої наддніпрянської держави і так званого великого переселення народів, взагалі різних кочовиків нашого степу, великокнязівського Києва часів феодалізації старої України-Руси, не кажучи про українську культуру, починаючи з часів литовсько-польського панування на Україні і перших кроків торговельного капіталу до останніх часів. Згадані експозиційні комплекси повинні концентруватись головно на території УСРР, так само як для інших культур на території РСФРР” [673].

Автор газетного звідомлення – правдоподібно, той самий Ф.Л.Ернст, – оповідав:

“Остаточно вирішена передача Україні всіх запорізьких клейнодів, прапорів, гармат тощо, які розподілені були між Палатою зброї (Оружейною палатою. – С.Б.) в Кремлі в Москві та відділом зброї Державного Ермітажу в Ленінграді. Весь цей матеріял укр.[аїнська] делегація в Паритетній комісії та Укрнаука вважають справедливим зосередити в Дніпропетровському державному музеї разом із картиною Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”.

Лише 2 сесія вирішила позитивно для УСРР долю: 1) цікавої гармати глухівського виробу 1705 року з цікавими окрасами, ім’ям майстра та гербом гетьмана Мазепи. Деякі нові знахідки на Україні та виявлення в Ермітажі нових гармат з ім’ям представників того ж роду майстрів (Карпо та Йосип Балашевичів) обіцяє поставити широке вивчення металообробної механіки на Україні при кінці XVII-го та на початку XVIII ст.ст. Також позитивно для нас вирішено питання 2) про невеличкий запорізький прапор (тканина “байберек”, що її виробили голяндські майстрі Збройної палати), проти передачі якого минулої сесії від представників Держермітажу були заперечення” [674].

Реально українським музейникам пощастило збагатити свої збірки, звісно, багато меншою мірою, аніж вони сподівалися.

Ернстів щоденник містить відомості про події, що безпосередньо передували цій роботі. 20 травня 1928 року вчений записав: “Приїхала А.В.Артюхова з дозволом НКО РСФСР одержати речі з Москви й Ленінграда” (Арк. 71 зв.). 23 травня: “З 11 до 3 год.[ини] засідання музейн.[ого] комітету. Доповідь Артюхової про подоріж до Москви. Ідіотські шпильки Козловської [675] й натяки, що ми оддаємо до Ленінграда найкращі речі, а одержуємо барахло” (Арк. 72). 29 червня: ”Прибули московські картини, привезені Артюховою; розпаковували до 7-ї год.[ини] вечора. Закл.[инський] [676] пройшов мимо і навіть не подивився” (Арк. 75). На жаль, передача творів з Росії тривала недовго, і нечисленні набутки почали відходити на другий план перед цілим мартирологом втрат і загибеллю пам’яток і людей – кращих із кращих.

Примітки

664. Украине возвращают музейные ценности // Веч. Киев. 1929. 16 марта. № 62 (636). С. 2; Україна. 1930. Липень-серпень. Кн. 42. С. 191-194; Работа паритетной комиссии по взаимообмену культурными и художественными ценностями между РСФСР и УССР // Сов. музей. 1931. Май-июнь. № 3. С. 127. Подп.: Н.М.; Сидоренко В.О. З історії обміну культурними цінностями між РРФСР та Україною // УІЖ. 1972. № 2. С. 67-70.

665. ІМФЕ. Ф. 13-1. Од. зб. 2. Арк. 19 зв.

666. Див.: Miller M. Archaeology in the U.S.S.R. (1956). P. 30, 38, 46, 49, 59-60, 72, 91, 92, 95, 141, 153, 157, 167, 187; Мосенкіс Юрій. З історії сприйняття наукової творчости академіка Ніколая Марра в Україні // Відкритий архів. Том І. К.: Критика, 2004. С. 357-414.

667. Кулик Іван Юліанович (Ізраїль Юделевич, Юдович; 26 [28 ?] січня 1897, м. Шпола – 10 жовтня 1937, Київ). Ком. і сов. функціонер, поет, перекладач.

Член СП [з 1934]. Сестра Есфір Юделевна 8 липня 1955 писала військовому прокуророві Пєлєніцину:

„[…] брат мой, Кулик Израиль Юделевич (а не Юзеневич, как написано в Вашем отношении) никакой другой фамилии не имел. Был известен под партийной кличкой „Иван Юлианович”, но по партийному билету и паспорту значился: Кулик Израиль Юделевич” (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 37630 ФП. Том 2. Арк. 9).

Син вчителя. Член РСДРП(б) з 1914 (в анкеті делегата VII конференції: з червня 1917). 1918 належав до опозиції: до „лівих комуністів”, а у 1920 – до „робочої партії”. Член Американської соц. партії з 1914. Освіта „низча” – Одеськ. худ. уч-ще. Осн. професія чорнороб (3 роки). 1917 член Київ. к-ту РСДРП(б). Під час київського жовтневого заколоту 1917 член ревкому. На обл. (крайовому) з"їзді РСДРП(б) у Києві обраний до гол. к-ту РСДРП(б) – соціал-демократії України, на 1 всеукр. з"їзді рад – членом ЦВК рад України (Вістник Укр. Нар. Республіки. Х., 1917. 21 грудня. № 2. С. 1).

У січні 1918 виступив як обвинувач у справі редактора газ. „Нова громада” Я.Довбищенка, виклав зміст виявлених у редакції численних документів (Відчинення Харьківського революційного трібуналу // Вістник Укр. Нар. Республіки. Х., 1918. 24 січня. Ч. 19. С. 3-4). 1918-19 працював в укр. відділі Наркомнацу РРФСР, член його колегії. Відкликаний з Колегії Наркомпроду в розпорядження ЦК КПУ (рішення ПБ ЦК КПУ від 7 травня 1919; ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 6. № 1. Арк. 12). 1920 член Галревкому. У липні 1921 член комісії для ревізії Школи червоних старшин (Ф. 1. Оп. 6. № 23. Арк. 155 – 156 зв.). Гол. Центр. упр. друку, керівник гуртка (1923). Відряджений заст. повпреда СРСР у Канаді в укр. справах (рішення ПБ ЦК КП(б)У від 5 жовтня 1923; Ф. 1. Оп. 6. № 40. Арк. 117 зв.). Потім свідчив, що свій псевдонім „Ар-Ар” (газ. „Новый мир”, 1914-17) він використовував під час роботи для англ. розвідки (з 1925). Ін. псевдо „Айвен Джей”.

Узяв участь у поїздці письменників на ББК. На поч. 1929 очолив реорганізований Укр. комітет охорони пам’яток культури (Акуленко В.І. Охорона пам’яток. С. 120, 141). Керівник катедр літературознавства та соціології Укр. ін-ту марксизму-ленінізму (1930; Наукові установи та організації УСРР. С. 221). Гол. оргкомітету Спілки рад. письменників України (з травня 1932). Тимчас. комісія ЦК КП(б)У 1933 затвердила К. на дійсного члена ВУАН (Верба І. Ол.Оглоблин. С. 218). У доповіді на 4 пленумі лаяв Сенченка й Плужника, Рильського й Поліщука (Підсумки і перспективи // Червоний шлях. 1933. № 4. С. 92-100).

На 1 з’їзді письменників громив як двурушників Ялового, Хвильового та Остапа Вишню (Первый Всесоюзный съезд сов. писателей 1934: Стеногр. отчет. М.: ГИХЛ, 1934. С. 47; Литература Украины. [М.,] 1934). „Давній побратим, а пізніше завзятий опонент” Хвильового (Гр.Костюк; Хвильовий. Твори. Том V. С. 201). Мешкав у будинку „Слово” в Харкові, пом. 42 (Дукина Нат. На добрий спомин. С. 143, 538-539, 568). З 1934 гол. Спілки рад. письменників України. Член ВУЦВК (1935; Збірник законів та розпоряджень Роб.-сел. уряду України. 1935. 31 березня. № 8-9. С. 28). Гол. Укр. радіокомітету (знятий з посади 19 липня 1937; Про стан радіокомітету УРСР: постанова ЦК КП(б)У, 19 липня 1937 // Більшовик: Веч. газета. 1937. 20 липня. № 165 (1287). С. 2; Комуніст. К., 1937. 20 лип. № 165 (5440). С. 1. Шп. 7). З січня 1937 директор Партвидаву ЦК КП(б)У (затверджений опитом членів ПБ 31 грудня 1936 на місце А.С.Земляного; ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 6. № 443. Арк. 87; № 450. Арк.126 зв.). Голосуванням членів ПБ 13 квітня 1937 затверджений заст. директора Ін-ту укр. літератури ім. Шевченка замість Йосипчука (Ф. 1. Оп. 6. № 447. Арк. 149). Член ВУЦВК (ХІІІ з"їзд Рад. 22 січня 1935: Зібрання постанов Уряду УСРР. К., 1935. С. 29).

Переклав вірш Ед.Багрицького „Тарас Шевченко” (Черв. шлях. 1935. № 3. С. 57). Куликові присвячено вірш М.Зісмана „Харків-Одеса” (Рот-фронт. Х.; К.: ЛіМ, 1932. С. 25-26). Делегат ХІІ з’їзду ВКП(б), був „майже на всіх з’їздах КП(б)У” (Ф. 1. Оп. 1. № 551. Арк. 16) – VII, ХІ, ХІІ та XIII, а також ІІI і VII Всеукр. конференціях КП(б)У. Мати Ханна Гдальєвна (1937 жива). Брат Михаїл, сестри Есфір та Софія.

Др.: 1) Кронь Дарія Михайлівна. Син Юрій (нар. бл. 1922), 2) Люціанна Карлівна Піонтек, з якою оформив розлучення у червні 1937. Ар. 28 липня 1937 (Піонтек – 5 серпня) як англ. шпигун і троцькіст, що “зрісся з укр. націоналістами”. Вилучено браунінґ. Його допитували Стирне і Д.Перцов. Уже в першому протоколі 2 серпня Кулик заявив: „Я признаю себя виновным”. Рішеням від 7 жовтня 1937 його розстріляли. Його архів зберігається в Ін-ті літератури, ф. 159 (71 од. зб.).

668. Треба подбати про передачу з Москви експонатів українських музеїв // Прол. правда. 1927. 6 січня. № 4 (1617). С. 4.

669. РСФСР возвращает Украине ряд художественных ценностей // Веч. Киев. 1929. 14 февраля. № 37 (611). С. 3.

670. Обмін науковими цінностями між УСРР й РСФРР // Україна. 1930. Липень-серпень. Кн. 42. С. 191-194.

671. Коник Клим Йосипович (1888, Санок, Галичина – 3 листопада 1937, Сандормох) – функціонер, правознавець.

Член ВКП(б) з 1920. Заступник завідуючого Управлінням науковими установами НКО УСРР (1928-30). Його як заст. Упрнауки, заст. наркома освіти Полоцького та зав. Упрліту Фалькевича підписи стоять під цензурним розпорядженням Наркомосу від 18 грудня 1929 „Про вилучення з сучасної літературної мови слів „жид”, „кацап”, „хохол” (Бюлетень Народнього комісаріяту освіти. 1929. Грудень 24-31. № 51 (190) – 52 (191). С. 8). Ар. 5 травня 1933 у справі УВО. 23 вересня 1933 одержав 5 років позбавлення волі. Перебував на Соловках. Розстріляний.

Дж.: ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 52281 ФП / кор. 1139;

Розстрільний список Соловків // Літ. Україна. 1992. 16 липня. № 28 (4489). С. 8;

Остання адреса. Т. 1. К., 1997. С. 40, 173; Т. 2. К., 1998. С. 226;

Історія Національної Академії наук України, 1929-1933: Док. і мат. К., 1998. С. 342;

Ленинградский мартиролог, 1937-1938. Том 3. СПб., 1998. Іл. 166;

Рубльов Олександр. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914-1939). К., 2004. С. 126, 130, 234, 239, 427, 475.

672. Обмін культурними цінностями між РСФРР й УСРР: Розмова з членом паритетної комісії від УСРР проф. Ф.Л.Ернстом // Прол. правда. 1930. 18 квітня. № 89 (2604). С. 4.

673. Обмін науковими цінностями між УСРР й РСФРР // Прол. правда. 1930. 15 червня. № 136 (2651). С. 5.

674. Там само.

675. Козловська Валерія Євгенівна (20 червня 1889, с.Буримка Чернігівської губ. – 6 травня 1956, Ютіка, Нью Йорк, США) – археолог і музейник.

Вищу освіту одержала на київських Вищих жіночих курсах (диплом Університету Св. Володимира, 1915), провадячи одночасно археологічні дослідження під керівництвом В.Хвойка. Після його смерті (1914) зайняла його посаду завідувача археологічним відділом міського музею, що був згодом перетворений у Археологічний музей ВУАН. Там було зібрано, упорядковано і заінвентаризовано бл. 100 тис. експонатів (половину пам’яток опрацювала персонально Козловська). Співробітник (деякий час була вченим секретарем) ВУАК при ВУАН, а також вчений секретар мистецької секції ВУАН. Провела 44 розвідки та розкопки. 1933 звільнена з обох посад “як ідеологічно ворожий елемент”. Залишила бл. 40 наукових праць у галузі Трипільської культури, ранніх слов’ян та князівської доби у зб. “Коротке звідомлення ВУАК” за 1925-26 роки (1926-27), “Чернигів і північне Лівобережжя” (1928), статті про Е.Штерна та Д.Щербаківського. Проредаґувала збірники “Трипільська культура на Україні” (1926) та “Хроніка археології та мистецтва” (Ч. 1-3. 1930-31). Проілюструвала низку дитячих казок та ін. книжок.

Під час війни працювала у Львівському археологічному музеї (1943) та Інституті археології у Гохштедті (1944-45). З 1945 мешкала в таборах УНРРА в Ашаффенбурзі, Мюнхені (Варнер-Казерне) та старечому будинку ІРО в Розенгаймі (Піонір-Казерне). 1950 виїхала до США. Дійсний член археологічної групи УВАН та НТШ. Дж.: Павлова Віра. В.Є.Козловська – археолог і музейний діяч Києва // Київ і кияни: Матеріали щорічної науково-практичної конференції. Вип. 5. К.: Кий, 2005. С. 200-221.

676. Заклинський Ростислав Романович (нар. 20 жовтня 1887, Станіславів, Зах. Україна – 18 вересня [6 серпня?] 1974, Львів) – публіцист УСС (до 1 листопада 1918) та ЧУГА, потім сов. функціонер.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2019 С.І.Білокінь

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2146

Модифіковано : 6.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.