Що з того вийшло?

Сергій Білокінь

Треба констатувати, що основа сучасного українського суспільства маргінальна. Наше суспільство склалось із уламків знищених класів. За большевиків ліквідовано всіх, причому всіх кращих із кожного суспільного прошарку, кожної соціальної верстви – національну аристократію, стару інтелігенцію (вчителі, кооператори, фельдшери), духівництво, нову інтелігенцію… Різні верстви нищили в різній пропорції. Що стосується селянства, а ще більшою мірою духівництва, то тут створюється враження прямого геноциду.

Виникає питання – хто ж залишився у цій країні? Якоюсь мірою єдиний совєцький народ большевики створили. Генетики пояснюють, що «агресивний тип» знищував інші типи і дав більшу кількість нащадків. У репродуктивному процесі брали участь далеко не всі члени популяції, переважала вибірка. Ця вибірка й дала зсув амплітуди з якісними відмінностями людського фактора.

Усі пі перетворення большевики провадили цілком свідомо й цілеспрямовано. Вони говорили прямим текстом, що їхня мета – формування нового типу людини. Вони не приховували, що займаються селекцією нового типу населення і прагнуть витворити єдиний совєцький народ. У книжці «Економіка перехідного періоду» такий «улюбленець партії», як М.Бухарін, писав дослівно таке:

«Із ширшої точки зору, тобто з точки зору більшого за своїми розмірами історичного масштабу, пролетарський примус у всіх своїх формах, починаючи від розстрілів і кінчаючи трудовою повинністю, являє собою, хоч як парадоксально це звучить, метод вироблення комуністичної людності із людського матеріалу капіталістичної доби […]. Диктатура пролетаріату, виявляючи на своїх початках найбільш кричущий розкол капіталістичного світу, після встановлення певної рівноваги починає знову збирати людство» [153].

31 травня 1920 р. працю Бухаріна прочитав Ленін. Навпроти приведеного тексту, відкресливши його декількома рисками, останній занотував: «саме так!», нижче – «чудово», а поруч приписав: «Оцей розділ блискучий!» [154].

Не відставав від колег і Л.Троцький. Він запевняв, що «людський рід, застиглий homo sapiens, знову надійде у радикальну переробку і стане – під власними пальцями – об’єктом найскладніших методів штучного добору и психофізичного тренування» [155]. Не дивно, що київський інститут, завданням якого було вивчення дитини і впливу на нього з боку біологічних, расових і соціальних чинників, видавав збірники «На шляхах до нової людини». У цьому напрямку мислили всі теоретики тоталітаризму. У лютому 1930 р. А.Розенберг писав дослівно те ж саме: «Задача нашого століття – з нового життєвого міфа створити новий тип людини» [156].

Протягом совєцької доби простежуються конкретні організаційні заходи. У Києві на бульварі Шевченка, 8, свого часу існував Український державний інститут охорони здоров’я дітей та підлітків Наркомату охорони здоров’я УСРР [157]. В інституті існував кабінет конституції та спадковості, а також антропометричний кабінет. Метою цих кабінетів і цього інституту, як прямо й писали, було вивчення дитини, впливів на неї з боку біологічних, расових та соціальних чинників. Інститут видав три збірники «На шляхах до нової людини» («На путях к новому человеку»). Безпосередньо зв’язані з перетворенням людини медики, у даному разі дирекція Всеукраїнського інституту експериментальної медицини ім. Мечнікова, приймали навіть формальні зобов’язання:

«Ми, медично-наукові працівники столиці України, що працюємо в галузі всебічного вивчення людини і ставимо перед собою завдання – утворення здорової, гармонійно розвиненої людини – повноцінного члена безкласового соціалістичного суспільства, включаємося в цей похід. […] Ми зобов’язуємося: розвивати нашу наукову роботу, якнайщільніше пов’язуючи її з вимогами соціалістичного будівництва; розгорнути рішучу боротьбу за інтернаціональне виховання проти місцевого українського націоналізму, що є головною небезпекою в УСРР, та великодержавного російського шовінізму […]» [158].

Подібних прикладів безліч.

Усе це разом призвело до того, що у народів колишнього СРСР дійсно з’явилися якісь спільні риси – риси homo sovieticus. Після всього, що сталося, ймовірно, деяка подібність «єдиного совєцького народу» таки почала формуватися. Ментальність українців змінилася цілком очевидно. Цей процес призупинився, набувши іншого характеру, тільки внаслідок розвалу комуністичного режиму. На руїнах імперії розпаношилися варвари.

Найважливіше враження від історичного процесу XX ст. – злам або розрив історичної традиції. Зв’язок часів перервався, багато рис нашого часу не випливають з попередньої культури українського народу. Вони не однорідні, не гомогенні. Внаслідок соціальної революції у суспільстві відбулися незворотні процеси.

Більшовизм перервав історичні зв’язки. Жоден сучасний український міністр, жоден посол в інших країнах, жоден директор установ і підприємств, взагалі жоден з представників вищого ешелону влади не ведуть свій рід від діячів української старшинсько-гетьманської державності XVII–XVIII століть, від гетьмана М.Ханенка, графа Г.Милорадовича, полковника М.Небаби. Прийшли інші люди, які знають лише по два-три покоління предків. Ніхто не живе в тому самому домі, у тій самій садибі більш як 80 років. Усіх зірвано з місця. Ніхто не має вдома речей давніших, як дідусеві чи бабусині. Усе пограбували й понищили чи все пропало під час війни. Рідко хто живе тими самими ідеалами, що його дальші предки. Коріння обрубано, душу нації погвалтовано. Думку Маркса й Енгельса про скасування права спадковості [159] було проголошено в «Маніфесті Комуністичної партії» й закріплено в ленінському декреті від 27 квітня 1918 р. Цю божевільну ідею треба розглядати у широкому, філософському аспекті. Саме наприкінці 1917 р. почалось те, чого в нашій історії ніколи не бувало.

Пануючи протягом кількох десятиріч у такий спосіб, влада просіяла увесь людський склад кожного суспільного класу, кожної соціальної верстви, винищуючи найкращих. Це погіршило людську субстанцію народу, пошкодило генофонд. У цьому суть, головний результат здійсненої соціальної революції.

153. Цит. по изд.: Ленинский сборник. [Т.] ХL. – М.: Изд-во полит. лит-ры, 1985. – С. 424. Розділ X – «Внеэкономическое принуждение в переходный период». Підкреслення Леніна.

154. Там само.

155. Троцкий Л. Искусство революции и социалистическое искусство // Правда. – 1923. – 30 сентября. № 221. – С. 2.

156. Розенберг Альфред. Миф XX века. – Tallinn: Shildex, 1998. – С. 4.

157. Див.: Писарева Л.В. Обзор структуры и деятельности Института в целом // На путях к новому человеку. – Сб. 1. – К., 1926. – С. 7–11. Заснований 6 лютого 1924 р. як Інститут гігієни виховання.

158. За гармонійно розвинену здорову людину – людину безкласового соціалістичного суспільства // Вісті ВУЦВК. – 1933. – 12 грудня. № 281 (3972). – С. 2.

159. Маркс К., Енгельс Ф. Маніфест Комуністичної партії // Маркс К., Енгельс Ф. – Твори. – Т. 4. – К., 1959. – С 414.