Початкова сторінка

Сергій Білокінь (Київ)

Персональний сайт історика України

?

Додаток ч. 3 (уривок). Лист М.Михалевича до К.Туркала від 7 листопада 1977 року

Сергій Білокінь

«Я – киянин. Ясно – жодних зв'язків із підсудними «по лінії» СВУ чи СУМ не мав, хоч учащав до св. Софії слухати чудовий катедральний спів хору і часом – почути Митрополита, або й Чехівського. Особисто знав Батька нашої кооперації – Миколу Васильовича [Левитського], який був в ті часи членом Управи або Ради катедральної парафії, який часом давав мені зошити своїх віршувань – переписувати «каліґрафічно» на-чисто. Віршів дуже патріотичних і… безобидних під оглядом політичним. Але вже в Харкові, коли нами – військовими телеграфістами обсадили апарати Юза на ЦТК – передаючи сотні шифрованих і «довірочних» урядових телеграм в справі процесу, а головне в справі долі маси заарештованих людей по цілій Україні, які часто зверталися до «Всеукр[аїнського] старости» Петровського – ми відчули, що відбувається чергова трагедія «винищування» вже не «кулака як кляси», а взагалі тих, які ще недавно вірили в щирість сов. українізації урядового апарату республіки. Мої товариші-червоноармійці так само, без жодного зговору – ніби випадково опинилися біля опери і якось «само собою» всім відразу закортіло «глянути» на «тих-там»… Карнач теж виявився людиною й дозволив нам прослизнути нагору, при умові, що у випадку чого – ми «здиміємо» безслідно…

Очевидно, Ви там на сцені краще знали, ЩО діється. Ми тільки зауважили, що оператори біля радіоапаратури – дуже фахово приглушували передачі там, де їм чулося щось підозріле, не передбачуване. […]

Читав я Ваші спогади в 1969 р. й… не обурювався. Не викликають у мене обурення й писання Гелія Снегірйова. Аджеж процес відбувся і відбувся за зразком багатьох «процесів», плянованих урядом і його славнозвісними «органами». Чи вірив я і чи вірю зараз, що існувала організація такого розмаху і такого «типу», як «підшивалося» підсудним?.. Ні. Не вірив. Я знав, що то були Діячі доби УНРеспубліки, що то були ВОРОГИ сов. влади, які… програли і яким ніколи не вибачиться їхнього минулого, так само, як ніколи не вибачалося дядьку його «дрібновласницької вдачі», яка є колискою філософії «в своїй хаті СВОЯ [правда]…»