Початкова сторінка

Сергій Білокінь (Київ)

Персональний сайт історика України

?

Початок масового терору

Сергій Білокінь

Чистка (а точніше погром) Всеукраїнської Академії Наук тривала кілька років. Почалося це зі зміни її керівництва 3 травня 1928 року внаслідок ревізії з „центру”. 16 січня 1928 року Сергій Єфремов записав у щоденнику: „Нарешті приїхала довгожданна комісія з Харкова: Озерський [1180] та [Порфирій Антонович?] Білик, добрали ще трьох тутешніх” [1181]. 10 лютого з Харкова повернувся А.Кримський. Він розповів: „Озерський сидить над доповіддю про Академію Ц[ентральному] Комітетові партії” [1182].

Невдовзі після процесу у справі СВУ, 24 червня 1930 року Президія ВУАН вирішила обрати представником адміністрації ВУАН до комісії з чистки академічного апарату вченого секретаря Президії Сергія Михайловича Іваницького-Василенка, а його заступником – завідуючого видавництвом Л.Окіншевича [1183]. Перша хвиля чисток пройшла у липні-жовтні 1930 року [1184]. Федір Савченко описав її у листі до К.Студинського. Комісію для чистки апарату ВУАН очолював член ЦКК КП(б)У Михайло Наваловський [1185]. На загальних зборах співробітників ВУАН 11 жовтня 1930 року як чорний кардинал своєї доби він дозволив собі (чи йому дозволили ще вищі інстанції) цілком погромницькі формулювання:

“[…] Історично-філологічний відділ ВУАН до 1929 р. був гніздом СВУ. В Першому відділі ВУАН вивчення історичної культури провадилося абсолютно без марксо-ленінського аналізу. Комісія виявила також шкідницьку роботу в мовних установах при ВУАН” [1186].

Активну участь у цих подіях узяв колишній український есдек, з 1917 большевик Степан Степанович Кокошко, старший науковий співробітник Музею Революції. У розпалі подій, 18 липня 1930 року як голова бригади й завідуючий Київського істпарту він з 7 до 10 1/2 години читав свої – дуже суворі й різкі – висновки.

“Коли все скінчилось, – оповідав Федір Савченко, – Мих[айло] Серг[ійович Грушевський] з величезним обуренням і запалом сказав і двічі повторив громовим голосом, що з обслідування бригади вийшло “криве зеркало, криве зеркало!!” [1187].

Опубліковано – не без скорочень щодо технічного персоналу – протокол засідання комісії для чистки апарату ВУАН від 6 серпня 1930 року. Тут 250 біографічних довідок [1188]. Кокошко не сподівався, що невдовзі, 1 листопада 1935 року арештують його самого, а при цьому буде вилучено 43 троцькістські й націоналістичні книжки й два пістолети [1189].

Тут постають питання. Після того, як хвиля ніби зпала, у влади виникла потреба 19 листопада прийняти повторне рішення:

„Призначили вченого серетаря Президії ВУАН С.М.Іваницького-Василенка представником ВУАН на засіданні Центральної комісії чистки радапарату, яка 20 листопада (себто наступного після цього дня. – С.Б.) розглядатиме питання щодо чистки апарату Академії” [1190].

Докладно оповіла про трагічні події тих років видатний український історик Наталя Полонська-Василенко. У двотомовому нарисі історії Академії, що вийшов у мюнхенському Інституті з дослідження історії та культури СССР (sic) вона виділила кілька тем: ”Чистка ВУАН”, “Ідеологічна перебудова ВУАН 1931 року”, “Дискредитація вчених” та “Катастрофа 1933 року”. Як стверджувала дослідниця – самовидець цих подій, -

“Ліквідація гуманітарних установ ВУАН була не лише страшним ударом для її співробітників. Це був вияв нечуваного вандалізму, який перевершив вандалізм перших років революції. Загибель пам’яток культури на початку революції, нищення їх, палення бібліотек, архівів, рукописів – звикли пояснювати і певною мірою виправдувати низьким культурним рівнем тих, хто це робив, а відповідальність за їх некультурність відносили на рахунок “старого режиму”, який у свій час не подбав за піднесення культурного рівня людей. Тепер ішов 1933 рік. Для України це була вже тринадцята зима панування єдиної у світі влади “робітників та селян”. Вже 13 років працювали “лікнеп”, “фабзавуч”, і УССР пишався перед усім світом високою культурою, яку ніби несла комуністична партія. І от, з наказу цієї партії почали нищити все, що було зроблено Українською Академією Наук за 15 років її наполегливої, жертовної праці” [1191].

З протилежного боку барикад про погроми початку 1930-х було написано теж чимало. Знаходимо рясний матеріал і про ідеологічну перебудову, і про дискредитацію вчених – тільки, природно, в інакшій інтерпретації. Наприклад, у брошурі Андрія Артемського читаємо дослівно, що

“дискусія цілковито викрила буржуазну й фашистську суть наукової й політичної діяльности другого [іншого. – С.Б.] представника буржуазної науки – акад. М.С.Грушевського. Ця дискусія не тільки зняла з М.С.Грушевського авреолю наукової незаперечности, а вона показала й усю шкідливість для пролетаріату й інших трудящих мас тої наукової й політичної роботи, що її вів і веде акад. Грушевський. Дискусія також викрила всю ту роботу, що проводив згаданий академік для імперіялізму, для реставрації капіталізму у нас” [1192].

Чистки стали неодмінним атрибутом наукових буднів. Неможливо уявити, щоб на ці моторошні спектаклі вчені тієї ґенерації ходили з власної охоти. Навпаки, сам факт присутності вчених на чистках може ілюструвати ті моральні тортури, яких їм завдавали. У щоденнику Ф.Ернста знаходимо цілу серію відповідних записів уже за рік 1933-й. 1 липня 1933 року: “Ввечері на чистці у ВУАН (промова Артемського)” (Арк. 119 зв.). Артемський вважавсь, очевидно, за фахівця з критики Академії. Його виступ 1933 року мав продовжувати й розвивати те, що писав він у своїй брошурі 1931 року.

Дальші записи в щоденнику. 17 липня 1933 року: “Від 7 до 10 ½ на партчистці ВУАН” (Арк. 121). 19 липня: “Ввечері був на партчистці (перевіряли Лехтмана і Шабльовського)” (Арк. 121 зв.). 25 липня: “З 7 до 10 на партчистці ВУАН” (Арк. 122). 27 липня: “Ввечері на чистці [членів] партії (чистка Олени Шмаргонь)” (Арк. 122 зв.). 10 вересня: “Був на партчистці ВУАН (чистка Іванової і Познанського [?])” (Арк. 123 зв.). 11 вересня: “Ввечері на чистці ВУАН” (Арк. 124). 13 вересня: “Ввечері на чистці у ВУАН […]” (Там само). Запис 14 вересня: “Ввечері на чистці в ВУАН […]” (Арк. 124 зв.). І, на жаль, жодних подробиць.

Репресивним засобом, що передував арештам, були чистки, засідання, присвячені критиці й самокритиці, сесії – таких різноманітних форм набирало тероризування співробітників кожної з державних установ. У деяких установах, як-от у ВУАН, такі кампанії тривали довгими тижнями. Їх влаштовували не замість роботи, а вечорами, заповнюючи собою години відпочинку, дозвілля, яке в людей забирали, нагнітаючи істерію. Ясна річ, застосування цих засобів продумувалось у верхах большевицької влади, де й приймались відповідні рішення. Щоб здійснювати їх успішніше, вживали окремі допоміжні прийоми, що розхитували психічну стабільність суспільства. 18 квітня 1933 року Ернстів щоденник зафіксував один із таких засобів: “З 8 до 1 3/4 ночі заг.[альні] збори колективу В[сеукраїнського] І[сторичного] М[узею] з ухвалою працювати ударно до 1 травня” (Арк. 113 зв.). Зараз можна тільки дивуватися людям, які знаходили що говорити й слухати до першої години 45 хвилин ночі, але це було масове явище. На засіданні ВУАН 31 липня 1933 року було прийнято рішення: „Заборонили проведення в робочий час будь-яких засідань, зборів та нарад громадського зарактеру” [1193]. Після роботи засідати можна було безкінечно. Ф.Ернст реєстрував такі чистки по різних установах, з якими був зв’язаний, отже, це була неодмінна риса тієї страшної доби:

Примітки

1180. Див. реф. 927

1181. Єфремов С. Щоденники (1997). С. 577.

1182. Там само. С. 586.

1183. Історія Національної Академії наук України, 1929-1933: Док. і мат. К., 1998. С. 410, 110.

1184. Рибалко Олександр. Чистка з класовим оскалом // Старожитності. К., 1991. Ч. 7 (11). С. 5. Виклад за неповною копією протоколу 13 засідання комісії від 6 серпня 1930 року (ЦДАВО України. Ф. 539. Оп. 17. Спр. 148).

1185. На початку большевицької влади Михайло Дмитрович Наваловський був уже перевіреним фанатичним функціонером совєцьких спецслужб в Україні. Голова трійки окремого відділу ВЧК 14-ї армії, за постановами якої були репресовані повсталі українські селяни (Абраменко Л.М. Последняя обитель: Крым, 1920-1921 годы. К., 2005. С. 112). Голова колегії Київського відділку Закордоту. Готуючись до котроїсь із своїх справ, 1921 року він одержав мандат за підписом секретаря ЦК КП(б)У й голови ВУЧК із щонайширшими повноваженнями, напр.: „Все законые требования т. Наваловского должны быть исполняемы немедленно. Неисполнение будет караться всей строгостью существующих законов” („Закордот” в системі спецслужб радянської України. К., 2000. С. 144-145).

1186. Історія Академії наук України, 1929-1933: Документи і матеріали. К.: Наукова думка, 1998. С. 122. Пор. с. 416.

1187. У півстолітніх змаганнях: Вибрані листи до Кирила Студинського. К., 1993. С. 598.

1188. ЦДАВО України. Ф. 166. Оп. 9. № 1459. Арк. 2-44; Історія Академії наук України, 1929-1933: Документи і матеріали. К.: Наукова думка, 1998. С. 99-118.

1189. Галузевий архів СБУ. № 33234 ФП. Том 2. Арк. 40-42.

1190. Історія Національної Академії наук України, 1929-1933: Док. і мат. К., 1998. С. 418.

1191. Полонська-Василенко Н., Проф. д-р. Українська Академія Наук: Нарис історії. Ч. ІІ: 1931-1941. Мюнхен, 1958. С. 28.

1192. Артемський А. Що таке Всеукраїнська Академія Наук (ВУАН). К.: ВУАН, 1931. С. 50.

1193. Історія Національної Академії наук України, 1929-1933: Док. і мат. К., 1998. С. 448.