Логотип персонального сайта С.Білоконя
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Personalia / Володимир Міяковський (1888-1972)

Володимир Міяковський (1888-1972)

Сергій Білокінь

В українському архівному світі двадцятих років немає постаті, більшої за Володимира Міяковського [2]. Прийнявши цю справу з рук генеалога Вадима Модзалевського, котрий помер 1920 року, Володимир Варлаамович очолив Архівне управління й Київський центральний архів, що носив тоді ім’я професора Володимира Антоновича [3]. Ол.Оглоблин описав епізод з 1921 року: засніженими київськими вулицями В.Міяковський разом з двома співробітниками «тягне санчата з паперами та книжками» – архів Губерніяльного управління, якому загрожувала загибель [4]. Оглядаючи Київ двадцятих років, де «все було тоді […] повне […] пам’яттю про нього [Антоновича. – С.Б.]», Оглоблин згадував і мармуровий бюст старого історика «перед кабінетом директора – ні, більше, фундатора й душі Архіву – Володимира Варламовича Міяковського» [5]. Він керував усією роботою щодо збирання матеріялів, розподілу їх по відділах тощо, внаслідок чого на кол. «Козиному болоті» 10 листопада 1928 року [6] було відкрито меморіяльний музей Шевченка [7]. За визначенням Лариси Онишкевич, це був перший державний літературно-меморіяльний будинок-музей в УСРР. У завдання Музею, як відзначав В.В., не входило збирати автографи, ориґінали художніх творів, – він обходився фоторепродукціями, ґравюрами, літографіями, ба навіть простими вирізками з книжок і періодичних видань. Разом з тим прикметно, що експозиція відтворювала не лише київський період у житті Шевченка (як тепер), це була не філія якогось іншого, мовляв, центрального музею, – вона відбивала увесь життєвий шлях поета, включаючи Петербурґ і заслання, причому пізніший розріджений принцип експозиції не застосовувався. Судячи з провідника, картина утворювалась надзвичайно рясна й багата. Проєкт реконструкції будівлі разом з проєктом внутрішнього оформлення приміщень у 1925-26 роках виконав Василь Кричевський [8].

Але Вол.Міяковський був також і добросовісний, проникливий архівіст-дослідник. Він не боявся жодної «чорної» роботи, добре орієнтувався в паперовому морі, раз-по-раз дивуючи своїх колег першорядними відкриттями. Мабуть, перший він заходився коло систематичного студіювання велетенського фонду київського генерал-губернатора, звідки вибрав силу матеріялів до історії українства ХІХ ст.

На Батьківщині

Ув’язнення

Еміґрація

Епілог


За допомогу в написанні цієї статті приношу сердечну подяку пп. Оксані Радиш-Міяковській, Любові Дражевській (Нью-Йорк), Тетяні Модзалевській (С.-Петербурґ) та Юрієві Денбському (Мюнхен).

2. Етимологію прізвища поки що остаточно не з’ясовано. За інформацією проф. М.Селівачова, у Болгарії існує етнографічна група міяците (міяки). Їхню дереворізьбу вивчає В.Ангелов.

3. Див.: Міяковський В. Центральний Архів ім.Антоновича в Київі // Архівна справа. Х., 1925. Кн. 1. С. 101-118. У покажчику 1984 року заголовок цієї статті відтворено дуже приблизно, з контамінацією кількох елементів замість анотації.

4. Залеська-Онишкевич Лариса. Володимир Міяковський // 125 років київської української академічної традиції, 1861-1986: Зб. Нью-Йорк: УВАН, 1993. С. 521.

5. Оглоблин Ол. Володимир Антонович та його історична школа // 125 років київської української академічної традиції. С. 119. Передрук: Оглоблин Ол. Студії з історії України: Статті і джерельні матеріяли. Нью-Йорк; К.; Торонто, 1995. С. 216.

6. Див.: ЦДІА України. Ф. 1235. Оп. 1. № 980. Арк. 8. Будинок-музей було відкрито при меморіяльному відділі Київської філії Інституту Тараса Шевченка, що розташовувався в одній із будівель Колегії Павла Ґалаґана (вул. Леніна, 7).

7. Президія Київського окрвиконкому ІХ скликання на засіданні 22 лютого 1927 року доручила Окркомгоспові реставрувати цей будинок за рахунок кошторису 1926/27 року. 4 травня 1927 року було вирішено після реставрації передати будинок ВУАН, 21 листопада – Київській філії Інституту Т.Шевченка (ДАКО. Ф. р-427. Оп. 1. № 351. Арк. 105, 177, 414 зв.). Див.: Міяковський В. Будинок-музей Т.Шевченка // Будинок-музей Шевченка. К., 1929. С. ХІ-XVI. Я маю два примірники цього видання – один з простою набірною обкладинкою, другий – з обкладинкою роботи Василя Кричевського. Набір та ілюстрації ідентичні.

8. Павловський Вадим. Василь Григорович Кричевський: Життя і творчість. Нью-Йорк: УВАН, 1974. С. 96. Пор. с. 50-51, 106.

1998 р.

Опубліковано : Вісті УВАН. Ч. 2. Нью-Йорк, 2000. С. 201-267.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2017 С.І.Білокінь

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 5984

Модифіковано : 18.02.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.