Ярослав Стешенко

Сергій Білокінь

Якщо називати найвизначніших українських бібліографів міжвоєнного часу, його ім’я опиниться серед перших, поруч Олександра Андрієвського, Володимира Дорошенка, Івана Калиновича, Федора Максименка, Юра Меженка й Вадима Тарнавського. Але Стешенкове одне з найтрагічніших. Якість його праць сягала найвищого рівня, але ми знаємо тільки декотрі з них, решту не було видано. Сам Стешенко загинув. Від його архіву теж не заціліло майже нічого, – його картотеки, рукописи здебільшого пропали. Взагалі за більшовиків гинули архіви й інших українських діячів, але це особливий випадок. Тут не збереглось майже нічого. Заходжуючися років 15 тому коло більшої статті про нього, я зіткнувся з проблемами теорії. Стало ясно, що ні до чого доброго симуляція повноти джерел призвести не могла [1]. Якщо працювати звичайними методами, то, справді, що б дало вивчення явища без джерельної бази? Мабуть, у таких дослідженнях повинно висунутись на перший план студіювання тла, позаджерельне знання [2], перехресні зіставлення. Для історії української культури ХХ ст. цей випадок можна взяти як модель. Вона, ця модель, придатна для вивчення мистецької спадщини Михайла Бойчука, численних інших діячів, зрештою для вивчення культури як цілості. Тут скрізь ідеться не лише про нереалізовані можливості (це окрема тема), а про незадокументовану реальність.

Примітки

1. Опубліковано: Белоконь С. Стешенко Я.И. // Книговедение: Энц.словарь. М., 1981. С. 521. Пор.: Кунин В.В. Ленинградское общество библиофилов и его альманах. М.: Книга, 1983. С. 37.

2. Див.: Білокінь С. Шляхи розвитку літературознавчого джерелознавства // Радянське літературознавство. 1977. № 10 (202). С. 75-81.

Опубліковано : Видатний український бібліограф Ярослав Стешенко, 1904-1939 // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського. Вип. 2. К., 1999. С. 53 – 64.