Логотип персонального сайта С.Білоконя
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Праці з історії культури / Гетьманщина, Московія-Росія, большевизм – і Шевченко / Володимир Міяковський

Гетьманщина, Московія-Росія, большевизм – і Шевченко

Володимир Міяковський

Сергій Білокінь

Арештували у справі «СВУ» визначного шевченкознавця, засновника й директора першого в УСРР державного літературно-меморіяльного будинку-музею Тараса Шевченка, одного з фундаторів Української вільної академії наук у США Володимира Варлаамовича Міяковського (псевдоніми: Порський В., Світлицький В., Ясенчик Б.; 6 / 18. VII.1888, Ковель – 22.III.1972, Нью – Йорк) [93].

У другій половині 20-х років у Києві розпочалась робота довкола організації Музею Шевченка. У цетрі міста розшукали й реставрували будинок, де він жив. Президія Київського окрвиконкому ІХ скликання на засіданні 22 лютого 1927 року доручила Окркомгоспові реставрувати цей будинок за рахунок кошторису 1926/27 року. 4 травня 1927 року було вирішено після реставрації передати будинок ВУАН, 21 листопада – Київській філії Інституту Т.Шевченка [94].

Володимир Міяковський керував усією роботою щодо збирання матеріялів, розподілу їх по відділах. Музейну структуру було відкрито при меморіяльному відділі Київської філії Інституту Тараса Шевченка, що розташовувався у знищеній на наших очах будівлі Колегії Павла Галагана (вул. Б.Хмельницького, 7). 10 листопада 1928 року [95] меморіяльний музей Шевченка було відкрито на кол. “Козиному болоті” [96]. У завдання Музею, як відзначав В.В., не входило збирати автографи, оригінали художніх творів, – він обходився фоторепродукціями, гравюрами, літографіями, ба навіть простими вирізками з книжок і періодичних видань. Разом з тим прикметно, що експозиція відтворювала не лише київський період у житті Шевченка (як тепер), це була не філія якогось іншого, мовляв, центрального музею, – вона відбивала увесь життєвий шлях поета, включаючи Петербург і заслання, причому пізніший розріджений принцип експозиції не застосовувався. Судячи з провідника, картина утворювалась надзвичайно рясна й багата. Проєкт реконструкції будівлі разом з проєктом внутрішнього оформлення приміщень у 1925-26 роках виконав Василь Кричевський [97].

Ще молодим юнаком Міяковський зійшовся з видатним шевченкознавцем Павлом Зайцевим, разом із яким закінчив Історично-філологічний факультет Петербурзького університету 1913 року.

Повернувшись до України, він став членом Постійної комісії для видавання пам’яток новітнього письменства (1919), співробітником I відділу з окремих наукових доручень (1919 – 1922), постійним членом (1921), штатним співробітником (1922 – 1923) Комісії для дослідів над громадськими течіями на Україні. У 1920 – 1925 очолював Київське губернське архівне управління та Київський центральний історичний архів ім. В. Антоновича. У другій половині двадцятих років Міяковський від тематики 60-х років явно відійшов, зайнявшися часами давнішими, передусім Шевченком, у зв’язку з Будинком-музеєм. З 1927 року В.Міяковський – дійсний член Інституту Т.Шевченка [98], в якому керував Кабінетом біографії Шевченка й рукописним відділом Інституту. Разом з академіком Сергієм Єфремовим В.Міяковський проредагував два томи збірника “Декабристи на Україні” [99], узяв участь у зразкових єфремовських виданнях шевченківського “Журналу” (1927) та “Листування” (1929, 3 статті). До «Журналу» він написав шість статей – Бобржецький Олексій (С. 563), Грабовський Михал (С. 540-542), Желіговський Едвард Вітольд (С. 708-711), Залєський Бронислав (С. 254-257), Лібельт Кароль (С. 403-409), Сєраковський Сигізмунд (С. 644-646). До “Листування” три - Андрієвський Марко Олександрович (С. 864-865), Вольський Вітольд-Мартин-Казимір-Фелікс (С. 846), Димовський Іван Станіславович (С. 370-371).

У шевченкознавстві 1920-х років Юрій Бойко-Блохин визначив місце Володиира Варлаамовича серед групи документалістів – після С.Єфремова, який, за влучною характеристикою мюнхенського дослідника, був організатором і провідником цієї групи, сам “намагався бути документалістом, але ніколи ним у повній мірі не став”, поруч із М.Новицьким, М.Навроцьким, М.Марковським та іншими [100].

21 серпня 1929 року Міяковського було ув’язнено [101]. Його слідчими стали фахівці з українських справ С.Гольдман і С.Брук. 20 вересня вчений дав таке зізнання: «По лінії архівній цієї осени я мав закінчити і здати до друку збірник документів виключної цінности, що стосуються до історії похорон Шевченка та селянських хвилювань 1861 року, що виникли на цьому грунті» [102].

В.Міяковського заслали на 5 років до Карелії, де він працював статистиком [103]. Як оповідала дочка вченого Оксана Вололимирівна, коштом 12-годинного робочого дня з двома перервами на обід та вечерю строк було скорочено до чотирьох років. Внаслідок заборони на професію після повернення він міг працювати хіба що в ролі того самого статистика по київських медичних інституціях. Щойно за німецької окупації він став керівником відділу Шевченкознавства Інституту літератури й фольклору ВУАН (більше номінально) та директором Центрального історичного архіву, відновивши діяльність останнього.

Українська еміграція 1945 року створила на чужині унікальний науковий осередок. Українська Вільна Академія Наук об’єднала у роботі над спільними проєктами діяльність нових емігрантів другої хвилі з Наддніпрянщини (що після 1943 року пройшли через Німеччину), нових емігрантів з Галичини і представників старої еміграції, еміграції першої хвилі, чий шлях на початку [19]20-х простелився через Прагу й Варшаву. Крім УВАН, де 15 листопада 1948 року він став дійсним членом [104], Міяковський у Німеччині працював також в інших наукових установах. 1947 року він став членом Наукового товариства імені Шевченка, а з 1948 – надзвичайним професором Українського Вільного Університету на катедрі української літератури.

Прикметно, що першим виданням нової наукової установи Марко Антонович назвав працю В.Міяковського “Автограф Т.Шевченка з 1857 року” (Б.м.: УВАН, 1947. 8 с.) [105], хоч це й не зовсім точно. У “списках видань” УВАН 1949 та 1952 років це видання зазначене під ч. 22. Праці Б.Крупницького та В.Петрова вийшли ще 1946 року. Це питання вимагає уточнення. Сам Міяковський свідчив, що фоторепродукцію Шевченкового листа до Ф.Толстого було видано як пам’ятку до другої Шевченківської конференції 27-28 березня 1947 року [106]

В порозумінні з кількома іншими бібліотеками й музеями, що спонтанно виникали на території окупованої Німеччини, Музей почав збирати більшу кількість примірників друкованих видань. Ці бібліотеки і музеї разом з Музеєм УВАН стали місцями для збереження примірників для Києва (Авгсбург – Музей УВАН), Львова (Карльсфельд, потім Берхтесгаден, бібліотека НТШ – В.Дорошенко), Харкова (Англійська Зона, – Л.Бачинський), Праги (Ашафенбург – А.Животко), університетський примірник (УВУ – Мюнхен), Ватиканський і один примірник – “місцевий” – для кожної країни розселення нашої еміграції, всього 7 примірників. Не обійшли й Музей Шевченка. За нього мав дбати Л.Бачинський.

У 1966-68 роках до Музею-Архіву надійшла шафа матеріялів письменниці Л.Коваленко, 10 фото Шевченка та його друзів (О.Гайдамака), архів Євгена Маланюка, збірка рукописів Дмитра Солов’я (О.Соловей) [107].

Найбільше праці як вчений-дослідник присвятив Міяковський на еміграції Шевченкові (зокрема темі “Шевченко і книга”), заснувавши в УВАН і проредагувавши 10 випусків шевченкознавчого збірника (1952-64). Чимало видатних шевченкознавців діяло на еміграції, але після смерті Міяковського жодного числа цього збірника не вийшло. Разом тут надруковано 28 його етюдів [108], причому за його підписами – лише два [109]. Решту він оприлюднив або зовсім без підпису, або за криптонімами “В.П.” чи “В.М.”, або за своїм звичайним псевдонімом “В.Порський” [110].

Як зжився вчений зі своїм героєм – національним героєм України, – видно з того, що, починаючи з 1942 року [111], він друкував прецікаві етюди “Шевченко сто років тому”, дійшовши до моменту його смерті [112]. З другого боку, Володимир Варлаамович якоюсь мірою ототожнював себе і з своїм дітищем. Навіть публікуючи автограф Шевченкового вірша “Іван Підкова”, що його передала до УВАН дружина відомого шевченкознавця Лариса Павлівна Новицька, вчений-архівіст підписав свій текстологічний етюд – “Музей-Архів Української Вільної Академії Наук” [113]. Це можливо тільки у дослідників, що самі формують великі сховища, і живуть у них, і працюють з ними протягом довгих десятиліть.

Усі автори, що пишуть про розвиток шевченкознавчої науки в УВАН’і [114], обов’язково згадують англомовний збірник, що його підготували для відомого славістичного видавництва Моутон і Ко в Голляндії Міяковський і Юрій Шевельов [115]. Тут вміщено цікаві шевченкознавчі праці обох редакторів, статті Миколи Шлемкевича, Павла Зайцева, Дам’яна Горняткевича, Валеріяна Ревуцького, Юрія Лавріненка, Віктора Петрова та Петра Одарченка. Не диво, що після Павла Зайцева, Леоніда Білецького й Володимира Дорошенка Володимир Варлаамович очолив Інститут Шевченкознавства УВАН [116]. Після його смерті М.Антонович писав у некролозі про перспективи еміграційного шевченкознавства: “Ця ділянка тепер на еміграції буде […] в незавидній ситуації” [117].

Перу Міяковського належать також праці про поетів Євгена Плужника, Юрія Клена, художника Юхима Михайлова, вчених Дмитра Антоновича, Володимира Дорошенка, Павла Зайцева. Із спогадами про останнього Міяковський поділився на ювілейній конференції, присвяченій 20-річчю Інституту Шевченкознавства УВАН, 28 жовтня 1967 року. На основі цієї доповіді з’явилась відповідна публікація [118].

Ол.Архімович назвав ще одну доповідь вченого, з якою той виступив на традиційній Шевченківській конференції 28 жовтня 1967 року. Міяковський висвітлив обставини похорону Шевченка на Чернечій горі під Каневом і участь у ній Григорія Честахівського, його доповідь базувалась на ще не опублікованих документах і була ілюстрована оригінальними, також іще не опублікованими фотографіями Честахівського. На жаль, підготувати до друку ці матеріяли вчений уже не встиг [119]. Паралельно він почав був ще працювати для видання “Research Program on the USSR”, для якого написав низку досліджень. Англійською мовою вийшли розвідки "Костомаровські "Книги буття українського народу" та “Бакунін і російські якобинці – бланкісти” [120]. У рукопису лишились монографії "Народничество перед судом большевистской историографии" та "Дворянские революционеры-декабристы перед судом большевистской историографии".

Примітки

93. 125 років київської укр. акад. традиції (1993). С. 19, 26, 29, 37, 44, 88, 90, 92 – 95, 109, 119, 146, 315, 419, 424, 432 – 434, 440, 441, 517 – 538; Білокінь С. Володимир Міяковський, 1888-1972 // Вісті УВАН. Ч. 2. Нью-Йорк, 2000. С. 201-267.

94. ДАКО. Ф. р-427. Оп. 1. № 351. Арк. 105, 177, 414 зв. Див.: Міяковський В. Будинок-музей Т.Шевченка // Будинок-музей Шевченка. К., 1929. С. ХІ-ХVІ. Я маю два примірники цього видання – один з простою набірною обкладинкою, другий – з обкладинкою роботи Василя Кричевського. Набір та ілюстрації ідентичні.

95. Див.: ЦДІА України. Ф. 1235. Оп. 1. № 980. Арк. 8.

96. Афонський. Пам’яті Т.Г.Шевченка // Літ. газета. 1928. 15 листопада. № 22 (40). С. 8.

97. Павловський Вадим. Василь Григорович Кричевський: Життя і творчість. Нью-Йорк: УВАН, 1974. С. 96. Пор. с. 50-51, 106.

98. Як розповів у кабінеті слідчого завгосп і діловод Інституту Володимир Андрійович Чубук-Подільський (1883 – ?), його було ліквідовано у серпні 1933 року (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 30486 ФП / кор. 154. Арк. 4 зв.). На той час В.В. перебував уже в ув’язненні.

99. Перший том з’явився 1926 року, другий – 1930-го, уже після арешту С.Єфремова й Міяковського, – жодної розвідки Міяковського тут з’явитися не могло. На титульному листку поставили ім’я іншого редактора – Д.Багалія.

100. Бойко Юрій. Шевченкознавство 20-их років // Бойко Ю. Вибране, Том ІІІ. Мюнхен, 1981. С. 204-205.

101. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 60096 ФП / кор. 1552. Арк. 1.

102. Там само. Арк. 32-37.

103. Антонович М. Володимир Міяковський // Український історик. Ч. 21-23. 1969. С. 98.

104. Вісті УВАН. Ч. 1. Нью – Йорк, 1970. С. 73.

105. Антонович М. 50-річчя Української Вільної Академії Наук // Український історик. Ч.124-127. 1995. С. 78.

106. Міяковський В. Українська Вільна Академія Наук (1945-1947) // Сьогочасне й минуле. [Кн.] І. Мюнхен; Нью-Йорк, 1948. С. 98-99.

107. Волошина О., Іванівська Т., Міяковський В. Музей-Архів ім. Дмитра Антоновича в роках 1966-1968 // Вісті УВАН, Ч. 1. Нью-Йорк, 1970. С. 51-54.

108. Рахую тут за Міяковським ті публікації, що їх зазначено у його бібліографічному покажчику 1984 року.

109. “Шевченко і Костомаров” (Річник 7. 1958) та “Академічна публікація для відзначення сторіччя смерти Шевченка” (Річник 10. 1964).

110. Див.: Міяковський В. Проєкт академічного видання Шевченка 1933 р. // Шевченко. Річник 2. Нью-Йорк, 1953. С. 32-35; Його ж. Третій том “Кобзаря” за редакцією д-ра Леоніда Білецького // Там само. Річник 3. 1954. С. 41. Без підпису; Його ж. Т.Шевченко і В.Тімм // Там само. С. 23-25. Підп.: В.П.; Його ж. Четвертий том “Кобзаря” за редакцією Л.Білецького // Там само. Річник 5. 1956. С. 41-44. Підп.: В.Порський; Його ж. Виставка “Кобзарів” і літератури про Шевченка // Там само. С. 51. Підп.: В.П.; Його ж. Унікальний “Кобзар” 1860 року з власноручними поправками Шевченка // Там само. Річник 10. 1966. С. 56-57. Без підпису.

111. Міяковський В. Шевченко сто років тому, 1841-1842 рр. // Нове українське слово. 1942. 8 березня. № 53 (68). С. 3.

112. [Міяковський В.] Шевченко сто років тому, січень-лютий 1861 року // Шевченко. Річник 10. 1964. С. 9-12. Без підпису. Як бачимо, у цих оглядах Міяковський дійшов до Шевченкової смерті. Це й був останній річник збірника. Провадити його далі не випадало.

113. Автограф Шевченка 1860 року. Шевченківська конференція УВАН. [Нью-Йорк, 1951]. 15 с. У бібліографічному покажчику праць вченого (1984) цю публікацію занотовано під ч. 146. На цьому місці відзначу, що в покажчику зовсім пропущено сильветку: Міяковський В. Юрій Меженко // Лавріненко Юрій. Розстріляне відродження: Антологія 1917-1933. [Paris], 1959. С. 787-790. Цю публікацію зауважено у скрупульозній праці: Стрішенець Надія. Бібліографічна спадщина Юрія Меженка. К., 1997. С. 9, 116.

114. Пор., напр.: Костюк Гр. Художня література й історико-літературна проблематика у виданнях УВАН // Українська Вільна Академія Наук. Ювілейне видання. Нью-Йорк, 1967. С. 25.

115. Mijakovskyj V. Shevchenko in the Brotherhood of Saint Cyril and Methodius Taras Shevchenko, 1814-1861: A Symposium. S-Gravenhage: Mouton & Co, 1962. P. 9-36. Пор.: Його ж. Shevchenko in the Brotherhood of Saints Cyril and Methodius Shevchenko and His Critics, 1861- 1980 / Ed. by G.S.N.Luckyj. Toronto: Canadian Institute of Ukrainian Studies; University of Toronto press, 1980. P. 355-385. Укр. мовою: Міяковський Володимир. Шевченко і Кирило-Мефодіївське братство / пер. Андрій Базалінський // ЗНТШ. Львів, 1990. Т. ССХХІ: Праці філол. секції. С. 70-92.

116. Див.: Міяковський В. До 20-тиріччя Інституту Шевченкознавства УВАН // Український історик. Ч. 15-16. 1967. С. 152-153. Інститут зформувався на шевченківській конференції УВАН 1948 року. Пор. : Його ж. П’ятнадцять років шевченкознавчої праці УВАН // Українські вісті. Новий Ульм, 1964. 5 квітня. Цю останню публікацію названо у праці: Лавріненко Юрій. УВАН у Шевченківські роковини 1961-1964 років // Українська Вільна Академія Наук. Ювілейне видання. Нью-Йорк, 1967. С. 28. У бібліографічному покажчику Міяковського 1984 року її не враховано.

117. Антонович Марко. Володимир Міяковський // Український історик. Ч. 33-34. 1972. С. 118.

118. Міяковський В. Павло Зайцев: Спогади і спостереження // Сучасність. 1968. Ч. 3. С. 100-118. Це була одна з найостанніших його публікацій.

119. Архімович О. Підсумки діяльности Української Вільної Академії Наук в 1967/8 академічному році. Нью-Йорк, 1969. С. 6.

120. Друге видання передруку див.: “Bakunin and the Russian Jacobins and Blanquists” in Rewriting Russian History. Soviet Interpretations of Russia’s Past. Ed. by Cyril E. Black. 2nd revised edition. New York (Vintage Books), 1962, pp. 289-318 (Signed: Volodymyr Varlamov). У покажчику пропущено: Yanivs’kyi B. Kostomarov’s "Books of Genesis of the Ukrainian of the Ukrainian People (N.Y., 1954. [8], 45 p.).

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2018 С.І.Білокінь

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 780

Модифіковано : 1.06.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.