Логотип персонального сайта С.Білоконя
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Праці з історії культури / Гетьманщина, Московія-Росія, большевизм – і Шевченко / Володимир Вікторович Дорошенко

Гетьманщина, Московія-Росія, большевизм – і Шевченко

Володимир Вікторович Дорошенко

Сергій Білокінь

Новий період ідеологічної боротьби чи, попросту кажучи, фальшування Шевченкової спадщини розпочався наприкінці Другої світової війни разом із початком другої хвилі самої еміграції. Піонером у викритті совєцької пропаганди тоді виступив видатний літературознавець і бібліограф Володимир Вікторович Дорошенко (21.ІХ / 3.Х.1879, СПб., Росія – 25.VIII.1963, Філадельфія, США). Пригадую, радіопересилання про його смерть я прослухав, навідавши в гуртожитку ортопедичного інституту колекціонера писанок Ераста Біняшевського.

Блискучий фактограф, Дорошенко критично описав видання Шевченкових творів і присвячену йому бібліографію. У шевченкознавстві лишив огляди за 1914-1924 (Стара Україна. Львів, 1925. Ч. 3-4 і окремо) та 1925 (Славянская книга. Прага, 1926. Ч. 4-5), статті й замітки „Шевченкова освіта” (Діло. Л., 1924 і окремо: Л., 1924. 24 с.), „Шевченкова подорож по Волині” (Ювілейний збірник на пошану акад. М.Грушевського. К., 1928), „Альманахи, що в них співробітничав Шевченко” (ПВТ. Том ІІ. Варшава, 1934), „Примітки Вол.Антоновича до Шевченкового „Кобзаря” (Праці Іст.-філолог. т-ва. На пошану Дм.Антоновича. Прага, 1938 і окремо: Прага, 1937), „Як стрінули Шевченкові твори українці й москалі” (Календар-альманах „Дніпро” на рік 1940. Л., 1940 і окремо), „Женевські видання Шевченкових поезій” (Укр. книга. Краків, 1942 і окремо). Виїхавши на еміграцію (спершу до Праги й Німеччини, потім до США), він продовжив свою роботу, хоч низку готових праць змушений був залишити у Львові й Празі. Осівши у Філадельфії, вчений аналізував підсовєтські шевченкознавчі публікації.

Отже, за кордоном із шевченкознавчих праць Дорошенка вийшли: „Життя і творчість Т.Шевченка: Хронол. канва” („Кобзар” Т.Шевченка за ред. П.Богацького. Прага, 1945; передрук: Буенос-Айрес: „Полтава”, 1950), „Большевицькі коментарі до Шевченкових поезій” (Літ.-наук. збірник. Ч. 2. Ганновер, 1947), „З кола Шевченкових знайомих” (Наш Шевченко: Зб.-альманах. Джерзі-Ситі, [1960]), „Шевченкіяна в календарях на 1961 рік” (Київ. 1961. №№ 1-3), „До огляду Шевченкіяни в українських календарях на 1961 рік” (Там само. № 4), „Недороблена праця” (рец. на кн.: Іларіон Митрополит. Граматично-стилістичний словник Шевченкової мови [Вінніпег, 1962] // Сучасність. 1962. № 5). Як член редакції вмістив низку праць в УВАН”івських збірниках „Шевченко”: „Польський переклад Шевченкового щоденника” (Шевченко. Річник 3. Нью-Йорк: УВАН, 1954), „Літературна біографія Шевченка” (рец. на працю П.Зайцева; Там само. Річник 5. 1956), „Рукописний ілюстрований „Кобзар” 1844 року” (Там само. Річник 5. 1956), „Сторіччя Шевченкового щоденника” (Там само. Річник 6. 1957), „Шевченко в кривому дзеркалі” (рец. на літ. хроніку Д.Косарика; Там само), „Найновіша збірка польських перекладів Шевченкових поезій” (Там само. Річник 7. 1958), „Збірник праць Сьомої наукової Шевченківської конференції” (Рецензія; Там само. Річник 8-9. 1961), „Матеріяли про життя і творчість Шевченка” (огляд підсовєцьких видань; Там само).

Головна Дорошенкова праця „Покажчик видань Шевченкових творів: Першодруки й окремі видання (у вид. 2 – 990 поз.) та спис літератури про них” (Повне вид. творів. Вид. 1 Укр. наук. ін-ту у Варшаві. Том 16. Варшава-Львів, 1939; Вид. 2 Мик. Денисюка. Том 14. Чікаго, 1961) має таку структуру: „Хронол. покажчик”, „Знимки (фототипії) з Шевченкових рукописів”, „Фальсифікати й перерібки Шевченкових творів”, „Чужі твори, приписувані Шевченкові” та статті „Шевченко в цифрах”, „Бібліографія Шевченкознавства”. З першого видання окремими відбитками вийшли „Бібліогр. покажчик творів Т.Шевченка” (Львів, 1938) та „Бібліографія Шевченкознавства” (Львів, 1938). За влучною оцінкою Павла Зайцева, Дорошенків покажчик був „не тільки абсолютно точним бібліографічним реєстром, а й історично-літературною й націологічною студією” (Укр. слово. Бльомберг, 1949. Ч. 40). Серед популярних праць Дорошенка – „Горе і радість у Шевченковому житті” (Календар СУК „Провидіння”. Філядельфія, 1962; окремо: Філядельфія, 1962), „В чому геніяльність Шевченка?” (Календар-альманах „Нового шляху” на 1962 рік. Вінніпег, [1961]). Він упорядкував збірку Шевченкових афоризмів, вибраних з його поезій, оповідань, щоденника й листів п.н. „Шевченкова криниця: Думки Шевченка про Бога, людей і Україну” (Л., 1922; рец.: Сімович В. // Укр. слово. Берлін, 1922. Ч. 151), перевидану у київському видавництві «Криниця». Лишились у рукопису в Україні: „Нарис історії моск. цензури укр. літератури”, „Покажчик літератури про Т.Шевченка, 1830-1939), „Тарас Шевченко – майстер образотворчого мистецтва: Його праці й література про них”. Архів Вол. Дорошенка за еміграційні роки зберігається у фондах УВАН (Нью-Йорк) [17].

В одному з «діпівських» циклостилевих видань 1947 року у Ганновері Володимир Дорошенко надрукував грунтовну студію «Большевицькі коментарі до Шевченкових поезій». Згодом він опинився на громадськи відповідальній роботі у Філадельфії, де свої теми скільки міг продовжував і де упокоївся.

Говорячи відверто, Дорошенкові писання читаються емоційно як роман: «Всякий самостійний розвиток не тільки політичного життя, але й української літературної мови, української літератури й мистецтва, української науки, загалом української культури, силоміць припинено після короткого українізаційного періоду, а всіх тих наших діячів, що ревно працювали для неї і двигнули її на небувалу височінь, без милосердя зліквідовано. Одні опинилися на ближчому чи дальшому засланні, інші загинули по в’язницях, обвинувачені в страшному «злочині» – у намаганні відірвати український нарід на фронті культури від російського. Всі здвигнені і проваджені ними установи, часописи й видавництва зникли з поверхні землі, як рівно ж і їх твори, незалежно від того, чи був це словник української мови, чи яка інша наукова або народопросвітня праця, музичний або белетристичний твір.

Не минув цієї сумної долі й Шевченко. Та він був занадто великий і могутній, занадто відомий і близький широким українським масам, щоб можна було його твори викинути на «смітник історії», як твори Квітки, Грінченка чи іншого «дворянського», «дрібнобуржуазного» або «націоналістичного» письменника. Можна було заборонити видавати й досліджувати твори Куліша, Костомарова і т.д. і т.д., але з Шевченком довелося панькатися. А що твори його ніяк не давалися нагнути до генеральної лінії партії в літературній ділянці, то треба було їх так чи інакше унешкідливити. Правда, можна було видавати тільки окремі, менш небезпечні твори або лише вийнятки чи то пак «Вибрані твори», але все ж час від часу доводилося видати й повний їх збірник.

Самими малими накладами тут нічого не вдієш, отож редактори мусіли напружувати свої сили, щоб Шевченко виглядав, як личить виглядати признаному «класикові»: мовляв, замолоду підпав був під вплив українських націоналістів, а потім визволився з-під цього впливу, розцурався з українськими «панами», а заприязнився з «великими російськими демократами-революціонерами» – Чернишевським, Добролюбовим та іншими. Розуміється, препарувати такого роду «досліди» та викидати Шевченка з органічного зв’язку з сучасною йому українською літературою було легко, але що зробити з його власними творами, де читач однаково знайде багато такого, що хотіли б потаїти червоні цензори?» [18]. Дивуюсь, чому Дорошенкових книжок – почати хоча б із його спогадів про І.Кревецького, А.Кримського, С.Петлюру, Ю.Тищенка-Сірого, І.Франка, Є.Чикаленка, – немає по наших книгарнях.

Перу Володимира Дорошенка належить добросовісний аналіз літературної хроніки Дмитра Косарика «Життя і діяльність Т.Шевченка» (К., 1955), вміщений у шостому річнику УВАНівського збірника «Шевченко». 1957 року, себто після ХХ зїзду, що приніс багато надій на ліпше, вчений писав у вступі: «Після блискучої плеяди шевченкознавців 20-х років на підсовєтській Україні не бачимо тепер ні одного справжнього дослідника життя і творчості великого Кобзаря. Прикладом занепаду сучасного совєтського шевченкознавства може бути книга Дмитра Косарика.

Книга Д.Косарика складається з трьох частин. Перша про те, що діялось за Шевченкового життя – від його народження до передчасної смерті (с. 11 – 250); друга – про культ Шевченка й обставини, в яких цей культ проходив від Шевченкової смерті до «великої жовтневої революції» (с. 253-304); і третя, від цієї останньої до 8 вересня 1955 р. (с. 307-365)». Хай би що хто казав, цей коротенький вступ давав еміграційному читачеві чітке уявлення про цю працю, яку створив у Києві, зрештою, цікавий і симпатичний чоловік.

Вол. Дорошенко так характеризував останню частину видання:

«Третя частина книжки містить матеріал виключно совєтський – як ідеологічно так і територіально – з часу заснування в колишній Росії більшовицького ладу. Очевидно, матеріал цей цілком однобічний, пересіяний крізь сито цензури. Не стрінете ви тут нічого з тих осягів шевченкознавства, що їх довершили некомуністичні українські сили, ба й те, що зробили їх деякі комуністи, оскільки їх пізніше було оповіщено ворогами народу. В результаті бракує багато першорядних речей. Цілком зрозуміло, що подій, зв’язаних з Центральною Радою, Гетьманщиною, Директорією, навіть російською Лютневою революцією, Косарик не відзначає. З подій на Україні нотує Косарик лише протинімецьке повстання селян Шевченкового села Кирилівки.

Згадок про заснування Всеукраїнської Академії наук, що так велико заслужилася для шевченкознавства, Української Академії мистецтв та інших українських культурних установ, музеїв, університетів тощо в хроніці Косарика нема. Зате він нотує такі «великоважні» для шевченкознавства події, як […] всеукраїнський залізнодорожній «воскресник», зорганізований з наказу Молотова в 1921 р. в Харкові «в пам’ять годовщини смерті Т.Г.Шевченка» тощо [19].

Доля Шевченкової спадщини в СРСР не зходила із поля зору і авторів УВАНівських річників «Шевченко», що виходили в Нью-Йорку у 1952-64 роках. Володимир Дорошенко прорецензував тут, наприклад, «Матеріали про життя і творчість Тараса Шевченка», які підготував Д. Іофанов (1957) [20] і «Збірник праць Сьомої наукової Шевченківської конференції» (1959) [21]. Реферуючи одні статті, до інших він вніс елементи слушної полеміки. «П[латон] Білецький, – пише він, – у статті «Шевченко і Рембрандт» безуспішно намагається протиставитися поглядам Дм.Антоновича, Вол. Січинського, Костя Широцького й Вас. Щавинського, що йшли, мовляв, за Ол. Новицьким – про спільні риси в творчості обох великих малярів» (С. 377). «Збірник» замикають «Матеріали до бібліографії Шевченкіани за 1957 р.», що їх призбирав Ф[едір] Сарана. Слід зазначити, що в рубриці «Т.Г.Шевченко за рубежем» Сарана подав писання тільки авторів сателітних країн» (С. 379). Цікаве спостереження, – можна було б подумати, що це сталось випадково.

Примітки

16. Курилишин Костянтин. Українська легальна преса періоду німецької окупації (1939-1944 рр.): Історико-бібліографічне дослідження. Т. 1-2. Львів, 2007.

17. Boshyk Y. Guіde (1988). № 76. С. 26 – 28; Шевченківська енциклопедія. Т. 2: Г – З. К., 2002. С. 408-409.

18. Дорошенко Володимир. Большевицькі коментарі до Шевченкових поезій // Літературно-науковий збірник. Ч. 2. Ганновер, 1947. С. 96-101. Цкль.

19. Цитую за перевиданням Олеся Федорука: Зарубіжне шевченкознавство (з матеріалів УВАН). Частина 2 // Хроніка-2000. К., 2010. Вип. 4 (86). С. 276.

20. Там само. С. 360-365.

21. Там само. С. 375-379.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2018 С.І.Білокінь

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 592

Модифіковано : 20.04.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.