Логотип персонального сайта С.Білоконя
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Терор в СРСР / Биківня і Вінниця в історіографії терору

Биківня і Вінниця в історіографії терору

Сергій Білокінь

Що говорила пам’ять землі, коли були закриті архіви

Якщо не помиляюся, перші публікації в світі, що розкривали тему большевицького терору, з’явилися в українській пресі та виданнях 1918–20 років. Серед них кілька окремих видань [1] і сила публікацій у періодиці [2]. Вони розповідали про ленінську муравйовщину, діяльність київської, харківської та одеської чрезвичайок тощо. Поява цих публікацій пояснюється тим, що доволі довго, часом цілими місяцями, суспільність жила майже цілковитою свободою слова. Бували моменти, коли владні структури навіть підтримували намагання сказати про «Совдепію» все найгірше. Особливо відзначались у цім монархісти й добровольці. Наприклад, серед списків розстріляних 1918 року у Києві вирізняється найперший список – шульґінська «Книга скорби», видана вже того самого літа [3]. Її видавець В.В.Шульґін продовжив відому серію В.М.Пурішкевича [4] «Книга русской скорби» (Вып. 1-14. СПб.: Рус. нар. союз им. Михаила Архангела, 1908-14) і підкреслив ідейне наступництво цих видань [5]. Усі ці видання розглядають терор, спрямований проти носіїв традиційної культури. У шульґінському перелічено жертви муравйовщини – митрополит Владімір (Васілій Боґоявленський, 1 січня 1848 – 24 січня 1918) [6], капітан Георгій Родзянко [7], князь Володимир Яшвіль, полковник Лев Стефанович, полковник Олександр Домонтович [Домантович] [8] та ін. Чергуючись зі смугами большевицького терору, відносна свобода слова тривала в Україні аж до 1920 року. Це впадало в око в порівнянні з тодішньою совєтизованою Росією, де неурядові (відповідно протиурядові!) засоби масової інформації було ліквідовано вже в перші місяці нової влади, а вся друкарська справа потрапила під жорсткий контроль. Російські дослідження побольшевицького некрополя розпочалися в зв’язку з розстрілом царської родини, але на базі іншої державності, традиційної. Інакше кажучи, у Росії дослідження розпочалися в умовах білогвардійщини. Там провели спеціальне слідство, матеріали якого збереглися й були видані.

Кількісно історіографія большевицького терору величезна [9]. Англійський переклад книжки «В круге первом» (1968) зазначено у Л.Зоріна під ч. 355, «Один день Ивана Денисовича» (1968) – 356, а «Архипелаг ГУЛАГ» (1973) – 414 [10]. Публікації легко поділяються на окремі періоди й масиви.

Чому нагромадилося так багато літератури, зрозуміло. Як підсовєцькі громадяни ми маємо тут печальний пріоритет, той історичний досвід, якого, на їхнє щастя, не мають ті самі італійці, американці чи канадці. Тож часи послаблення чи й повної відміни цензури, коли можна говорити вільно й голосно, використовувались у нас щоразу для якихось публікацій.

Як уже сказано, за умов ленінсько-сталінського тоталітаризму на території СРСР писати про державний терор було неможливо й неприпустимо. Документальні джерела, що відкладались в архівосховищах, протягом десятиріч для незалежних і незаангажованих дослідників були теж абсолютно неприступні. Отож студіювання цього явища національної історії вийшло поза її територію [11], і тут огляд публікацій треба розпочинати з Галичини [12]. Чимало публікацій здійснили різні, передусім українські й російські автори за кордоном [13]. Як бачимо, історична думка рухалась туди, де мала змогу розвиватись. Розпочалась і розвивалась історіографія голодомору [14]. За кордоном уже в міжвоєнні роки досить широко друкувалися спогади, серед них розповіді колишніх соловчан [15]. Прикро це казати, але широкі дослідження некрополів большевицького терору розпочались у роки німецької окупації. І ця спеціальна історична дисципліна – некрополезнавство – заступила собою нормальне історичне пізнання. Коли мовчали архіви, заговорила пам’ять землі.

Публікації часів війни

На еміґрації

У СРСР

Видання незалежної України

Примітки

1. Коваленко Григорій Андрійович (28 січня / 9 лютого 1867, слоб. Коломак Валківськ. пов. Харків. губ. – 1938, Київ). До страшних днів у Київі. К.: Львів: Друк. Л.Віснєвського, 1918. 32 с. Підп.: Гр. Гетьманець (Гр. Сьогобочнїй). Див.: УЛЕ. Том 2 (1990). С. 508;

Русская интеллигенция: Автобиографии и биобиблиогр. док. в собр. С.А.Венгерова: Аннотир. ук. в двух томах. Том 1. СПб.: Наука, 2001. С. 503;

Палієнко Марина. «Кіевская старина» у громадському та науковому житті України. К.: Темпора, 2005. С. 247.

Пор.: Алинин К. «Чека»: Личные воспоминания об Одесской чрезвычайке: С портретом жертв ЧК. Одесса, 1919. 91 с.;

Кошмарные тайны киевской чрезвычайки: Рассказ «Смертника». К.: Юг, 1919. 8 с.

Див. також: Олень. Ужасы чрезвычаек: Большевистский застенок в Харькове и Царицыне. Ростов на Дону: Осваг, 1919. 32 с.;

Авербух (Авенариус) Н.И. Одесская «чрезвычайка» – большевистский застенок: Факты и наблюдения. Ч. 1. Кишинев: Импримерия Статулуй, 1920. 37 с.;

Есив М. В подземията на Одеската Чрезвичайка. София, 1931. 168 с.

2. Следствие об ужасах чрезвычайки // Русь. К., 1919. 22 августа / 4 сентября. № 10. С. 2;

Ир.[тенев] Вл. Раскопки «чрезвычайки» // Вечерние огни. 1919. 24 августа / 6 сентября. № 7. С. 3;

Предварительное следствие о «Чрезвычайке» // Вечерние огни. 1919. 24 августа / 6 сентября. № 12. С. 4;

Борисов Марк. Из документов Ч.К. // Вечерние огни. 1919. 26 августа / 8 сентября. № 8. С. 4;

Две ночи в Ч.К. // Вечерние огни. 1919. 26 августа / 8 сентября. № 8. С. 4. Підп.: Переживший;

Расстрел монахов в Лубнах // Киевская жизнь. 1919. 27 августа / 9 сентября. № 2. С. 3;

Борисов Марк. Разложение «Красной армии»: По документам недавнего прошлого // Вечерние огни. 1919. 28 августа / 10 сентября. № 10. С. 3;

Раскопки на Лукьяновском кладбище // Вечерние огни. 1919. 2/15 сентября. № 13. С. 2;

В концентрационном лагере // Объединение. К., 1919. 5/18 сентября. № 8. С. 1. Подп.: В.К.;

Расследование деятельности чрезвычаек // Вечерние огни. 1919. 6/19 сентября. № 17. С. 2;

Ир.[тенев] В. Концентрационный лагерь // Вечерние огни. 1919. 24 сентября / 7 октября. № 31. С. 4;

Контр-разведка // Вечерние огни. 1919. 24 сентября / 7 октября. № 31. С. 2;

Ир.[тенев] В. Кровавое прошлое // Вечерние огни. 1919. 30 сентября / 13 октября. № 36. С. 3; 18 октября / 1 ноября. № 52. С. 3 та ін.

Див.: В Харькове // Общее дело. Париж, 1919. 9 октября. № 59. С. 4;

Виновник ноябрьских расстрелов // Последние новости. Париж, 1921. 28 июля. № 392. С. 3.

3. Книга скорби // Малая Русь. Вып. 2. К., 1918. C. 153-231.

4. Пурішкевич (Пуришкевич) Владімір Мітрофанович (1870 – 29 січня 1922, Югославія), депутат Державної думи 2-4 скликань, один із лідерів «Союзу російського народа» та «Союзу Михаїла Архангела».

Дж.: Чуваков Вадим Никитич (1931-2004). Незабытые могилы. Том 6. Кн. 1: Пос – Скр. М., 2005. С. 88.

5. Бібліографічний опис див.: Шевцов Алексей Владимирович. Непериодические издания русских либеральных и консервативных партий начала ХХ века: Библиографический указатель. СПб.: Росс. нац. б-ка, 2002. С. 127. № 1409. Наклад 500 прим.

Див.: Платонов Олег. Терновый венец России: История Русского народа в ХХ веке. Том І. М., 1997. С. 322.

6. Перший служитель Церкви в сані єпископа, якого замучили большевики. Див.: Нестор (Анисимов Николай Александрович, 1884-1962), архиепископ. Смута в Киеве и мученичество митрополита Владимира в 1918 г. Харбин, 1937. 35 с.;

Manuil (Lemeševskij), Metropolit (1884-1968). Die Russischen Orthodoxen Bischofe von 1893 bis 1965. Bio-Bibliographie. Teil ІI. Erlangen, 1981. P. 197-209.

7. Син голови 3 й 4 Державних Дум [Модзалевский Вадим Львович (1882-1920). Малороссийский родословник. Том 4. К., 1914. С. 320].

8. Можливо, син підполковника Генерального Штабу Олексія Івановича Домонтовича (Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Том І. К., 1908. С. 450).

9. Див.: Zorin Libushe. Soviet Prisons and Concentration Camps: An Annotated Bibliography, 1917-1980. Newtonville, Mass.: Oriental Research Partners, 1980. [3], 118 p.

10. Див.: Константинов Димитрий. Предшественники "Архипелага" // Новое русское слово. Нью-Йорк, 1974. 24 мая. № 22324.

11. Це вгадувалось уже на бурхливому й обнадійливому початку 1990-х: «Зараз кожному видно, що в роки холодної війни і застою центр українознавчих студій вийшов поза територію» (Білокінь С. Чи маємо ми історичну науку? // Наше минуле. Ч. 1 (6). К.: Вид-во М.Коця, 1993. С.16).

12. Див., напр.: Ессад Бей (Noussimbaum Leo). Змова проти світу: Г.П.У. Львів: Хортиця, 1936. 180 с. Обкладинка Св.Гординського.

Псевдонім розкрито за вид.: Zorin L. Soviet Prisons. P. 21; Leggett George. The Cheka: Lenin’s Political Police. Oxford: Clarendon Press, Reprinted with corrections 1986. P. 473.

13. Див., напр.: Жевахов Николай Давидович (1876-1949), Товарищ Обер-Прокурора Св.Синода [1916-17]. Воспоминания. Том 2. Новый Сад, 1928. VIII, 461, [1] с.

14. Герасимович Іван (1876 – 1942). Голод на Україні. Берлін: Укр. слово, 1922. 296 с.

15. Соловецька каторга: Документи / Ред. Левко Чикаленко. Варшава, 1931. 72 с.;

Підгайний Семен Олександрович (17 квітня 1907, Кубань – 14 лист. 1965, Канада). Українська інтелігенція на Соловках: Спогади 1939-41. Новий Ульм: Прометей, 1947. 93 с.;

Розанов [Романенко] Михаил Михайлович (1902–1989). Соловецкий концлагерь в монастыре, 1922–1939 годы. Кн. 1-3. [Frankfurt am Main: Possev-Verlag], 1979-87.


Опубліковано: Білокінь С. Нові студії з історії большевизму, І-ІІІ. К., 2006. С. 18-58.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2018 С.І.Білокінь

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 5927

Модифіковано : 31.08.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.