Іванна Синенька-Іваницька
Сергій Білокінь
24 липня 1897 [2] – 28 серпня 1988
Зараз уже важко розгадати, хто це міг бути – журналіст «Шляху перемоги», що підписався «о.д.». 1958 року він розговорився на околиці Мюнхена з німецьким пастором, який раптом виявив неабияку орієнтацію в загальних українських справах.
– Вас, напевно, цікавитиме, що саме спонукало мене до глибшого пізнання справ вашої батьківщини, правда? Пісня – наша пісня до Богоматері «Ave Maria».
Отець Йоган помітив тінь недовіри на обличчі українця, бо ще раз підкреслив:
– Так, пісня. І її співала недавно в моїй церкві одна пані. На жаль, вона не належить до моїх парафіян, бо це – Ваша землячка. Я одначе досі під враженням її співу. Такої глибини вичуття й теплоти голосу і такої інтерпретації пісні я не зустрічав між своїми, німцями. Я дуже радий, що ця співачка виступила в нашій церкві, бо вона збільшила славу Божу й… Вашої милої батьківщини [3].
Тепер на розлогому мюнхенському кладовищі, поруч могил генерала Миколи Капустянського, археолога Петра Курінного, літературознавця Павла Зайцева, композитора Остапа Бобикевича, сотника УГА Гната Мартинця, етнолога Ростислава Єндика можна побачити надгробок з іще одним українським – латинкою викарбуваним – прізвищем, славним колись у Краї. Іванна Синенька-Іваницька. Лірико-драматичне сопрано.
Примітки
1. 1990 року, ще перед тим, як матеріали приватного архіву співачки було переслано до Америки, я поробив з них зіраксові копії, за що приношу сердечну подяку меценатці п.Наталці Зубенко і проф. Гр.Комаринському. На жаль, готуючи нову версію цієї праці, докладно опрацювати всю цілість архіву я не зміг (зовсім неприступне лишилось для мене її листування), тому якісь прогалини у моєму викладі неминучі. Див.: Білокінь С…. І збільшила славу Божу // Культура і життя. 1992. 14 листопада. № 46 (3375). С. 5; Його ж. Іванна Синенька-Іваницька // Свобода. 1993. 3 вересня. Ч. 168. С. 3.
2. «Енциклопедія українознавства» робить її дещо молодшою, вказуючи 1901 рік (VIII [1976], 2816). За метричним свідоцтвом, зареєстровано її як Яніну.
3. Пісня – амбасадором України // Шлях перемоги. 1958. 5 жовтня. С. 3-4. Підп.: о.д. Аналізуючи цю статтю, варто звернути увагу на іншу, теж підписану криптонімом (с.н.) – Концерт у честь Митрополита Андрея (Українець. Париж, 1959. 27 грудня). Переказавши цю історію, с.н. (!) відзначив, що в такий дещо незвичайний спосіб «відкрив» співачку не хто інший, як редактор «Шляху перемоги». Псевдоніми й криптоніми – майбутній головний біль прийдешніх дослідників еміґраційної преси.
Опубліковано : Білокінь С. Іванна Синенька-Іваницька. – К. : Медекол, 1997 р. – 45 с.