Логотип персонального сайта С.Білоконя
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Personalia / Василь Різниченко

Василь Різниченко

Сергій Білокінь

Киянин-державник, історик Гетьманщини XVII-XVIII ст., діяч української самостійності 1917-21 років

В українській історіографії показний, ледве що не головний внесок у дослідження й популяризацію історії Гетьманщини, її найвидатніших діячів, минувшини її столиці Батурина та її околиць, зробив визначний вчений-державник Василь Федорович Різниченко (16 / 28 січня 1892, Конотоп – 17 липня 1938, Київ).

Починав він з інших, не таких уже гострих і дражливих, як на той чи пізніший час, – краєзнавчих тем. Наприклад, у нього вийшли студії про проект українського університету в Батурині, про місцевих бджолярів Петра Прокоповича та Степана Панамарьова, дядька відомого бібліографа, тощо. Вчений відзначав видатне значення цього міста: «Батурин відогравав дуже значну ролю в історії українського народу і займав одно з перших місць серед городів України на протязі XVII-XVIII і початку ХІХ стол. Се була столиця України, в котрій жили Гетьмани України і знатнійша генеральна старшина. Довший час, з 1669 по 1764 р., з невеликими перервами, він був центром політично-державного життя України і важним кріпостним пунктом. У Батурині писались і видавались видатні державні акти і розпорядження, приїздити і вели переговори з Гетьманами ріжні дипломатичні представники чужоземних держав і т. и.» [1]. У сукупності Різниченкові публікації відогравали чималу просвітницьку роль. Ще одна група чи не найґрунтовніших його праць належить до сфери демографії, яку він студіював методами бібліографії. Наприкінці свого короткого життя серйозно й капітально він попрацював саме в цій царині.

Але центральне місце в його спадщині займають все-таки праці, присвячені минулому гетьмансько-старшинської державності. Напередодні 1917 року і в роки Визвольних змагань (точніше – в роки української державности, або самостійної України) він видав кілька десятків брошур і статей про український герб і національні кольори, книжечки про Івана Мазепу, Пилипа Орлика [2] й Кирила Розумовського, придворного гетьманського лікаря Хому Дусика, нарешті, про нащадка останнього гетьмана України Льва Розумовського (+ 1917).

Література

Література про нього самого невелика. Складається вона по суті лише з рецензій. Втім, відгукувались на його видання, аналізуючи його праці, такі видатні вчені, як Дмитро Дорошенко, Вадим Модзалевський, Наталя Мірза-Авак'янц, Віктор Романовський, В'ячеслав Прокопович.

Для вивчення Різниченкової наукової спадщини треба було починати, природно, з реєстрації його праць. На обкладинці брошури 1916 року він вмістив покажчик власних праць, що вийшли окремо: 16 позицій окремих видань і п'ять поштових карток [3]. У доповненнях до «Матеріялів до бібліографії Батурина» (1919) вміщено ширший список «Видання Вас. Різниченка»: 40 книжок, 6 поштових карток і 2 позиції, що могли увійти у «Різне» – національні емблеми й плакати [4]. Той самий список видань Вас. Різниченка увійшов до іншої книжки 1919 року [5]. Крім двох видань, усі перелічені в каталозі твори були працями самого В. Різниченка. Крім своїх власних праць, В. Ф. видав ще дві книжки:

Мазюкевич Павло. Христос і українство. Звенигородка, 1917.

Тарасенко Іван. До питання про утворення самостійного українського алфавіту. К., 1917 [6].

Природно, у дальшому збиранні Різниченкової спадщини перед вели українські бібліографи. Перший, причому доволі солідний внесок у справу зробив видатний українознавець Іван Калинович. Оглядаючи публікації з історії України, що вийшли в 1914-1923 роках, він облікував 20 праць Різниченкових [7].

Нарешті, у 1998-2002 роках іншу добірку з 21 праць Василя Різниченка уклав, здебільшого в Національній бібліотеці України (кол. ВБУ) та Історичній бібліотеці України, і описав у своєму 10-томнику «Бібліографія старої України, 1240-1800 рр.» Микола Жарких [8].

По-різному відбито особу Василя Різниченка в довідкових виданнях. Мабуть, не наважившись наразити його на можливі прикрощі, його зовсім пропустили упорядники «Української загальної енциклопедії», що виходила окремими випусками у 1930-ті роки (див. т. 2). У розпал брежнєвської реакції, 1973 року, як краєзнавця й патріота представив його в "Енциклопедії українознавства" [9], перевиданій багато пізніше у Львові, Володимир Кубійович (1900-1985). Натомість Різниченка й близько не підпустили до антинаукової й винятково тенденційної «Радянської енциклопедії історії України», про що подбав її головний редактор, тодішній академік АН УРСР Андрій Скаба. Не потрапив він, розуміється, й до бажанівської УРЕ.

Для сучасних довідкових видань на нових джерелах написав кілька версій статті про Різниченка автор цих рядків [10]. Студія, що лежить нині перед читачем, продовжує цикл робіт, розпочатий 1985 року [11].

Джерельна база

Відомості про В. Різниченка відкладались у тих його знайомих, хто з ним листувався. Дуже цінні матеріали збереглись у паперах видатного бібліографа, фундатора української бібліографії другого ступеня Федора Пилиповича Максименка, колишнього співробітника Всенародної бібліотеки України (ВБУ) [12]. Докладніше про його конкретну роботу – нижче.

Листувався з ним останній член Чернігівської губернської ученої архівної комісії Дмитро Опанасович Бочков, що директорував у Черкаському музеї (1918-35) [13]. Цікаво інформує про їхні стосунки листівка В.Ф. до Бочкова 15 липня 1924 року, приводом до якої стала нотатка Бочкова про Черкаський музей у газеті «Більшовик»: «Если это Вы, Дмитрий Афанасьевич, с которым я 8 лет тому назад обменялся несколькими письмами, убедительно прошу Вас дать знать о себе по адресу: г. Конотоп, Черниг. губ., Успенско-Троицкая улица, № 4. Василию Федоровичу Резниченко. Имею к Вам важное дело научного характера» [14].

Біографія

Праці про українських гетьманів

Видавнича діяльність

Пасічник

Друкарство на Конотопщині

Особистий архів

Репресії

Спадщина

Матеріали до реєстру праць Василя Різниченка

Примітки

1. Різниченко Вас. Матеріяли до бібліоґрафії Батурина: Доповненнє. К.: Друкарня «Дніпро», Костельна, 9, 1919. С. 3.

2. Працю перевидано в незалежній Україні 1991 року (редакційно-видавничий відділ „Заповіт”, тираж 30 000 примірників!) та 1996-го з коментарями Валерія Шевчука. Згадку про це див.: Стафійчук В. Роль Пилипа Орлика у стосунках гетьманської влади з Єлецьким монастирем // Сіверянський літопис. 1998. № 3. С. 122.

3. Різниченко Вас. На могилї останнього Гетьмана України в Батуринї. К.: Славянська друкарня, 1916. С. 4 обкладинки.

4. Різниченко Вас. Матеріяли до бібліоґрафії Батурина: Доповненнє. С. [31-32].

5. Різниченко Вас. Батуринські свічки: Сторінка з історії української свічкової промисловости. К., 1919.

6. Україномовна книга у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, 1798-1923. Бібліогр. пок. Т. 2 / Редколегія : Онищенко О. С. (голова) та ін. Авт. колектив : Бойченко Марина Дмитрівна та ін. К., 2003. Далі: Україномовна книга у фондах. Т. 2).

7. Калинович Іван, син Тита (25 ХІ 1884, Львів – 12 ХІ 1927, там само). Українська історична бібліографія за 1914-1923 рр. // ЗНТШ. Т. 134-135. 1924. С. 185-240. Див.: Королевич Нінель Федорівна (нар. 21 січня 1926, Харків). Українські бібліографи ХХ століття: Навч. посібник. К., 1998. С. 91-110.

8. Жарких Микола Іванович (нар. 1956). Бібліографія старої України, 1240-1800 рр.Зошит 1. К., 1998. С. 18, 145, 166 (4 поз.); Зошити 2-3. К., 2000. С. 42 (1 поз.); Зошити 5-6. К., 2001. С. 15, 31, 49, 62, 70, 162 (13 поз.); Дж.: Зошит 7. К., 2001. С. 9 (2 поз.); Зошит 9-10. К., 2002. С. 353 (1 поз.).

9. Різниченко Василь // Енциклопедія українознавства. Словникова частина. [Кн.] 7. [Париж; Нью-Йорк, 1973.] С. 2521.

10. Білокінь С. Різниченко (Різников) В.Ф. // Довідник з історії України. Том 3. К., 1999. С. 39; Його ж. Різниченко В.Ф. // Довідник з історії України. Вид. 2. К.: Генеза, 2001. С. 657 ; Його ж. Різниченко В.Ф. // Довідник з історії України. Вид. 3. К.: Генеза, 2001. С. 965-966.

11. Білокінь С. Видатний краєзнавець // Рад. село. Бахмач, 1985. 9 лютого. № 18 (8031). С. 4; Його ж. Краєзнавча діяльність Василя Різниченка // Друга чернігівська обласна наукова конференція з історичного краєзнавства (грудень 1988 р.): Тези доповідей. Вип. ІІ. Чернігів; Ніжин, 1988. С. 89­91; Його ж. Краєзнавець і патріот Батурина Василь Різниченко // Матеріали науково-практичної конференції „Видатні діячі Батуринського краю”, присвяченої 230-ій річниці з дня народженння Петра Івановича Прокоповича (2-3 червня 2005 р.). Ніжин: Аспект-Поліграф, 2005. С. 106-120 та ін.

12. Максименко Федір Пилипович (23 І 1896, с. Біленьке Катеринославського пов. та губ. – 6 VII 1983, Львів). Див. про нього: Білокінь С. Федір Максименко і книгознавці його доби // Кур'єр Кривбасу. № 93-94. 1998. Січень. С. 122-132; Його ж. Про видання, заборонені на стадії верстки, або тиражі яких було знищено, 1920-1941 // До джерел: Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. Том ІІ. К.; Л., 2004. С. 554-602; Дашкевич Яр. Постаті: Нариси про діячів історії, політики, культури. Вид. 2, випр. і доп. Львів, 2007. С. 672-683; Збірник пам'яті українського бібліографа Федора Максименка. Львів, 2008. 364 с.

13. Бочков Дмитро Опанасович (15 Х 1887, м. Остер Чернігів. губ. – 1987), краєзнавець, займався персоналіями Чернігівщини й Черкащини. Останній член Чернігівської губернської вченої архівної комісії. Перший директор Черкаського історико – педагогічного музею ім. Т. Г. Шевченка (тепер Черкаський краєзнавчий музей). Рятував архівні матеріали Черкащини. Зібрав матеріали до Біографічного словника чернігівців. – Архів: Державний архів Чернігівської обл. Ф. р – 8860.

Тв.: Черкаський округовий ім. Т. Гр. Шевченка музей // Укр. музей. Зб. 1. К., 1927. С. 249; Интересный случай находки древнеримской монеты // Краткие сообщения Института археологии АН УРСР. 1955. Вып. 5. С. 84 – 85.

Дж.: Максименко Ф. Матеріяли до краєзнавчої бібліографії України, 1847-1929. К., 1930. С. 219. № 1060 ; Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів. К. : Наукова думка, 1966. № 771; Русская интеллигенция : Автобиографии и биобиблиографические документы в собрании С. А. Венгерова : Аннотированный указатель: В 2 тт. Т. 1. СПб. : Наука, 2001. С. 174; Клименко Тет. З історії розвитку архівної справи на Черкащині // Студії з архівної справи та документознавства. Т. X. К., 2003. С. 9 (помилково: Дмитро Панасович Бочковський) ; Білокінь С. На зламах епохи: Спогади історика. Біла Церква: О.Пшонківський, 2005. С. 173, 215 ; Путівник по особових фондах Архівних наукових фондів рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського. К., 2005. С. 113; Укр. музейн. енц.: Зб. наук. – метод. матеріалів (2006).

14. Держ. архів Чернігів. обл. Ф. р-8860. Оп. 1. № 35. Арк. 16.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2017 С.І.Білокінь

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1568

Модифіковано : 22.03.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.