Логотип персонального сайта С.Білоконя
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Терор в СРСР / Соловки

Соловки

Сергій Білокінь

За цим моторошним словом стоїть три реальності. З одного боку, це узагальнююча назва групи островів у південно-західній частині Білого моря. З другого, так звався побутовою мовою Зосимо-Савватіївський ставропіґійний монастир, заснований у 1420-30-х роках. З третього боку, Соловки – знаменитий совєтський концтабір. Те, друге й третє відділене від материка протокою у 35-60 верст, даючи широкий простір для розвитку в будь-якому напрямку, зокрема для будь-яких експериментів.

Загальна площа архипелагу складає 347 кв. км. До нього входять острови Великий Соловецький (25 верст завдовжки та 16 завширшки), Муксольма, Анзер, Великі й Малі Зайчики (Заяцькі острови), Конд-острів і Вороній. Острови вкриті сосновими лісами, тут багато озер і боліт. Відомі випадки, коли втікачі плутались у стежках серед болота, так що вохрівці виловлювали їх недалеко від бараків.

Оскільки Біле море біля Корельського берега й архипелагу замерзає взимку на десятки кілометрів, до революції Соловецькі острови були приступні з травня по вересень. Більшовицький «наступ на природу» збільшив цей період, але й у двадцяті-тридцяті роки протягом п’яти місяців зв’язок був можливий тільки поштовими літаками й радіо [1]. На Поповому острові було обладнано майданчик для посадки й злету невеликих літаків, що взимку здійснювали сполучення з островами й перевозили особливо важливих для режиму в’язнів [2].

Зима на Соловках триває близько шести місяців. Підсоння тут зимне й вогке, але завдяки особливостям географічного розташування островів клімат все-таки м’якший, аніж на Колимі чи в Ухтпечлазі. Не виявивши на Соловках жодного хижого звіра, засновники монастиря ченці Саввватій і Ґерман вирішили, що ці острови святі. Ще з часів Новгородської республіки вони були осередком колонізації півночі. Треба сказати, що цій колонізації особливо сприяла слава, якої зажив цей монастир серед православного люду. Тут прийняв чернецтво св.Філіпп, митрополит московський, та Авраамій Паліцин. Серед соловецького чернецтва перебував свого часу патріарх Никон.

Уже на початках існування монастиря і світська, й духовна влада здогадалася використовувати Соловки і як місце заслання. За відомостями дореволюційного монастирського історіографа Михайла Колчина, перший документований випадок ув’язнення на Соловках стосується ігумена Троїцького монастиря Артемія, якого засудив Собор 1554 року [3]. Як висловився государ Александр Павлович, засланці були не так злочинцями, як людьми, «имевшими несчастье впасть в духовное заблужденіе». Насправді, за словами того ж Колчина, реєстр примусово поселених був багато різноманітніший. Тут міг опинитися бунтівник і державний злочинець, п’яний чернець і релігійний сектант, матусин синок, що надто вже розперезався, знатний вельможа і волоцюга – по-теперішньому бомж. Рідко яка релігійна секта Росії не мала в мурах соловецького острога свого представника.

В усі часи тут перебувало чимало українців, серед них, напочатку, недоброзичливці гетьмана Мазепи (полтавський священик І.Святайло з сином і чернець Никанор – креатури донощика Кочубея), після полтавської битви – мазепинські прихильники (генеральний осавул Д.Максимович, сердюцький полковник Я.Покотило). Ще пізніше тут побували архимандрит Гедеон Одорський, лохвицький протоієрей І.Рогачевський, нарешті останній кошовий отаман Запорізької Січі П.Калнишевський, який пробув тут з 1776 до смерті у 1803 (перші 16 років – у камінному мішку), проживши 112 років. У 1850-54 до Соловків був засланий кирило-мефодієвець Ю.Андрузький. Для повноти назву одного справді божевільного – сина генерал-лейтенанта Андрія Миколайовича Мандрику (нар. бл. 1825 року) [4].

Якісно новий період в історії Соловків настав з перемогою більшовиків, коли в організованому тут концтаборі карались і загинули десятки тисяч в’язнів. Внаслідок цього Соловки стали найвідомішим совєтським концтабором.

Концентраційні табори СРСР були витвором більшовиків – Леніна та його вірної ґвардії – Каменєва, Зінов’єва, Троцького. Ще 15 квітня 1919 року Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет за підписом його голови М.І.Калініна видав декрет «Про табори примусових робіт» [5]. Цей декрет узаконив два положення – впровадження табірної системи та впровадження примусової праці. Оскільки широко запроваджувались ці положення, видно з першого пункту цього декрету, що передбачав організацію таборів примусових робіт при відділеннях Управління Губернських виконавчих комітетів. Совєтську табірну систему спеціально досліджував директор мюнхенського «Інституту для вивчення СССР (так)» Борис Александрович Яковлев (Троїцький) [6]. Він прокоментував цей «ленінський» декрет і цей пункт цього декрету таким чином, що центр зобов’язав усі губернські комітети (губкоми) створити табори. Організацію й завідування таборами було покладено на ґубчека [7]. Це трактування потверджує той факт, що й у Києві вже у другий прихід більшовиків 1919 року було створено свій концтабір на Звіринці, що існував до 9 серпня [8]. 26 серпня 1919 року комісія «ТРЕХ» при К.Г.Ч.К. «в составе председателя В.Витлицкого, членов: Чугаева и Мача при секретаре Барташевиче» ухвалила: «В Концентрацион.[ный] лагерь по III категории Швиткую (sic) Ак.[илину], освободить Костюк Ек.[атерину]» [9]. Харківська справа на книгаря Є.А.Шуриґіна містить постанову «особотдела Югзапфронта», позначену травнем 1920 року: «Заключить в констрационый (sic) лагерь. На все время гражданской войны» [10].

Але серед найвідоміших у цілому світі совєтських концтаборів були саме Соловки. Старий монастир було ліквідовано тут за постановою Арханґельського губвиконкома 21 липня 1923 (на той час тут перебувало близько 60 ченців). Як вільнонайманих інструкторів для підтримки самодостатнього натурального господарства ченців спершу залишено. Як розповідав Солженіцин, щоб привласнити коштовності з монастирської ризниці, 25 травня 1923 року було влаштовано пожежу, під час якої загинули всі облікові книжки [11]. Є відомості, що першими в’язнями стали тут у червні 1920 року сотні УСС, вояки УГА, переведені з підмосковного табору Кожухи, серед них начальник ІІ штабу УГА Сень Горук [12]. Ченців вивезено на материк у 1931-32 роках. Тим часом, за постановою СНК СРСР від 13 жовтня 1923 було утворено «Соловецкий лагерь принудительных работ особого назначения» (СЛОН ОҐПУ) [13]. Під управлінням СЛОН перебував увесь Соловецький архипелаг та прилегла частина материка. Адміністративно Соловки підпорядковувались Арханґельській області, тому в архівах арханґельських обласних управлінь кол. КҐБ та МВД зберігаються справи соловецьких в’язнів. Треба підкреслити, що сюди потрапляли політв’язні, засуджені за найсерйознішими пунктами 58 статті Карного Кодексу – терор, шпигунство, диверсія, збройне повстання. Протоієрей М.Польський переказував:

«Архимандрит Вениамин, последний настоятель Соловецкого монастыря, жил отшельническою жизнью в одинокой избе в окрестностях г.Архангельска. Ночью местные большевики сожгли его избу вместе с ея насельником, предварительно забив окна и двери» [14].

Організовуючи виправно-трудові та концентраційні табори, влада прагнула ліквідувати тюрми. Надзавдання полягало у зміні метальності всього населення (створенні т.зв. єдиного совєтського народу). Іншими словами – у формуванні майбутніх будівників комунізму та ліквідації тієї частини населення, що до цього не надавалася. Відповідно до теорії Енґельса, сподівалися досягти перевиховання в’язнів працею. Крім того, застосуванням рабської праці прагнули досягти певного економічного ефекту – прокладали залізницю, рубали ліс, виробляли цеглу, тюленячий жир.

Семидобовий шлях на Соловки ішов з Бутирок через Ленінград. В’язнів перекидали мурманською залізницею, потім залізничною віткою (10-15 км) до Попового острова, з’єднаного з берегом дамбою. Саме тут зустрічав в’язнів знаменитий Курилко, що приголомшував людей історичною фразою: «Здесь республика не совецкая, а соловецкая!» [15] На Поповому острові існував пересильний табір «Морсплав». Морський рубіж від материка на острів в’язні долали за дві години на пароплаві «Гліб Бокій» та баржі «Клара Цеткін». Прибулих сортували у Троїцькому соборі, де висів плакат: «Через працю повернемося до суспільства».

Історія совєтських Соловків в українській історіографії традиційно поділяється на чотири періоди [16]. У часи НЕП'у (до 1927) табірний режим був порівняно м’якший. В’язні працювали по суті на обслуговування самих себе. Але, як підкреслив Солженіцин, саме на ці «благословенные, допереломные, докультовые, до-искаженные, до-нарушенные» 1923, 1925 роки припадають тортури, яких зазнавали в’язні уже від того самого Курилка [17]. Згодом розпорядок дня був такий. Соловецьку людність будили гудком електростанції о шостій ранку. Після перевірки й каші без хліба починалась робота. «Уроки, – свідчив колишній в’язень з Київщини 1887 року народження, – давались не по силі для людини. Мало було таких, щоб їх виконували» [18]. О дванадцятій годині дзвін кликав на обід: за виконання уроку – 800 грамів чорного хліба та кварта юшки з гнилої риби або солона тріска з капустою. Селянин з Волині 1905 року народження розповідав, в чому полягав урок. На три особи треба було звалити й обчистити 34 дерева заввишки 9 метрів, товщиною 10 вершків, зрубати «пропсу» (на 2 особи 1 кубометр – 150 штук) і скласти на місце. На роботу йшли за 5-6 кілометрів. Інший варіант: на 4 в’язня завантажити платформу деревами у вісім рядів по 10 штук у ряд, товщини 8-10 вершків, довжини 9-12 метрів, підкачувати дерева треба було 50-60 м. Інший варіант: нарізати й поколоти дров, щоб склалась купа довжиною 7 метрів, заввишки 2 метри [19]. Хто уроку не виконував, діставав лише 300 грамів хліба й менше юшки. Варіант: за невиконання уроку ставили в’язня голого й босого на морозі на одну годину. Було так, що 150 в’язнів лишили у лісі, заборонивши розпалити багаття. Всі загинули. – Отже, після години відпочинку робота продовжувалася. О шостій дзвін давав відбій. На вечерю давали пшоняну чи якусь іншу кашу на олії. Втретє дзвін закликав на вечірню перевірку, після чого в’язні могли вільно спілкуватися [20].

Першим начальником Соловецького табору був Федір Іванович Ейхманс. Арештованого 1937 року, його було звинувачено у зв’язках з європейськими масонськими ложами і створенні ложі в СРСР, а також у приналежності до «Єдиного трудового братства», що його заснував Г.Бокій [21]. Потім у керівництві Соловками фіґурували Ноґтьов, Зарін. За оцінкою високопоставленого совєтського ревізора П.А.Красікова [22], восени 1924 року на Соловках перебувало 3 тисячі зеків [23]. Треба підкреслити, що тут завжди зосереджувався цвіт совєтських політв’язнів. Табірний контингент офіційно поділявся на кілька груп: політики (члени партій меншовиків, соціалістів-революціонерів та анархістів), церковники (духівництво й миряни, засуджені за церковними справами), контрреволюціонери (каери) та кримінальні чи «соцвреди» («социальные вредители», «социально близкие»).

У 1923-25 політики перебували на окремому режимі. За оцінкою П.А.Красікова, восени 1924 року тут опинилось 320-330 політиків, з ними були жінки й діти. 1925 року серед них нараховують 176 соціал-демократів, 130 есерів, 67 анархістів, 26 лівих есерів і близько 30 представників інших партійних меншин [24]. Розташовувались політики окремо, у двох скитах Соловецького острова, що освітлювались електрикою до 12 год. ночі, та на Анзері. Вони не працювали, жили разом і мали свій орган управління (старостат). Прогулянки дозволялись до 6-ої години вечора. Навколо будинків, де мешкали політики, але на чималій відстані від них було прокладено колючий дріт й виставлено охорону. На Соловки надходили посилки, – за Красіковим, разом 500-600 пудів на рік. Як відзначала Наталя Кузякіна, «з’являлися навіть усілякі делікатеси. Кожен катер доставляв і пуди літератури» [25]. Політичних переведено на материк за постановою Раднаркому СРСР від 10 червня 1925 року [26]. Досвід спільного поселення «політиків», відділених від кримінальних, був, очевидно, доволі цікавий, якщо знадобився згодом пізнішому КҐБ.

Кількість духівництва, за різними джерелами, коливалась від 120 до 500 осіб. На груповому фото (листопад 1925 року) представлено 53 священослужителі та 14 мирян. У 1926-29 діяв «Собор соловецьких єпископів», що прийняв 4 послання з ключових питань поточного церковного життя, які разом з іншими подібними документами розпочали в СРСР самвидав. У цвинтарній Онуфріївській церкві служба правилася щоденно. Після того, як декларація Митрополита Сергія (Страгородського) про лояльність до більшовиків викликала в Церкві розкол, старшим архиєреєм катакомбної соловецької церкви став єпископ Максим (Жижиленко; 1886-1931). У каплиці преподобного Ґермана від Різдва 1925 року служили католики східного обряду, а згодом і римо-католики.

Середовище контрреволюціонерів добре характеризує начерк одного з соловецьких журналістів:

«Кого тут тільки нема […] царські генерали, жандармські полковники, блискучі корнети, активні білі діячі врангелівського агітпропу й Ради, польські вахмістри й аґенти 2-го відділення Польського Генерального штабу, білі льотчики-шпигуни й аґенти закордонних контррозвідок, починаючи від Франції, Румунії, Угорщини й закінчуючи Персією та Індією» [27].

А найбільше було на Соловках, звісно, посполитого селянства. Їх морили і винищували, скільки сила. У ці роки ще траплялися втечі: у 1926-27 зареєстровано 188 втеч із Кемі й 12 із Соловків. Свідчення втікачів-українців зібрав і вже 1931 року видав у Варшаві Левко Чикаленко. Селянин з Київщини Ц. 1887 року народження розповів, що потрапив на Соловки 28 травня 1926 року: нашу бідну контрреволюцію призначають

«на тяжкі праці, на лісозаготівлю, на погрузку пароплавів та на вироб цегли погнали. Призначають на 10 чоловік чекіста з рушницею, і той веде на працю у ліс чи в другі місця. Увечері чекіст всіх не приводить: 2 або 3 чоловіка розстріляє, а решту приводить до дежурного здавати. Дежурний питає: «А де ж ще люде, що тільки цих привів?» Чекіст відповідає: «Втікали, то я постріляв». Дежурний каже: «Жаль, що цих ще привів, і цим туди дорога, бо їх скоро не буде де дівати; їх стільки наплодилось на Україні, що стріляй кожний день по тисячі, то не вигубиш таких гадюк!» [28].

Люди відмовлялись від грошових переказів, щоб врятувати собі життя. Інакше одержувача розстрілювали, а в рапорті писалося, що втікав.

Відокремленість від зовнішнього світу призвела на Соловках до формування моделі соціалістичного суспільства. Табір називали «Совєтським Союзом у мініатюрі». Офіційно оголошувалося, що «за політичним ладом режим солтаборів можна прирівняти до політичного режиму РРФСР в епоху воєнного комунізму, коли внутрішнє життя було монополізоване державою, а особа нівелювалася, зливалася з масою» [29].

Щоб подолати «духовну цингу», специфічну в’язничну тугу, чекісти організували театр у ризниці Преображенського собору та на Анзері. Театр існував у 1923-26 роках. Розмах його діяльності був величенький. Протягом 1925 року було зроблено 65 постановок (139 спектаклів), відбулося 40 концертів, 37 кіносеансів, 17 лекцій, диспутів і вечорів. Театральний репертуар був підпорядкований інтересам чекістів. Тут ішли такі революційні постановки, як «1881 рік» Шаповаленка, інсценізація «Парижа» Еміля Золя», «Палії» Луначарського, «Мандат» Ердмана, «Землетрус» Романова, «Анна Крісті» О'Ніла. Щоправда, кілька разів поставили нейтральні українські спектаклі – вдаліше «Бувальщину», слабше – «Наталку Полтавку». Театр відвідало за 1925 рік 80 тисяч осіб. У спектаклі «Рельсы гудят» акторам пошили вбрання з церковних риз [30]. У пізніші роки режисером соловецького табірного театру був Лесь Курбас. Існувало Соловецьке товариство краєзнавства (реорганізоване 1926 з Соловецького відділення Архангельського товариства краєзнавства; СОАОК), при якому діяли секції, зокрема кримінологічна (організована 23 жовтня 1923). Дуже цікаво, що кримінологічний кабінет при останній провадив соціологічні й невро-психопатологічні дослідження серед в’язнів. З вересня 1924 діяв музей. Паралельно з цікавими дослідженнями аферист Іванов («антирелігійна бацила», як його звали в’язні) створив Розкопочну комісію, призначену для відкриття «монастирських скарбів», наслідком її роботи стали підземні господарчі й оборонні приміщення, які потрактовано як тюремні, у яких відбувались тортури.

У січні 1921 року московська таґанська тюрма вперше в країні почала видавати свій журнал, що так і звався – «Тюрьма: Журнал заключенных». Випускала його друкарським способом (тираж 5 000 примірників) шкільно-виховна частина цієї тюрми (редактор – член ЦКО Наркомюсту Аронович). У наступні роки виходили, здебільшого писані від руки, газети й журнали і по інших тюрмах, наприклад, «Голос в’язня» у київській Лук’янівській тюрмі, «Голос исправления» у Харкові, «Голос заключенного» та «Жизнь заключенного» в Одесі [31]. Загалом совєтська тюремна преса була доволі численна. Досліджуванню публікованих там віршів присвячено було, пригадую, розділ однієї дисертації, захищеної у Московському університеті у середині сімдесятих років. Своя преса виникла і на Соловках. Управління СЛОН у 1924-30 щомісяця видавало журнал «Соловецкие острова» (1924 під назвою «СЛОН»; у 1927-28 роках друкувався на сторінках журналу «Карело-Мурманский Край»), а в 1925-28 та 1930 роках – щотижневу газету «Новые Соловки» з нерегулярними додатками (у 1927 – щоденний радіобюлетень). Є відомості про стіннівку «Стукач», що виходила на Конд-острові.

Солженіцин розповів про тортури цього раннього, ніби ще поблажливого періоду в соловецькій історії. У карцерах на Секірній горі були обладані «жердочки», сидячи на яких, в’язень не діставав підлоги. Треба було утримати рівновагу й не зірватись, інакше наглядачі арештанта лупцювали. Улітку в’язня ставили «на пеньки», себто голого під комарів. Або коняку запрягали у порожні голоблі, до яких прив’язували в’язня за ноги. Охоронець сідав верхи й гнав коня лісовою вирубкою, аж поки стогін і крики позаду скінчаться. Але це була не відверта система знищення:

«В этой первой экспериментальной зоне, как и потом в других, как и в самой объемлющей изо всех, мы не открыто действуем – наслоенно, смешанно – и потому так успешно и потому так долго» [32].

Бо саме Солженіцин і застановився над питанням, навіщо ж було чекістам в умовах соловецького експерименту заводити такі контрасти?! Як могло поєднуватися з цими вишуканими тортурами одночасне існування Дендрологічного розсадника, археологічних розкопок, існування журналів, театру?! Солженіцин запитує ще, як могли 20-40 чекістів утримувати від вибуху, від повстання десятки тисяч завезених сюди в’язнів [33]?! І на всі ці питання він дає одне пояснення. Як утримувати?! – «Только ужасом ! Только Секиркой! жердочками! комарами! проволочкой по пням! дневными расстрелами!» [34]. Виходить, режим утримування на Соловках був цільний, глибоко продуманий, науково обґрунтований. І характерно, що все було, за словами Мандельштама, «заверчено» ще задовго до того, як Сталін узяв усю повноту влади в державі.

Другий і третій періоди – це часи перших п’ятирічок, період Нафталія Френкеля. Йому передувала діяльність комісії Н.Янсона про застосування праці в’язнів. Пропозиції комісії лягли в основу рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 27 червня 1929 року про організацію ИТЛ ОГПУ [35]. У квітні 1930 року у складі ОҐПУ було організовано Управління таборами (УЛАҐ), реорганізоване у жовтні того самого року у Головне управління таборами (ҐУЛАҐ) [36]. На початку 1931 року Сталін запропонував створити Біломор-Балтійський канал, доручивши його будівництво ОҐПУ. Коли утворено величезний Біломорсько-Балтійський табір з центром на Медвежій горі (тепер Медвеж’єґорськ), з 1 листопада 1933 Соловки було включено до нього як 8 Соловецьке спецвідділення (штрафне) Біломорсько-Балтійського комбінату. У ці роки сюди потрапили численні українські діячі, що пройшли за відомими процесами – СВУ, УНЦ, УВО. Микола Зеров візіонерськи провіщав своє власне майбутнє в олександринах про

вигнанця Назона,

Старого, кволого, забутого всіма,

В краю, де цілий рік негода та зима,

Та моря тужний рев, та варвари довкола…

Серед в’язнів були академіки Михайло Слабченко, Матвій Яворський, Степан Рудницький, професори Йосип Гермайзе та А.Барбар, політичний діяч та історик П.Христюк, письменники Євген Плужник, Олекса Слісаренко, Ґео Шкурупій, більшовицькі й совєтські діячі Микола Любченко, М.Полоз, О.Шумський та ін. Плужник помер 2 лютого 1936 року, і його могила не була таємницею: засланці, кому пощастило вибратися із Соловецьких островів на волю, переказували, що могли її відвідувати [37].

Як уже відзначалося, контингент соловецьких в’язнів був добірний. Конкретно про це можна говорити, аналізуючи реальні списки. 1992 року опубліковано українські персоналії зі списків тих, кого призначено на розстріл [39]. Тут помічник командуючого УГА Петро Солодуб. Голова антибільшовицького Повстанчого штабу (1919) Юрій Мазуренко. Вісімнадцять письменників – серед них, крім щойно названих, – Мирослав Ірчан, Валеріян Підмогильний, Валеріян та Клим Поліщуки. Режисер Лесь Курбас. Академіки – географ Степан Рудницький та історик Матвій Яворський. Ректор КІНГ'у Михайло Баран, ректор Житомирського ІНО Василь Гоца, ректор Інституту профосвіти в Маріуполі Микола Кузняк. Професори Олександр Бадан, Сергій Грушевський, Йосиф Зозуляк, Михайло Лозинський. Члени ЦК УСДРП Петро Дятлів та Іван Сіяк. Член ЦК УПСР Григорій Піддубний-Толмачов. Соратник Скрипника, керівник Держвидаву України Юрій Озерський. Директор держтеатрів Дмитро Ровинський. Начальник Гідрометслужби СРСР Олексій Вангенгейм. Секретар Панаса Любченка Василь Олійник. Зрештою, отаман Омелян Волох, що втік 1919 року до більшовиків, забравши державну скарбницю, – а за це його й розстріляли! Принаймні З6 партійних галичан, місія яких нам сьогодні, щоправда, не зовсім зрозуміла. – Розстріляли їх усіх.

У ці роки умови життя в’язнів значно погіршилися. Вони працювали на лісозаготівлях, у цегельні, ливарні та на інших важких роботах. Окрему категорію в’язнів складали 325 людоїдів з часів голоду. Соловки відомі жорстокими тортурами – «комари», «жердочка» тощо. У цей час тут існувало три спецізолятори. Терор набув нечуваних страшних форм.

Характерний випадок трапився на Поповому острові. Коли у 40-градусний мороз в’язні з п’ятого бараку за браком одежі відмовились іти на працю, чекісти їхній барак спалили, загинуло бл. 400 невільників. Серед соловецьких катів-чекістів називають Успенського, Деґтярьова, Платонова, Привалова, Прохоровського, Ґашидзе.

Четвертий період 19З7-39 відомий за ім’ям тодішнього наркома. Це період єжовщини. 20 лютого 1937 табір було перетворено на «Соловецкую тюрьму особого назначения» (СТОН 10-го відділу ҐУҐБ НКВД; ліквідована 2 листопада 1939).

Наприкінці 1937 – на початку 1938 року окрема «трійка» УНКВД по Ленінградській обл. (голова – Л.Заковський, члени В.Ґарін та Б.Позерн, секретар – Єґоров) «оформила» низку групових справ, засудивши до розстрілу 1825 соловецьких в’язнів, яких улітку переведено на тюремний режим (СТОН). За справою № 103010 / 37 р. засуджено найбільше українських діячів, серед них Омелян Волох, Марко Вороний, Микола Зеров, Антін Крушельницький, Микола Куліш, Лесь Курбас, Юрко Мазуренко, Микола Павлушков, В.Підгаєцький, В.Підмогильний, Павло Филипович, Володимир Чехівський та інші (разом 134 особи). Люди зовсім відмінних життєвих шляхів і громадсько-політичних поглядів і позицій, – вони об’єднались навіки у своїй моторошній смерті. Розповідаючи про останній етап із Соловків на Попів острів, Б.Яковлев повідомляє, що всі речі ув’язнених цього етапу лишились у речовій каптьорці табірного пункту [40].

Найбільшу, першу групу з 1111 в’язнів (протоколи від 9, 10 та 14 жовтня 1937) між 27 жовтня й 4 листопада розстріляно в Корелії поблизу Онезького озера під Медвеж’єґорськом (виконавці – капітан М.Матвєєв та помічник коменданта УНКВД Ленінґрадської обл. Алафер). Минулого року за архівами, а 1997 року в натурі виявлене місце їхнього поховання.

Другу групу з 509 в’язнів (протоколи трійки від 10 й 25 листопада) вивезено до Ленінґрада й, правдоподібно, розстріляно там (документи підписав старший лейтенант А.Полікарпов). Третю групу із 198 душ (протокол від 14 лютого 1938) розстріляно 17 лютого 1938 на Соловках близько командировки Ісаково (документи про розстріл підписав майор Антонов). Існує стійкий переказ, що велику партію в’язнів затоплено з баржею в Білому морі.

Проникливо й мудро писав Богдан Кравців:

«Знищено безпощадно, викреслено з української (підсовєтської) літератури всю творчість неоклясиків, тих, що орієнтувалися на клясичні зразки минулого, що хотіли і змістом, і формою поставити українську поезію у світовому колі вільних і рівних.

Зліквідовано всіх, що так чи інакше орієнтувалися на Захід, на Европу, не бажаючи йти московськими путями: футуристів, символістів, як і всіх тих, що пробували дати що-небудь нового у формі чи в змісті, як Валеріян Поліщук, Сорока, Марко Вороний.

Знищено вкінці – розстріляно або заслано – всіх тих, що мали будь-коли що-небудь спільного з Заходом, що побували там коротше чи довше, як, наприклад, Філянський, Микола Вороний, Клим Поліщук, Атаманюк, Бобинський, Загул, Кічура, Крушельницький, і навіть тих, що мали сміливість співпрацювати в закордонних українських журналах, як Марко Антіох-Вороний, Ладя Могилянська, з прозаїків Підмогильний та інші» [41].

Обставини загибелі українських діячів тривалий час лишались офіційно невідомі. Циркулювали лише маловиразні чутки, що давали якісь надії. Дуже характерно, що автори-галичани прагнули вірити цим чуткам, натомість письменники-наддніпрянці, що мали особистий досвід життя під більшовиками, висловлювались тверезіше й песимістичніше. Так, котрийсь із інформаторів Богдана Кравціва «сповістив» його, нібито Ґео Шкурупія близько 1937 року було переведено із Соловків «до інших таборів» [42], і ця інформація 1955 року з легкої руки літературознавця пішла в читацький обіг. Тим часом того самого 1955 року Яр Славутич у присвяченій Ґео Шкурупію сильветці висловився доволі песимістично: «Невідомо, чи він живе» [43]. Ще виразніше оцінював його долю Лавріненко: «Жив у ньому непереможний гін модернізації і росту української літератури до рівня західноєвропейського і американського. Цього було досить, щоб у Москві його включили до списку приречених на знищення. 1935 року він потрапляє в концтабір на Соловецьких островах, а 1937 року, в час десяткування в’язнів, його вивозять нібито до «іншого табору». В 1957 році Шкурупія посмертно «реабілітували» [44].

Так само й про Павла Филиповича Кравцеву розповідали, начебто він «перебував у 1935-37 роках на Соловках, потому перевезли його до іншого концентраційного табору» [45]. Слідом за Кравцевим пішов у цьому випадку Лавріненко: «Наприкінці 1937 року його вивезли на материк, була чутка, що йому додали до його ще невідбутих 10 років нові десять років концтабору» [46]. Коли ж додати інформації Богдана Кравціва про Зерова, що й той «потому вивезений в невідомому напрямку» [47] (С. 136), видно, що тут ідеться ні про що інше, як про свідому дезинформацію, якою систематично й підступно займалось НКВД.

За відомостями Бориса Яковлева (Троїцького), що походять з матеріалів повоєнної німецької (?) розвідки, 1938 року на Соловках було створено політичний закритий ізолятор для ув’язнених на великі строки (15-25 років). Після війни тут існував ізолятор особливого призначення ВОНЗ або ВИОНЗ. Яковлев розшифровує цю абревіатуру як «Всесоюзный изолятор особого назначения закрытого типа» [48]. Ця установа складалась із двох відділень – чоловічого й жіночого. У першому з них серед інших в’язнів перебував польський кардинал Вишинський. Той самий автор припускає також, що, крім ізолятора, на островах містилось також кілька колон в’язнів для господарчого обслуговування архипелагу. Табір рахувався під № 1. Дата його ліквідації невідома.

Оскільки серед громадянства слава Соловків, цікавість до цього страшного місця були великі, протягом доволі довгого часу на острові займалися косметичними роботами. Відколи останні сліди концтабору ліквідували, з 1963 року почали дозволяти громадянам відвідувати Соловки. Щоправда, усіх відвідувачів про всяк випадок реєстрували. З України першими прочанами до Соловків стали Леонід Коваленко та Наталя Кузякіна, обоє вже покійні. «Ми даремно шукали слідів минулого, – згадувала потім остання. – Окрім міцних стін, у порожніх соборах нічого не було» [49]. Коли вдуматися, міцні стіни й порожні собори – це теж старовина. Але в свідомості сучасних і майбутніх поколінь масштаб сатанинського експерименту більшовиків затулив своїм огромом усе, що відбувалось на Соловецькому архипелазі коли б то не було.

Література

Чикаленко Л. Соловецька каторга. Варшава, 1931;

Никонов-Смородин М.З. Красная каторга. София, 1938;

Підгайний Семен. Українська інтеліґенція на Соловках: Спогади, 1933-1941. Б.м.: Прометей, 1947;

Фруменков Г. Узники Соловецкого монастыря. Архангельск, 1965.

Розстрільний список Соловків

Кінець 1937 – початок 1938 років позначився загостренням політичної боротьби за повноту влади в надрах ВКП(б) та НКВД. Як відзначив Юрій Лавріненко, у ці місяці по радянських таборах і тюрмах в’язнів піддали буквально десяткуванню, – по всій державі розстріли забрали тисячі й тисячі жертв.

Один з епізодів цієї кривавої вакханалії – засідання окремої трійки УНКВД Ленінградської області, що відбулось 9 жовтня 1937 року й провело "чистку" Соловецької тюрми ҐУҐБ НКВД СРСР. Головував на цьому засіданні Л.Заковський за членів В.Ґаріна й Б.Позерна та секретаря Єґорова.

Важко сказати, як реально пройшло це засідання, якщо на ньому розглянули кілька групових справ, за якими розстріляно кілька сот в’язнів (лише в чотирьох із них – 266).

Першою пройшла справа № 103008-1937 р. на 52 особи, засуджених за контрреволюційну терористичну діяльність на різні строки. Оперативна частина Соловецької тюрми звинуватила їх тепер у тому, що, «лишаючись на к.-р. позиціях, [вони] продовжують провадити к.-р. агітацію й виявляють терористичні наміри». Проти кого конкретно були спрямовані на Соловках ці теракти, тут, на жаль, не зазначено.

У публікації перекомпоновую цей і наступні списки за абеткою, зберігаючи прийняті в НКВД абревіатури, зa винятком загальновідомих СРСР, УСРР та КК – Карний кодекс. Ухвали оформлені за таким зразком:

ЯЛОВОГО

Михаила Николаевича

РАССТРЕЛЯТЬ

Термін «окрема нарада» – офіційний переклад ГПУ (квітень 1926 р.) терміну «особое совещание» [50].

За першим списком до розстрілу засудили зокрема таких осіб:

1. Дорожний-Міненко Іван Дмитрович. Нар. 1897, с.Бойківка Костянтинівського району Харківської області, доцент, літератор, член ВКП(б). Воєнний трибунал КВО 22 жовтня 1935 р. за статтею 58/8, 11 КК УСРР засудив його до розстрілу із заміною на 10 р. ИТЛ

2. Котляревський Григорій Порфирович. Нар. 1887, Харківська губернія. Українець, син священика. Освіта вища, служив у білій армії, педагог, безпартійний. КОГПУ 11 квітня 1934 р. за статтею 58/8, 10, 11 та 12 засудила його до розстрілу із заміною на ув"язнення в ИТЛ на 10 р.

3. Петров Дмитро Петрович. Нар. 1897, Москва. Росіянин. Робітник, безпартійний. У 1919-20 рр. перебував у військових з’єднаннях Стокопитова та Петлюри, брав участь у боях проти Червоної Армії. СПК лінійного суду Московсько-Казанської залізниці 2 серпня 1935 р. за. статтею 58/10 ч. І КК засудило його до 5 р. ИТЛ.

4. Прохорець Олександр Григорович. Нар. 1907, с.Микільське Дніпропетровського району та обл. Росіянин. Студент планового інституту, кандидат ВКП(б). КОГПУ 2 квітня 1934 р.за статтею 58/8 та 11 КК засудила його до розстрілу iз заміною на ИТЛ строком на 10 р.

5. Савич Микола Миколайович. Нар. 1900, Петербурґ. Дворянин. Економіст-плановик «Союзмолоко», безпартійний. КОГПУ 8 березня 1933 р. за статтею 58/6 зaсудила його до 10 р. ИТЛ. Окрема нарада при НКВД СРСР 15 листопада 1934 р. скоротила строк до 5 р. Спецколегія Головсуду КарРСР при ББК НКВД 20 вересня 1936 р. за статтями 74, ч. 2 та 58/10 КК засудила його на 7 р. позбавлення волі додатково до невідбутого строку з поразкою у виборчих правах на 5 р.

Списків за справою № 103008-1937 р. я не маю.

Третьою розглянули справу № І03009-1937 р. на 65 осіб. Оперативна частина Соловецької тюрми подала, що цю групу людей засуджено на різні строки за к.-р. терористичну, шпигунську та диверсійну діяльніоть, але вони «продовжують к.-р. діяльність і провадять серед засуджених повстанську агітацію». По цій справі розстріляли зокрема:

6. Білявський Федір Леонтійович (ієромонах Іринарх). Нар. 1888, с.Валява [Черкаського повіту] Київської губ. Українець. У минулому мав заслання («имел высылку»). КОГПУ 10 квітня 19ЗЗ р. за статтею 58/10 та 11 КК засудила його до розстрілу із заміною на 10 років табору.

7. Волков Георгій Федорович. Нар. 1888, с. Малі Буди Роменського пов. Полтавської губ. Українець. Екскурсовод Товариства політкаторжан у Москві. Військова колегія Верховного суду СРСР 2 березня 1936 р. за статтями 58/8 та 11 КК засудила його до позбавлення свободи на 10 років.

8. Замислов Петро Кузьмич. Нар. 1886, с. Ланзет Чернігівської обл. Росіянин. Освіта вища, економіст, у 1906-07 роках перебував у партії есерів, згодом боротьбіст, у 1920-32 рр. Чліен КП(б)У. Окрема нарада НКВД 28 липня 1936 р. засудила його на 5 р. ИТЛ.

9. Кухаренко Микола Олександрович. Нap. 1885, Київ. Українець. Службовець, безпартійний. КОГПУ 11 березня 1933 р. засудила його за к.-р. діяльність на 8 р. тюрми.

10. Кушніренко Павло Сильвестрович. Нар. 1893, м. Володулово, Одеської обл. Петлюрівський офіцер, до арешту декан колгоспного інституту в Зінов’євську. 193I р. звинувачувався в участі в к.-р. організації. КОГПУ 11 березня 1933 р.засудила його на 10 р. ув’язнення.

11. Новицький Михайло Данилович. Нар. 1903 р., с.Сухожниці, Ізяславського пов. Волинської губ. Інженер високовольтної лабораторії електроструму в Ленінграді, член ВКП(б). КОГПУ 29 березня 1934 р. за статтею 58/4, 6, 11 КК РСФСР засудила його до розстрілу, із заміною на 10 р. ИТЛ.

Наступною пройшла справа № 103011/37 р. на 15 осіб, здебільшого служителів римо-католицької церкви Білорусії.

Для історії України найбільше значення має справа № 103010-37 р. «на 134 особи українських буржуазних націоналістів». Вони були засуджені на різні строки за контрреволюційну, націоналістичну, шпигунську та терористичну діяльність. Оперативна частина Соловецької тюрми звинуватила їх у тому, що, «залишаючись на попередніх к.-р. позлціях, продовжуючи к.-р. шпигунську (це – на Соловках! – С.Б.), терористичну діяльність, [вони] створили к.-р. організацію «Всеукраїнський центральний блок»».

12. Альваль Зігурт Адольфович. Нар. 1890, Галичина. Освіта вища, кол. штабс-капітан, офіцер австрійської та галицької армій. Професор школи зв’язку. Судова трійка при КОГПУ УСРР 14 листопада 1933 р. за статтею 54-11 КК УСРР засудила його до ув’язнення в ИТЛ строком на 5 років.

1З. Атаманюк-Яблуненко Василь Іванович, нар. 1897, [м.Яблуневе], Галичина. Син куркуля, освіта вища, кол. офіцер австрійської армії. Письменник-журналіст. Судова трійка при КОГПУ УСРР 1 жовтня 1933 р. засудила його на 5 років табору.

14. Баб’як Василь Васильович. нар. 1895, с. Дарсанове, Галичина. Син куркуля, освіта вища, кол. офіцер галицької армії. Судова трійка при КОГПУ УСРР за статтею 54/11 та 4 КК засудила його до 5 р. табору.

15. Бадан-Яворенко Олександр Іванович. Нар. 1894, Галичина. Професор історії Заходу, член ВКП(б). Судова трійка при КОГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. за статтею 54/4, 6, 11, 2 та 8 КК УСРР засудила його до ув’язнення в ИТЛ строком на 10 р.

16. Баран Михайло Лукич. Нар. 1884, м. Скала на Збpучу. Українець. Із poдини буржуа, син жандарма австрійської армії. Офіцер австрійської армії. З 1908 р. член УСД партії, з 1918 – член КП(б)У. Остання посада – зав.кафедрою ленінізму в Інституті профосвіти (Київ). Судова трійка при КОГПУ УСРР 14 лютого 1934 р. засудила його до ув’язнення в таборі на 5 р.

17. Барбар Аркадій Олексійович. Нар. 1879 р., с. Поповщина Роменського пов. Полтавської губ. Українець. Син поміщика, член УСД. Віце-директор департаменту охорони здоров’я за Гетьмана, директор департаменту за Директорії. Старший асистент Київського медінституту. Безпартійний. Верховний Суд УСРР 19 березня – 19 квітня 1930 р. за статтею 54/2 та 11 КК УСРР [у справі СВУ] засудив його на 8 р. тюремного ув’язнення з поразкою в політичних правах.

18. Барг Йосиф Якович. Нар. 1900, Кам’янець-Подільськ. Єврей. Син комісіонера, військовослужбовець, освіта незакінчена вища, економіст, у партіях не перебував. До арешту начальник фінвідділу Військово-інженерної академії. КОГПУ 5 вересня 1933 р. за статтею 58/2 та 11 КК засудило його до ИТЛ строком на 5 років.

19. Бардашевський Федір Васильович. Нар. 1891, Галичина. Українець. Освіта вища, колишній офіцер австрійської, галицької та петлюрівської армій, член одеської групи «УВО». Судова трійка ГПУ УСРР 14 листопада 1933 р. за статтею 54/11 засудила його до табору на 5 р.

20. Бенедик Антон Наумович. Нар. 1908, с. Кочанівка Хмельницького району Вінницької обл. Освіта середня. КОГПУ 7 квітня 1932 р. за статтею 58/2 й 11 КК засудила його до розстрілу, із заміною на ув’язнення в таборі на 10 р.

21. Бистрий Яків Єремійович. Нар. 1897, с. Потоки Богуславського району Київської обл. Iз селян, освіта нижча. Офіцер петлюрівської армії. КОГПУ ІЗ березня 1932 р. за статтею 58/2 та 11 КК засудила його до розстрілу із заміною на 10 р. табору.

22. Білий Михайло Іванович. Нар. 1891, м. Городок, Галичина. Українець. Освіта середня, у 1910-18 служив у австрійській армії, безпартийний. Судова трійка ГПУ УСРР 24 лютого 1934 р. за статтею 54/11 КК УСРР засудила його до ИТЛ строком на 5 років.

23. Білий Михайло Степанович. Нар. 1882, с. Березовиця Тернопільського округу. Закінчив робфак сільськогосподарського інституту. Член ВКП(б). КОГПУ УСРР 24 лютого 1934 р. за статтею 54/11 КК УСРР засудила його до 5 р. ув’язнення в ИТЛ.

24. Бовсуновський Петро Федорович. Нар. 1897, хут. Заліфи Тетіївського району (?) Київської обл., українець, (Виклвдач планово-статистичного технікуму, член КП(б)У. Колегія ОГПУ 24 січня 1933 р. зa статтею 58/11 КК РСФСР засудила його до розстрілу із заміною на ув’язнення в ИТЛ строком на 10 р.

25. Бойко Іван Іванович. Нар. 1892, с. Олексенці Варвинського району Чернігівської обл. Українець. Син великого куркуля, штабс-капітан армії Денікіна, безпартійний. Старший агроном Укрплодоовочтрактороцентру в Харкові. Колегія ОГПУ 11 березня 1933 р. за статтею 58/4, 6 та 7 КК РСФСР засудила його на 8 р. тюремного ув’язнення.

26. Бурсевич Максим Тарасович. Нар. 1890, с.Чемері Слонімського повіту Гродненської губ. Білорус, із селян, освіта незакінчена вища, економіст-плановик, кандидат у члени КП(б)У. Колегія ОГПУ 9 січня 1934 р. за статтею 58/4, 6 та 11 КК засудила його до розстрілу із заміною на 10 р. табору.

27. Вангенгейм Олексій Федосійович. Нар. 1881, с.Кропивка Чернігівської губ. Син дворянина, великого поміщика, офіцер царської армії, освіта вища, професор, начальник Гідрометслужби СРСР, член ВКП(б). Колегія ОГПУ 27 березня 1934 р. засудила його до ув’язнення в ИТЛ на 10 р.

28. Виницький Тарас Іванович (він же Кюнц Франц Михайлович). Нар. 1890, м. Ходоров у Галичині. Офіцер австрійської та галицької армій, завідувач навчальною частиною робфаку при Одеському енергоінституті, безпартійний. Трійка при Колегії ГПУ УСРР 14 листопада 1933 р. за статтею 54/11 KK УСРР засудила його до ИТЛ строком на 5 р.

29. Відьмак Яків Михайлович. Нар. 1892, ст. Новомінська. Освіта вища, службовець. КОГПУ 22 серпня 1933 р. за статтею 58/2 й 11 КК засудила його на 8 р. ИТЛ.

30. Вікул Сергій Павлович. Нар. 1890, Винниця. Освіта середня. Член РСДРП, УСДРП та ВКП(б). Економіст. Судова трійка при КОГПУ за статтею 54/ 4, 6 та 11 КК УСРР засудила його до ув’язнення в ИТЛ на 10 р.

31. Вовк Степан Петрович. Нар. 1895, с. Теляче Підгайського пов. у Галичині. Ocвiтa вища. У роки імперіалістичної війни pядoвий aвcтpiйської армії. Викладач хімії, безпартійний. Окрема нарада при НКВД СРСР 26 березня 1935 р. за участь у к.-р. організації ув’язнила його до табору на 5 р.

32. Войтюк Яків Семенович. Нар. 1894, с.Сельці в Польщі. Син куркуля, освіта вища, прапорщик, службовець, член КП(б)У. Судова трійка при КОГПУ УСРР 1 жовтня 193З р. засудила його за статтею 54/11 КК на 10 р. табору.

33. Вокор Григорій Васильович. Нар. 1901, с. Мироно АМРСР, освіта вища, службовець. Окрема нарада НКВД 26 березня 1935 р. за статтею 54/11 КК УСРР засудила його на 5 р. ИТЛ.

34. Волинець Флегонт Гнатович. Нар. 1878, м.Вілейки Віленської губ. Польша. Білорус, завідувач Наркомгоспу БРСР, член КПЗБ. КОГПУ 9 січня 1934 р. за статтею 58/4, 6 та 11 КК РСФСР засудило його до розстрілу, із заміною ув’язнення в ИТЛ строком на 10 р.

35. Волох Омелян Іванович. Нар. 1886, ст.Кальниболоцька на Кубані. Полковник армії УНР, командир петлюрівської армії, студент І курсу Архітектурного інституту, голова Українського бюро ВУЦВК Спілки шоферів, боротьбіст, член КП(б)У. КОГПУ 23 вересня 1933 р. засудила його за статтею 54/11 на 10 р. позбавлення волі.

36. Волошин Павло Петрович. Нар. 1891, Сокільський район у Польщі. Білорус. Освіта домашня, службовець, член ВКП(б). КОГПУ 9 січня 1934 р. за статтею 58/4, 6 та 11 КК засудила його до розстрілу із заміною на 10 р. табору.

37. Вороний Марко Миколайович. Нар. 1904, Чернігів. Українець. Із дворян. Освіта вища. Служив добровольцем-рядовим у білій армії Денікіна. Літератор-журналіст. Військтрибунал КВО 1-4 лютого 1936 р. cacyдив його до 8 р. позбавлення волі.

З8. Ганджа Олексій Миколайович. Нар. 1900 р., с. Степанівка Гайсинського повіту Винницької обл. Прапорщик Петлюрівської армії. Освіта середня, директор картограм, член ВКП(б). КОГПУ 22 квітня 1934 р. за статтею 58/6 та 11 КК УСРР засудила його на 10 р. із ув’язнням в ИТЛ.

39. Гарбуз Антон Микитович. Нар. 1890, с. Гельм’язів, Харківського округа. Українець. Син куркуля, закінчив Комуніверситет, аспірант науково-дослідного інституту в Харкові, член КП(б)У. Трійка ПП ОГПУ УСРР по Харківській області 23 вересня 1933 р.за статтею 54/4 та 11 КК засудила його на 5 р. ИТЛ.

40. Гончаренко Федір Максимович. Нар. 1882, с.Вільшаниц.і Рокитнянського району Київської обл. Малописьменний, служив жандармом входив до партії українських есерів та КП(б)У. Окрема нарада при КОГПУ 1З лютого 1932 р. за статтею 58/2 та 11 КК засудила його до розстрілу, із заміною на ув’язнення в таборі строком на 10 р.

41. Горинський-Гаусман Йосип Карлович. Нар. 1904, Львів. Єврей, син юриста, інженер-механік, конструктор заводу ім. Марті в Одесі, член КПЗУ. Окрема нарада НКВД 2І липня 1935 р. засудила його на 5 р. до ИТЛ.

42. Гоца Василь Пилипович. Нар. 1885, Озерне Тернопільського району. Українець. Освіта вища. Філософ, професор української літератури і ректор Житомирського ІНО. Трійка ПП ОГПУ УСРР 14 лютого 1934 р. засудила його на 5 р. ИТЛ.

43. Грушевський Сергій Григорович. Нар. 1888, с. Чегринське Київської обл. Освіта вища, професор-історик. Окрема нарада Колегії ОГПУ 28 серпня 1933 р. за статтею 58/2, 11 та 13 КК засудила його до ИТЛ строком на 10 р.

44. Гумецький Федір Михайлович. Нар. 1896, Галичина. Освіта вища, службовець. КОГПУ 5 вересня 1933 р. за статтею 58/2, 6 та 11 КК засудила його до ув’язнення в ИТЛ строком на 10 р.

45. Гурський Ян Бенедиктович (він же Ткачук Євстафій Олександрович). Нар. 1893, Вітебськ. Із селян-куркулів, поляк, освіта вища, агроном. Окрема нарада НКВД 13 лютого 1936 р. засудила його на 5 р. ИТЛ.

46. Гуцуляк Семен Юрійович. Нар. 1897, Буковина. Українець. Лейтенант австрійської армії, закінчив університет, економіст, член ВКП(б). Трійка ПП ОГПУ УСРР 26 лютого 1934 р. засудила його на 5 р. ИТЛ.

47. Демчук Петро Іванович. Нар. 1900, [Городенка,] Галичина. Освіта вища, юрист, філософ, член ВКП(б). .Судова трійка при КОГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. за статтею 54/11 КК засудила його на 5 р.

48. Дідушек Василь Федорович. Нар. 1889, Австрія. Освіта вища, капітан австрійської, а 1918 р. – Петлюрівської армії. Член ВКП(б) у 1914-17 рр. КОГПУ 2 вересня 1933 р., за статтею 58/6 КК засудила його до розстрілу із заміною на 10 р. ИТЛ.

49. Дідушек-Гельмер Петро Федорович. Нар. 1889, Східна Галичина. Офіцер, член австрійської с.-д. партії, економіст, член КП(б)У. Окрема нарада при НКВД СРСР 26 березня 1935 р. за статтею 54/8 та 11 КК УСРР засудила його до ув’язнення в ИТЛ строком на 5 р.

50. Дідушок Володимир Федорович. Нар. 1897, Галичина. Командир чоти в австрійській армії, освіта нижча, робітник, член КП(б)У. Окрема нарада при НКВД СРСР 29 грудня 1935 р. за статтею 54/11 КК засудила його на 5 р. ИТЛ.

51. Дудкевич Казимір Іванович. Нар. 1908, Львів. Українець, із селян. Освітя вища, викладач філософського факультету Львівського університету, до арешту аспірант, кінорежисер «Союзкіно» у Москві. КОГПУ 5 вересня 1933 р. засудило його до 10 р. позбавлення волі.

52. Дятлов Петро Юрійович. Нар. 1883, Стародуб Чернігівської губ. Член ЦК УСДРП, член КП(б)У. Професор. Судова трійка при КОГПУ УСРР від 1 жовтня 1933 р. за статтею 54/11 КК УСРР засудила його на 5 р.

53. Епік Григорій Данилович. Нар. 1901, с.Кам’янка Дніпропетровської обл. і району. Учасник петлюрівського з’єднання. Член КП(б)У. [Письменник.] Виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР 28 березня 1935 р. за статтею 54/8 та 11 КК УСРР засудила його до позбавлення волі строком на 10 р.

54. Запорований Степан Гаврилович. Нар. 1909, с. Вероняна Київської обл. Агроном, до арешту студент Лінгвістичного інституту, з 1932 р. член контрреволюційної «Української революційно-демократичної спілки». КОГПУ УСРР 28 січня 1933 р. засудила його на 5 р. концтабору.

55. Зеров Микола Костянтинович. Нар. 1890, Зіньків Харківської обл. Професор літератури. Військовий трибунал Київського військового округу 1-4 лютого 1936 р. за статтею 54/8 то 11 КК у санкції 54/2 засудив його строком на 10 р. ИТЛ, кінець строку 1946 р.

56. Зозуляк Йосиф Михайлович. Нар. 1900, Галичина. Професор. Член КПЗУ та ВКП(б). Окрема трійка при КОГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. за статтею 54/4, 2, 6, 8 та 11 КК УСРР засудила його на 10 р.

57. Ільницький Володимир Володимирович ([він же] Телепянович Йосиф Іванович). Нар. 1898, Галичина Українець. Закінчив сільськогосподарський інститут, службовець. Судова трійка КОГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. за статтею 54/4, 8 та 11 КК УСРР засудила його на 5 р. ИТЛ.

58. Ірчан Мирослав Дмитрович (він же Баб’юк Андрій Дмитрович. Нар. 1897, [с. П’ядики біля Коломиї,] Галичина. Освіта вища, підпоручник австрійської армії, хорунжий УГА, член КПЗУ, Компартії Канади (1923-29) та КП(б)У. Письменник-драматург. Судова трійка КОГПУ УСРР 28 лютого 1934 р. за статтею 54/6, 8, 11 та 16 КК УСРР засудила його до ув’язнення у концтаборі на 10 р.

59. Качанюк Михайло Адамович. Нар. 1889, Галичина. Освіта вища. Офіцер австрійської та галицької армій. Літератор-критик. Судова трійка при КОГПУ УСРР аа статтею 54/4 та 11 КК УСРР засудила його строком на 5 р.

60. Книшик Олексій Михайлович. Нар. 1896, Галичина. Служив в австрійській армії, член ВКП(б), службовець. Судова трійка КОГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. за статтею 54/4 та б КК УСРР засудила його до ув’язнення в ИТЛ строком на 10 р.

61. Ковальчук Григорій Іванович. Нар. 1892, с. Дідовичі Яурського (так) району Київської обл. Агроном. КОГПУ 28 липня 1933 р. за статтею 58/10 та 11 КК засудило його до розстрілу із заміною на ув’язнення до ИТЛ строком на 10 р.

62. Ковальчук Яків Єфремович. Нар. 1889, с. Городниці Браулівського району. Освіта вища, служив в органах ВЧК, письменник-журналіст. Судова трійка КОГПУ 26 лютого 1936 р. за статтею 54/8 та 11 КК УСРР засудила його на 10 р.

63. Козоріз Михайло Кирилович [Кирович]. Нар. 1880, м. Калуш, Галичина. Освіта вища, книгознавець у системі ВУАН. Судова трійка при КОГПУ УСРР 1 жовтня 1933 р. за статтею 54/11 КК засудила його до ув’язнення строком на 5 років.

64. Коник Климентій Йосифович. Нар. 1888, м. Тоновко, Галичина. Син судового чиновника. Освіта вища. Офіцер австрійської армії, жандармський офіцер галицької армії. Економіст, керівник сектору Держплану УСРР. Член КП(б)У. Судова трійка КОГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. за статтею 54/ 6, 7 та 22 КК УСРР засудила його на 5 р.

65. Корбутяк Василь Юлійович. Нар. 1883, Польща. Директор Чугуївського сембанку, член ВКП(б). Судова трійка КОГПУ УСРР 10 листопада 1933 р. за статтею 54/11 КК УСРР засудила його до ув’язнення в ИТЛ строком на 5 р.

66. Корзун Ілля Тихонович. Нар. 1906, с. Федорівка Новоград-Волинського району Київської обл. (так). Син куркуля, освіта середня. КОГПУ 7 березня 1932 р. за статтею 54/11 КК засудила його до розстрілу із заміною на 10 р. табору.

67. Коренківський Павло Лук’янович. Нар. 1900, Галичина. Освіта вища. Служив в австрійській та галицькій арміях. Асистент Харківського медінституту. Член КП(б)У. Судова трійка при КОГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. за статтею 54/4, 8 та 11 КК засудила його до ув’язнення в ИТЛ строком на 5 р.

68. Корсовецький Ілля Олександрович. Нар. 1907, Гола Русава, Томашпільського району Винницької обл. Службовець. Судова трійка при КОГПУ УСРР 27 жовтня 1933 р. за статтею 54/11 КК УСРР засудила його на 5 р. ИТЛ.

69. Косар-Заячківський Мирон Титович. Нар. 1897, Галичина. Освіта незакінчена вища. Санітарний унтер-офіцер. Член КПЗУ та член Політбюро ЦК КП(б)У. Судова трійка при КОГПУ УСРР 29 тpавня 1934 р. за статтею 54/11 КК УСРР засудила його до ув’язнення в ИТЛ строком на 10 р.

70. Кривенко-Матиєнко Петро Михайлович. Нар. 1891, Луцьк, Польща. Освіта вища. Петлюрівський офіцер, службовець, журналіст. Член КП(б)У. Судова трійка при КОГПУ 23 грудня 1933 р. за статтею 54/11 КК УСРР засудила його до ув’язнення до ИТЛ строком на 10 р.

71. Крушельницький Антін Владиславович. Нар. 1878, [Ланьцут.] Українець. Освіта вища. [Письменник]. Безпартійний. Виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР засудила його на 10 р. позбавлення волі.

72. Крушельницький Богдан Антонович. Нар. 1906, Станіславів, Польща. Освіта вища. Син петлюрівського мiнicтpa освіти. Службовець. Двоє братів Іван і Тарас Крушельницькі у грудні 1934 р. розстріляні. Окрема нарада при НКВД СРСР 26 березня 1935 р. за статтею 54/8 КК УСРР засудила його до ув’язнення в ИТЛ на 5 р.

73. Крушельницький Остап Антонович. Нар. 1913, м. Городенка, Польща. Син петлюрівського міністра. Освіта вища. Педагог. Окрема нарада НКВД СРСР засудила його до ИТЛ на 5 р.

74. Кубрак Йосиф Микитович. Нар. 1899, Галичина. Освіта незакінчена середня. Служив у петлюрівській армії. Член УКП, Української с.-р. партії. Службовець. Судова трійка при КОГПУ УСРР 25 травня 1934 р. за статтею 54/11 КК засудила його на 10 р.

75. Кузняк Микола Григорович. Нар. 1895, Галичина. Освіта вища. Офіцер галицької армії, член Компартії Австрії. Директор Інституту профосвіти («профобру») в Маріуполі. Член КП(б)У. Судова трійка КОГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. за статтею 54/11 КК УСРР засудила його на 5 р.

76. Кузьменко Тимофій Тарасович. Нар. 1899, с. Л[ютенські?] Будища Зіньківського району Харківської обл. Освіта вища. Член ВКІІ(б). Судова трійка при КОГПУ УСРР 24 лютого 1934 р. за статтею 54/10 КК засудила його до ИТЛ на 10 р.

77. Куліш Микола Гурович. Нар. 1892, с. Чаплинка Горлівського р-ну. Освіта середня, поручник старої армії, член ВКП(б). [Драматург.] Виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР 27-28 березня 1935 р. за статтями 54/8 та 11 КК УСРР та 58/8 та 11 КК РСФСР засудила eoro до ув’язнення в ИТЛ на 10 р.

78. Купревич Михайло Іванович. Нар. 1899, с. Березняки Віленського району. Білорус, освіта незакінчена вища. Член ВКП(б). КОГПУ 9 січня 1934 р. присудила його до розстрілу, з заміною на ИТЛ строком на 10 р.

79. Курбас Олександр Степанович. Нар.1887, м. Самбір, Галичина. Освіта вища. Соціал-демократ. Режисер. Судова трійка при КОГПУ УСРР 9 квітня 1934 р. за статтею 54/11 КК УСРР засудила його до yв’язнення в ИТЛ строком на 5 р.

80. Лівий Іван Кирилович. Нар. 1906, Київська обл. Українець. Освіта вища. Член ВКП(б). Окрема нарада при НКВД СРСР 10 квітня 1935 р. засудила його до ИТЛ на 5 р.

81. Лозинський Михайло Михайлович. Нар. 1880, с. Бобі Кондишського повіту, Польща. Професор радбудівництва й права в Харкові. Судова трійка КОГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. за статтею 54/4, 6 ч. 3 КК засудила його на 10 р. ИТЛ.

82. Мазуренко Юрій Петрович. Нар. 1885, с. Криворожжя Міллетівського пов. Донської обл. Українець. Син поміщика. Начальник планово-фінансового сектору Наркомгоспу УСРР. Член КП(б)У. Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР 28 березня 1935 р. за стaттeю 54/8 та 11 КК УСРР засудила. його до позбавлення волі нa 10 р. з конфіскацією майна.

83. Максим’юк Юзеф Григорович (він же Гопкало Микола Федорович). Нар. 1907, м.Борислав, Польща. Українець. Член КПЗУ (1929-32). Робітник. Студент Харківського Комвузу ім.Артема. Судова трійка Колегії ГПУ УСРР 29 травня 1934 р. за статтею 54/8 та 11 КК УСРР ув’язнила його строком на 5 р.

84. Мандель Моїсей Ісакович. Нар. 1893,. Львів. Єврей. Член австрійської соц.-дем. партії, Компартії Польщі та КПЗУ. Зав. іноземним відділом редакції ццентрального органу КП(б)У «Комуніст». Трійка КОГПУ УСРР 25 травня 1934 р. за статтею 54/8 та 11 КК засудила його до 10 p.yв’язнення у ИТJI.

85. Масаков-Чермуш Ісаак Генріхович. Нар. 1894, м. Володимир-Волинський, Польща. Єврей. Майстер цеху на швейній фабриці ім. Тинякова в Харкові. Член КП(б). Судова трійка при Колегії ГПУ УСРР 27 травня 1934 р. за статтею 54/8 та 11 КК УСРР засудила його до yв’язнення в ИТЛ строком на 5 р.

86. Машкевич Юрій Миколайович. Нар. 1887, Новоселиця Литинського району Винницької обл. Українець. Бухгалтер у Винниці. Судова трійка при КОГПУ УСРР 27-28 лютого 1934 р. за статтею 54/11 КК УСРР засудила його до ув’язнення в ИТЛ строком на 5 р. Спецколегія відділення ДВК суду при Бамлазі НКВД 23 травня 1935 р. за статтею 58/11 КК засудила його до розстрілу.

87. Озерський Юрій Іванович. Нар. 1896, с.Свячине Новгород-Сіверського району Чернігівської обл. Голова Українського Держвидаву. Член КП(б)У у 1920-33 рр. Судова трійка КОГПУ УСРР 26 лютого 1934 р. за статтею 54/11 КК УСРР засудила його до ув’язнення в ИТЛ строком на 10 р.

88. Олійник Василь Онуфрійович. Нар. 1900, Галичина. Секретар голови РНК УСРР Любченка. Член ВКП(б). Судова трійка ГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. за статтею 54/11 КК УСРР засудила його на 5 р. табору.

89. Олійник Йосиф Михайлович. Нар. 1906, с.Яблонівка, Київської обл. Освіта нижча. КОГПУ УСРР 4 грудня 1933 р. за статтею 54/2 та 11 КК УСРР засудила його до розстрілу з заміною на ув’язнення в ИТЛ на 10 р.

90. Павлушков Микола Петрович. Нар. 1904, м.Тула. Українець. Науковий співробітник ВУАН. Безпартійний. Верховний суд УСРР 19 квітня 1930 р. за статтею 54/2, 3, 4, 8 та 11 КК УСРР [y справі СBУ] засудив його на 10 р. позбавлення волі з поразкою в правах на 3 р.

91. Паламарчук Олексій Тимофійович. Нар. 1895, с. Хмільники Кам’янець-Подільського району. Освіта вища. Офіцер гетьманської та петлюрівської армій. Військова колегія Верховного суду СРСР 20 листопада 1935 р. за статтею 54/8 та 11 КК УСРР засудила його на 10 р. позбавлення волі в ИТЛ.

92. Панів Андрій Степанович. Нар. І899, с. Ворожба Білопільського району Харківської обл. Українець. Із селян. До арешту викладач Харківського ІНО. [Письменник.] Безпартійний. Виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР 27-28 березня 1935 р. за статтею 54/8 та 11 КК засудила його до 10 р. позбавлення волі з конфіскацією майна.

93. Петренко-Самійленко Микола Трохимович. Нар. 1895, м. Шахти. Українець. Член УСДРП, у 1915-26 рр. – ВКП(б). З 1922 р. працівник Наркомюсту УСРР. Трійка при КОГПУ УСРР 24 лютого 1934 р. за статтею 54/11 КК УСРР засудила його до ИТЛ строком на 5 р.

94. Пилипенко Борис Кузьмич. Нар. 1892, Чернігів. Українець. Науковий працівник Київського історичного музею. Безпартійний. Військовий трибунал Київського військового округу 1-4 лютого 1936 р. за статтею 54/8 та 11 із санкцією по 54/2 КК УСРР засудив його до ИТЛ на 7 р.

95. Підгаєцький Володимир Якович. Нар. 1889, Кам’янець-Подільськ. Українець. Хірурґ. До арешту професор-психіатр у Політехнікумі м. Києва. Верховний суд УСРР 18 квітня 1930 р. за статтями 54/11 та 52/2 КК УСРР [у справі СВУ] засудив його на 9 р. ИТЛ.

96. Піддубний-Толмачов Григорій Федорович. Нар.1886, с.Тетліга Чугуївського району Харківської обл. Росіянин. До 1932 р. заступник директора по фінчастині видавництва «ЛІМ», відтоді безробітний. Колишній есер, член ЦК УПСР, у 1921-34 рр. член ВКП(б), виключений за приховування свого к.-р. минулого. Окрема нарада при НКВД СРСР 14 вересня 1935 р. за к.-р. діяльність засудила його до ИТЛ строком на 5 р.

97. Підмогильний Валеріан Петрович. Нар. 1901, с. Чаплі Дніпропетровської обл. Українець. Колишній петлюрівець. Літературний перекладач. Безпартійний. Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР 27-28 березня 1935 р. за статтею 54/8 та 11 КК РСФСР засудила його на 10 р. позбавлення волі з конфіскацією майна.

98. Плюндрас Прокіп Васильович. Нар. 1893, Галичина. Українець. До арешту технічний керівник видавництва «Рух». Судова трійка при КОГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. за статтею 54/4 та 11 КК засудила його до ув’язнення в ИТЛ строком на 5 р.

99. Поліщук Валеріан Львович. Нар. 1897, с. Більче Волинської губ. Українець. «Відомий український письменник.» Безпартійний. Виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР 27-28 березня 1935 р. за статтею 54/8 та 11 КК РСФСР із застосуванням постанови ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 р. засудила його на 10 р. позбавлення волі з конфіскацією приналежного йому майна.

100. Поліщук Клим Лаврентійович. Нар. 1891, м. Краснопіль Януш-пільського району Винницької обл. Освіта незакінчена вища. [Письменник.] Службовець. КОГПУ 2 січня 1930 р. за статтею 58/10 та 13 КК засудила його до 10 р. ув’язнення в ИТЛ.

101. Полоз Михайло Миколайович. Нар. 1891, Харків. Син дворянина, освіта вища, офіцер авіації, службовець, член КП(б)У. КОГПУ УСРР 4 червня 1934 р. за статтею 54/11 КК УСРР засудила його на 10 р. до ИТЛ.

102. Попович Степан Миколайович. Нар. 1887, с. Осташевичі, Галичина. Українець. Хорунжий галицької армії. Помічник редактора економічного відділу Партвидаву ЦК КП(б)У. Беапартійний. Трійка при КОГПУ УСРР 24 лютого 1934 р. за статтею 54/8, 11 та 16 КК УСРР засудила його до ИТЛ строком на 10 р.

103. Приступа Петро Іванович Нар. 1905, хут. Кильнятич Волинської губ., Польща. Українець. Студент 2 курсу Харківського інституту радбудівництва й права. Член КП(б)У. Трійка при колегії ГПУ УСРР 31 травня 1934 р. зa статтею 54/8 та 11 КК УСРР засудила його до ИТЛ строком на 10 р.

104. Ріпа Тимофій Іванович. Нар. 1905, Галичина. Лейтенант австрійської apмії. Освіта середня. Службовець. Член КП(б)У. Трійка ГПУ УСРР 1 жовтня 1933 р. за статтею 54/11 КК засудила його на 10 р.

105. Ровинський Дмитро Демидович. Нар. 1892, Зіньків Харківської обл. Директор держтеатрів. Виїзна сесія КОГПУ 21 березня 1932 р. за статтею 58/11 КК УСРР засудила його до ув’язнення в концтабір на 5 р.

106. Рубин Михайло Петрович. Нар. 1906, Вільно. Білорус. Син службовця. До арешту керував справами в Енергетичному інституті, навчався у вузі. Безпартійний. Колегія ОГПУ 9 січня 1934 р. за статтею 58/6, 11 КК засудила його до вищої міри покарання – 10 років, кінець строку 25 вересня 1943 р.

107. Рудницький Степан Львович. Нар. 1877, Перемишль, Австрія. Доцент Віденського університету, офіцер Генштабу Австро-Угорської армії. [Академік ВУАН.] Судова трійка КОГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. за статтею 54/4 та б КК УСРР засудила його на 5 р.

108. Садовський Генадій Леонідович. Нар. 1897, с. Ков’яги Харківського округу. Українець. Iз родини служителя культу. 192б р. засуджений за статтею 58/10 КК. Безпартійний. Службовець. КОГПУ 3 квітня 1929 р. за статтею 58/10 КК засудила його до 10 р. ув’язнення в концтаборі.

109. Самборський Юрій Якович. Нар. 1883, Звенигородка, Київської губ. Українець. Консультант Українського постійного представництва в Москві. Безпартійний. Колегія ОГПУ 28 вересня 1933 р. за статтею 58/4та 11 КК РСФСР засудила його до ИТЛ строком на 10 р.

110. Сапіга Caвep’ян Сергійович. Нар. 1905, с. Ставрів Волинської губ. Українець. Десятник-будівельник Харківського тракторного заводу. Член ВКП(б). Окрема нарада при НКВД СРСР 10 квітня 1935 р. за участь у к.-р. організації зaсудила його до ИТЛ строком на 5 р.

111. Сарван Олексій Григорович. Нар. 1893, Галичина. Освіта вища, службовець, член КП(б)У. КОГПУ УСРР 3 вересня 1933 р. за статтею 54/3, 4, б та 11 КК засудила його на 5 р. ув’язнення в таборі.

112. Середа Семен Митрофанович. Нар. 1907, с. Мліїв Петровського району Київської обл. Освіта вища. Службовець. Судова трійка КОГПУ УСРР 23 січня 1933 р. за статтею 54/2 та 11 КК засудила його до ув’язнення в концтабір на 5 р.

113. Сірко Василь Петрович. Нар. 1899, Галичина. Освіта нижча. Службовець. Член ВКП(6). КОГПУ УСРР 10 листопада 1933 р. за статтею 54/11 КК засудила його на 10 р. ув’язнення в ИТЛ.

114. Сіяк Іван Михайлович. Нар. 1887, Галичина. Освіта вища. Член ЦК УСДП. У громадянську війну був отаманом «Швидким» («Быстрый»). Заступник голови Директорії Бесарабії. Член ВКП(б). КОГПУ УСРР 1 жовтня 1933 р. за статтею 54/11 КК УСРР засуджений до 10 р. ув’язнення в ИТЛ.

115. Сіяк Микола Михайлович. Нар. 1872, Галичина. Освіта вища. Прапорщик австрійської армії. Аспірант, службовець. Член КП(б)У. Судова трійка при КОГПУ 23 вересня 1933 р. за статтею 54/11 КК УСРР засудила його на 10 р. у місця позбавлення волі.

116. Скубко Борис Тихонович. Нар. 1897, Луганськ Артемівського району. Українець. Освіта вища, служив у петлюрівській армії. КОГПУ 2 серпня 1933 р. за статтею 58/2, 6 та 11 КК засудила його нa 10 p. yв’язнення в ИТЛ.

117. Слісаренко Олексій Андрійович. Нар. 1891, м. Волчонок [с.Канівцеве] Харківської обл. Син управителя маєтку. Освіта вища. Літератор. Військовий трибунал Українського військового округу в закритому судовому засіданні 19 березня 1935 р. за статтею 54-11, 8, 6/6 2 частина, 54-2 КК УСРР засудила його до ув’язнення в ИТЛ строком на 10 р., з поразкою прав за пунктами а, б, в cт. 29 КК.

118. Солодуб Петро Кирилович. Нар. 1893, м. Ізяслав Винницької обл. Штабс-капітан старої армії, правий есер, помічник командуючого галицької армії, на Україні та в Ленінграді працював на відповідальних посадах. Інженер-економіст, член ВКП(б). КОГПУ 5 вересня 1933 р. за приналежність до української к.-р. організації «УВО» й активну в ній роботу за статтею 58/4 та 11 КК УСРР засудила його до таборів строком на 10 р.

119. Стасюк Петро Іванович. Нар. 1896, с. Кліцько Львівського воєводства. Українець. Вчитель і кооператор. Член КПЗУ. КОГПУ 14 травня 1932 р. за статтею 58/4, 11, 1З КК РСФСР засудила його на 6 років у місця позбавлення волі, підвідомчі ОГПУ. КОГПУ 5 вересня 1933 р. за статтею 58/4, 11 КК РСФСР засудила його до ИТЛ строком на 10 р. з поглиненням попереднього вироку.

120. Стрельцов Микола Костянтинович. Нар. 1890, Харків. Українець, безпартійний. «До арешту працював письменником у м. Харкові» [У словнику Лейтеса і Яшека немає.]. Судова трійка КОГПУ УСРР 29 травня 1934 р. за статтею 54/6 та 11 КК засудила його до ув’язнення в ИТЛ строком на 5 р.

121. Тимецький Петро Дмитрович. Нар. 1892, м. Зроздон, Польща. Освіта незакінчена вища. Служив в австрійській армії. Член ВКП(б). Службовець. Судова трійка КОГПУ УСРР 29 травня 1934 р. за статтею 54/8 та 11 КК засудила його на 10 р. ув’язнення в ИТЛ.

122. Трохименко Микола Федотович. Нар. 1899, с. Шойди (?) Канівського району. Українець. Боротьбіст. Судова трійка при КОГПУ УСРР 14 листопада 1933 р. за статтею 54/11 КК УСРР засудила його до ИТЛ на п’ять років.

123. Туз Іван Андрійович. Нар. 1894, Галичина. Освіта вища. Економіст. Член ВКП(б). Судова трійка КОГПУ УСРР 1 жовтня 1933 р. за статтею 54/11 КК УСРР засудила його на 5 р. ув’язнення в ИТЛ.

124. Тур-Запоренюк Іван Петрович. Нар. 1890, Західна Україна. Українець. До арешту працював заступником уповноваженого Наркомінсправ УСРР. Член ВКП(б). Трійка КОГПУ УСРР 26 листопада 1933 р. засудила його до ИТЛ на 5 р.

125. Турська Олена Федорівна. Нар. 1899, Варшава. Росіянка. Дочка пристава, освіта вища. Службовка. Брат розстріляний 1921 р. за зв’язок із з’єднанням Заболотного. Окрема нарада НКВД 7 липня 1935 р. за статтею 54/8 КК УСРР засудила її на 5 р. ув’язнення в ИТЛ.

126. Тютюнник Микола Антонович. Нар. 1896, с. Ігровиці, Галичина. Українець. Старший референт відділу кадрів Укрлісгоспу. Кандидат у члени КП(б)У. Трійка при КОГПУ 1 жовтня 1933 р. за статтею 54/11 КК УСРР засудила його до ИТЛ строком на 10 р.

127. Фарін Петро Дем’янович. Нар. 1895, Суховілля Луцького пов. Волинського воєводства Польщі. Українець. Член КПЗУ. Завідував соціально-побутовою групою тресту «Трубосталь» у Харкові. КОГПУ 25 травня 1934 р. за статтею 54/8 та 11 КК ув’язнила його до ИТЛ на 10 р.

128. Филипович Павло Петрович. Нар. 1891, с. Каєтанівка Київської обл. Син священика. Українець. Професор Київського педагогічного інституту. Військовий трибунал Київського військового округу 1-4 лютого 1936 р. за статтею 54/8 та 11 КК УСРР засудив його до позбавлення волі в ИТЛ строком на 10 р. з конфіскацією майна.

129. Фріїв (Фреев) Степан Михайлович. Нар. 1898, Галичина. Українець. Офіцер галицької армії. Службовець. Безпартійний. Трійка ОГПУ УСРР 23 вересня І933 р. засудила його до ИТЛ строком на 5 р.

130. Фур’єр Йосип Миронович. Нар. 1898, с. Боушів. Західна Україна. Українець. Закінчив факультет природознавства. Служив в австрійській та галицькій арміях. Член КПГ(б) та кандидат у члени ВКП(б). Службовець. Трійка КОГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. за статтею 54/4 та 11 КК УСРР засудила його на 5 р. ИТЛ.

131. Хам Микола Андрійович. Нар. 1898, с. Мервичі, Західна Україна. Українець. Науковий працівник Південного інституту молочного господарства в Харкові. Безпартійний. Трійна при Колегії ГПУ УСРР 9 квітня 1934 р. за статтею 16-54-8 та 11 КК УСРР засудила його до ИТЛ на 5 р.

132. Хижняк Михайло Федорович. Нар. 1893, Полтава, Харківської області (так). Освіта вища. Офіцер гетьманської та петлюрівської армій. Службовець. Член КП(б)У. Судова трійка при КОГПУ УСРР 28 лютого 1934 р. за статтею 54/11 та 13 засудила його до ИТЛ строком на 5 р., рахуючи строк від 5 грудня 1933 р.

133. Хуторянський Володимир Якович. Нар. 1897, м. Томашпіль Винницької обл. Українець. Судова трійка при КОГПУ УСРР 27-28 лютого 1934 р. за статтею 58/11 КК УСРР засудила його до ИТЛ строком на 5 р.

134. Черняк Євген Йосипович. Нар. І895, с. Чехи Бродського повіту, Галичина. Українець. Заступник директора науково-дослідного інституту матеріальної культури й історії в Харкові. Член КП(б)У. Судова трійка при Колегії ГПУ ON?P 23 вересня 1933 р. за статтею 54/2, 4, 7 та 11 КК УСРР засудила його до ув’язнення у місця позбавлення волі, підвідомчі ОГПУ, строком на 10 р.

135. Чехівський Володимир Мусійович. Нар. 1876, с. Гороховатки Київської обл. Професор-історик. Верховний суд УСРР 19 квітня 1930 р. за статтею 54/2, 4, 8 та 11 КК УСРР [у справі СВУ] засудив його на строк 10 р.

136. Шаль Іван Васильович. Нар. 1893, ст. Баришка Київського району. Українець. Освіта середня. Службовець. КОГПУ 24 серпня 1933 р. за статтею 58/2, 6 та 11 КК засудила його до ИТЛ на 10 р.

137. Шах Іван Григорович. Нар. 1898, Галичина. Українець, освіта середня. Член КПЗУ, кандидат КП(б)У, службовець. Судова трійка при КОГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. за статтею, 54/2, 4, б, 8 та 11 КК засудила його на 5 р. ув’язнення в ИТЛ.

ІЗ8. Шваюк Олексій Іванович. Нap. 1896, с. Ласки, Породицького району (?) Київської обл. Освіта вища. Співробітник петлюрівської газети. Член Українського національного Союзу. Службовець. Судова трійка КОГПУ УСРР 27 жовтня 1933 р. за статтею 54/11 КК засудила його до ув’язнення в ИТЛ строком на 5 р.

139. Штангей Володимир Фокійович. Нар. 1895, с. Мошурів Тальнівського району Київської обл. Українець, освіта вища. Службовець. Член ВКП(б). Виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР 27-28 березня 1935 р. засудила його до позбавлення волі на 10 р. за статтею 54/8 та 11 КК.

140. Шустер Юлій Абрамович. Нар. 1907, Вільна, Польща. Єврей, із службовців, освіта вища. Інженер-педагог, викладач мінського політехнікуму. КОГПУ 9 січня 1934 р. засудила його до розстрілу із заміною на 10 р. ИТЛ.

141. Яворський Матвій Іванович. Нар. 1884, Галичина. Закінчив Львівський університет. Історик-економіст, володіє мовами російською, польською, чеською, білоруською, німецькою, французькою, італійською, латинською та грецькою. [Академік ВУАН.] УЧехословаччині (Прага) має брата Івана і в Галичині (Львів) сестру Катерину. КОГПУ за статтею 58/2 та 11 КК засудила на 6 р. ИТЛ.

142. Яворський Олексій Климентійович. Нар. 1892, Галичина. Жандарм, офіцер, педагог, член ВКП(б). Колегія ГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засудила його за статтею 54/2, 3, 4, 6, 8 та 11 КК УСРР до ув’язнення в місця позбавляння волі строком на 10 р.

143. Яловий Михайло Миколайович. Нар. 1895 [У словнику Лейтеса і Яшека – 1891 р.] с. Надії Червоноградського району Харківської обл. Літератор, член ВКП(6). Трійка ГПУ УСРР 29 вересня 1933 р. за статтею 54/4, б та 11 КК УСРР засудила його на 10 р.

144. Яцун Олександр Кузьмич. Нар. 1904 р., Луцьк, Польща. Службовець. КОГПУ УСРР за статтею 54/4, 8 та 11 КК УСРР засудила його до 5 р. ув’язнення в таборі.

145. Ящук Михайло Йосифович. Нар. 1895, Галичина. Українець, із селян. Освіта вища. Безпартійний. Трійка КОГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засудила його до ИТЛ на 10 р.

Студіюючи список уважніше, бачим у ньому силу помилок. Секретар трійки Єґоров, певно, не надто старався. Він перекрутив прізвище отамана Волоха (написав – Волок), вважаючи, що розстріляють все одно того, кого треба. Крім того, в цих помилках не могло не виявитись глибоке презирство енкаведистів до осіб в’язнів. Може, навіть знущалися. Так, із Ворожби, де народивсь Андрій Панів, виникло село Прорут, із Криворіжжя, місця народження Юрія Мазуренка, – Криворядне, із Калуша (у довідці про Козоріза) – Коут. І це лише те, що легко повиловлювати. По правді треба булo б передивитися всі 134 справи, що повинні мати «Анкети ув’язненoгo».

Що можна сказати про склад розстріляних? Серед них найстарший був Микола Сіяк (65 років), Володимир Чехівський (61 рік), наймолодший – Остап Крушельницький (27 років) та Степан Запорований (28 років). Найдовше сидів Геннадій Садовський (його судили у квітні 1929 року) та четверо із справи СВУ – Аркадій Барбар, Микола Павлушков, Володимир Підгаєцький та Володимир Чехівський (їхній суд відбувсь у квітні 1930 року). Найменше – зеровська група (Марко Вороний, Борис Пилипенко, Павло Филипович і сам Микола Зеров), а також Ян Гурський та Яків Ковальчук. Їх судили в лютому 1936 року.

Формуючи справи, енкаведисти об’єднували часом зовсім різних, на волі не конче пов’язаних, між собою людей, бо виходили із якихось СВОЇХ ВИЩИХ міркувань. Подібним чином, виходить, і на Соловки вивозили в’язнів уже підібраними групами. Але навіщо зібрали їх усіх докупи? Навіщо здавсь їм на Соловках такий пронизливо високий інтелектуальний потенціал? Навіщо, справді, накопичувано цих людей в одному місці, на тому далекому страшному острові? А може, навпаки, брали в принципі кращих із кращих, і кожен табір мав своїх знаменитих в’язнів?

Ми бачимо, що досить часто соловецькі в’язні являли собою уламки важливих процесів. Із тих, що йшли по процесу СВУ, сюди призначено чотирьох. В один і той самий день 23 вересня 1933 року судили aж 23 душі зі 134, 1 жовтня – ще 8, 14 листопада – ще 4. Якщо порахувати всіх, засуджених з червня 1933 року по травень 1934 року, – вийде 87 душ, тобто 65 %. Мабуть, до 1937 року це був вершок пропускної здатності НКВД.

Вище проаналізовано лише ті списки, що містять особливо багато імен українців. Але таких списків збереглося більше. Разом наприкінці 1937 – на початку 1938 року знищено 1818 соловецьких в’язнів. Першу, найбільшу ґрупу (111 осіб) вивезено на материк. 27 жовтня – 4 листопада 1937 року їх розстріляно на 16 кілометрі залізниці Медвежеґорськ-Повенець. Місце поховання жepтoв виявлено нещодавно, і 27 жовтня там буде встановлено пам’ятний знак. Другу групу з 509 душ енкаведисти вивезли до Ленінґрада. Ця партія в’язнів загинула 8 грудня.

Судячи з підпису старшого лейтенанта Полікарпова, відомого ленінґрадського «виконавця», місце страти – Ленінґрад. Нарешті, третю групу (198 душ) розстріляно 17 лютого 1938 року – вважається, що на самих Соловках, у районі «командировки» Ісаково.

Усі ці роки в суспільстві циркулювали чутки проте, що якусь велику партію в’язнів було затоплено в Білому морі з баржі. У середині 1970-х років мені оповідав таке, наприклад, колишній політв’язень Олександр Ігнатович Онищенко. Він сидів якийсь час разом з членом Центральної Ради, металургом Іваном Фещенком-Чопівським.

Примітки

1. Красиков П.А. Соловки // Известия. 1924. 15 октября. № 236 (2271).

2. Яковлев Б. Концентрационные лагери СССР. Мюнхен, 1955. С. 179

3. Колчин Мих. Андр. Ссыльные и заточенные в острог Соловецкаго монастыря в XVI-XIX вв.: Ист. очерк. [М.:] Посредник, [1908]. С. 49.

4. Там само. С. 134-135.

5. Собрание узаконений 1919 г. № 12. С. 124; Известия. 1919. 15 апреля. № 81.

6. Його назвав у своїх споминах його заступник, див.: Авторханов Абдурахман. Мемуары. [ Франкфурт-на-Майне:] Посев, [1983]. С. 674-675.

7. Яковлев Б. Концентрационные лагери СССР. Мюнхен, 1955. С. 27.

8. Доклад Центральнаго Комитета Россійскаго Краснаго Креста о деятельности Чрезвычайной Комиссии в Киеве // Архив русской революции, [Том] VI. Берлин, 1922. С. 362.

9. ЦДАГО України. № 70629 ФП / кор. 2040. Арк. 54.

10. ЦДАГО України. № 69876 ФП / кор. 2018. Арк. 14.

11. Солженицын А. Архипелаг ГУЛаг, 1918-1956: Опыт худ. исследования. [Том] III-IV. Paris: YMCA-PRESS, [1974]. С. 28-29.

12. Кулиняк Данило. «Соловецький в’язень» // Молодь України. 1990. 15 березня. № 52 (16383). С. 3.

13. Цю дату прийняв Солженіцин:

«Утих колокольный звон, погасли лампады и свечные столпы, не звучали больше литургии и всенощные, не бормотался круглосуточный псалтырь, порушились иконостасы (в Преображенском соборе оставили) – зато отважные чекисты в сверхдолгополых, до самых пят, шинелях, с особо-отличительными соловецкими черными обшлагами и петлицами и черными околышами фуражек без звезд, приехали в июне 1923 года созидать образцово-строгий лагерь, гордость рабоче-крестьянской Республики» (Солженицын А. Архипелаг ГУЛаг. [Том] III-IV. С. 30; підкреслення моє).

Підтверджує її й нова література, що ґрунтується на докладній джерельній базі, передусім комплектах наказів ҐПУ-ОҐПУ-НКВД (Система исправительно-трудовых лагерей в СССР, 1923-1960: Справочник / Составитель М.Б.Смирнов. М.: Звенья, 1998. С. 394-397; автор статті С.В.Кривенко). Тим часом у Мих.Розанова знаходимо дещо інше:

«Надо признать, – пише він, – что про Соловки 1918-1920 годов мы ничего достоверного не знаем […]. В каком месяце 1922 года прибыли на остров первые чекисты, еще не установлено, во всяком случае не раньше мая и не позже конца июня, потому что в августе уже привезли белых офицеров и каэров из Архангельских лагерей. […] Наиболее достоверной датой фактического превращения Соловков в концлагерь надо считать лето 1922 года […]» (Розанов Мих. Соловецкий концлагерь в монастыре, 1922-1939 годы. Кн. 1. Б.м.: Изд. автора, 1979. С. 33-35).

14. Польский М., Прот. Новые мученики Российские: Первое собрание материалов. [Jordanville, N.Y.,] 1949. С. 211.

15. Солженицын. Архипелаг ГУЛАГ. [Том] І-ІІ. Paris: YMCA-PRESS, [1974]. С. 31.

16. Див.: Підгайний Семен. Українська інтеліґенція на Соловках: Спогади, 1933-1941. Б.м.: Прометей, 1947.

17. Солженицын А. Архипелаг ГУЛаг. [Том] III-IV. С. 32.

18. Соловецька каторга: Документи / Ред. Л.Чикаленко. Варшава, 1931. С. 35.

19. Там само. С. 52-53.

20. Кузякіна Н. За соловецькою межею // Київ. 1988. № 7. С. 113-114.

21. Резникова Ирина. Православие на Соловках: Материалы по истории Соловецкого лагеря. Санкт-Петербург: Мемориал, 1994. С. 94-95. Постановою Військової колегії Верховного суду СРСР від 3 вересня 1938 року його було засуджено за 1 категорією. Розстріляний.

22. Ревізію влаштовано з тієї причини, що 19 грудня 1923 року у Савватіївському скиту було розстріляно 8 осіб «за порушення правил внутрішнього розпорядку». Політики запротестували, зажадавши їхнього переведення на материк. Про розстріл стало відомо за кордоном, і влада здумала одержати повнішу інформацію.

23. Красиков П. Соловки // Известия. 1924. 15 октября. № 236 (2271).

24. Родина. М., 1993. № 11. С. 54. Списки засланців реконструювали А.Роґінський та Є.Жемкова.

25. Кузякіна Н. За соловецькою межею. С. 113.

26. Собрание законов и распоряжений. 1925. 29 июня. Отд. 1. № 38. С. 603.

27. Ковенский Т. Соловецкие могикане // Соловецкие острова. 1925. № 2. Цит. за: Кузякіна Н. За соловецькою межею. С. 113.

28. Соловецька каторга: Документи / Ред. Л.Чикаленко. Варшава, 1931. С. 34-35.

29. Соловецкие острова. 1925. №№ 4-5. Цит. за: Кузякіна Н. За соловецькою межею. С. 112.

30. Солженицын. С. 38.

31. Малиновський О.О. Радянські поправчо-трудові установи, порівнюючи з буржуазними тюрмами. К., 1928. С. 131-133.

32. Солженицын. С. 36.

33. 1928 року, за оцінкою Солженіцина, на Соловках перебувало близько 60 тисяч в’язнів (Там само. С. 41).

34. Солженицын. С. 41.

35. Курицын В.М. Советская политическая система 30-х годов // Коммунист. 1991. № 2. С. 116.

36. Лубянка, ВЧК-ОГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-МВД-КГБ, 1917-1960: Справочник / Сост. А.И.Кокурин, Н.В.Петров. М.: Демократия, 1997. С. 11.

37. Славутич Яр. Розстріляна муза. [Детройт], 1955. С. 66.

38. Славутич Яр. Розстріляна муза. [Детройт], 1955. С. 66.

39. Білокінь С. Розстрільний список Соловків // Літ. Україна. 1992. 9 липня. № 27 (4488). С. 8; 16 липня. № 28. С. 8; 23 липня. № 29. С. 8; 30 липня. № 30 (4491). С. 8.

40. Яковлев Б. Концентрационные лагери СССР. С. 179.

41. Обірвані струни: Антологія поезії поляглих, розстріляних, замучених і засланих 1920-1945. Нью-Йорк, 1955. С. 23-24.

42. Обірвані струни. С. 328.

43. Славутич Яр. Розстріляна муза. [Детройт], 1955. С. 79.

44. Лавріненко Юрій. Розстріляне відродження: Антологія 1917-1933. [Paris:] Instytut literacki, 1959. С. 235.

45. Обірвані струни. С. 174

46. Лавріненко. С. 204. Цікаво, що упорядник обережно додав: «То був час масових розстрілів у концтаборах, і в тому часі загубилася остання вістка про Филиповича».

47. Лавріненко пише знов розважніше: «Вістки про нього загубились серед масових розстрілів, що таємно відбувались у концтаборах СРСР в 1937-38 році» (С. 124).

48. Яковлев Б. Концентрационные лагери СССР. С. 179.

49. Кузякіна Н. За соловецькою межею. С. 111.

50. Див.: Архів Служби безпеки України. 36353 фп. Арк. 71.

51. У словнику Лейтеса і Яшека немає.

52. У словнику Лейтеса і Яшека – 1891 р.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2018 С.І.Білокінь

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 8441

Модифіковано : 31.08.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.