Логотип персонального сайта С.Білоконя
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Personalia / В обороні української спадщини: історик мистецтва Федір Ернст / Дореволюційний період / Перший арешт

В обороні української спадщини:
історик мистецтва Федір Ернст

Дореволюційний період

Перший арешт

Сергій Білокінь

З початку війни у суспільстві не могли не поширитись антинімецькі настрої [139]. Оформлювали їх, природно, державні силові структури. У зв’язку зі справою Сухомлінова почали шукати пов’язаних з ним німців. Керівником німецько-австрійської розвідки виявився Олександр Оскарович Альтшіллер (нар. бл. 1855 в Австрії), що мав власний будинок у Києві, на Кузнечній, 24. Для прикриття він відкрив комісійну контору, пізніше став директором Київського машинобудівного заводу. 1910 року відкрив у Петербурзі контору “Южно-русского машиностроительного завода” [140]. Лише за 1909 рік німецька розвідка витратила майже мільйон крон. На подарунки дружині Сухомлінова Альтшіллер витратив 100 тис. карб. [141] Власник київського кінотеатру (Хрещатик, 38) Антон Шанцер [142] теж виявився активним агентом німецько-австрійської розвідки. Полтавський вчений сталінської доби Федір Редько (ректор інституту) відзначав: “На використані кінофільми він записував агентурні відомості і відправляв їх закордон” [143].

У ці роки з’явилось чимало протинімецьких видань – книжки письменників С.Городецького, Б.Лазаревського, М.Кузьміна, Ф.Сологуба та інших. Під час Другої світової війни їх було зведено у німецькі цензурні списки (для окупованих територій) «Изымаемые авторы и отдельные произведения до 1917 г.» [144].

Федора Ернста яко громадянина Німеччини 7 серпня 1914 року було заарештовано. Перебуваючи на еміґрації, Дмитро Чижевський згадував, що на романо-германському семінарі, де панував дух В.Маккавейського [145], „від когось з колеґ […] довідався про ту сумну долю, яка спіткала Бурґгардта [146] разом з більш мені знайомими істориками мистецтва, братами Ернстами та ще деким – про їх інтернування – як „німців” [147]. До 23 серпня його тримали в „дворцовом участке”, – потім відправили до Оренбурґа [148].

Бюрократичний апарат спрацював не зразу: з університету його звільнено допіру 15 вересня як підданого «Германии, ведущей войну с Россіей» [149]. У дореволюційних документах, як-от у звіті про десятирічну діяльність студентського історико-етнографічного гуртка, він фіґурував ще з ініціалом „Т.” [150]. Миколу Ернста 1 травня 1914 року було обрано на посаду бібліотекаря Київського комерційного інституту, але правління відмінило цю постанову: юнака було заслано до Волоґодської губ. [151]. Рідну сестру Федора й Миколи Ернстів Віру Людвіґівну, яка закінчила Глухівську жіночу гімназію й була за класну наглядачку в першім класі Київської жіночої гімназії Аделаїди Володимирівни Жекуліної яко пруську піддану було звільнено з посади з 4 серпня 1914 року, хоч вона теж подавала прохання про перехід до російського підданства [152]. 3 Києва було вислано всю родину Ернстів, навіть його стару матір. Вони повернулись лише восени 1917 року [153].

Федора Людвіґовича заслали за кілька сотен верст за Челябінськом. Він писав директорові київського музею Миколі Біляшівському:

„Время […] моего возвращения в Киев зависит или от окончания войны, или от принятия моего прошения о переходе в русское подданство, которое я подал еще в октябре прошлого [1913] года” [154].

Надія, як-то кажуть, вмирає остання, але ситуація була майже безнадійна. Визволила Ернста зовсім інша обставина, якої він не міг передбачити, – Лютнева революція 1917 року.

У Сибіру Федір Людвіґович зазнав численних знущань. Так, одного дня з наказу оренбурзького губернатора його було відправлено етапом до Челябінська, щоб він там відсидів три дні за якесь порушення дисципліни. Перебував він взагалі «в дуже тяжких умовах, живучи в землянках, заробляючи собі на життя лекціями серед інших засланих, працею батрака на сільсько-господарських роботах тощо» [155].

«Живется мне здесь, – писав він приятелеві мистецтвознавцю Всеволоду Зуммеру [156], – на редкость гнусно. Вряд ли Вы даже себе представляете, что это значит – изрядно пошатавшись по беду свету, вкусивши от древа познания добра и зла – попасть в этакую трущобу и сидеть, не смея двигаться, как замаринованный в банке. От каждого деревенского Матюхи ожидать плевка или трехэтажного выражения, благоговейно пожимать руку стражнику и трепетать перед г-ном урядником. Не говорю уже о г-не волостном писаре, который лишь в случае очень хорошего расположения духа протягивает мне два пальца. […] Давно бы уже повесился – но ближайший телеграфный столб в 60-ти верстах отсюда » [157].

Після лютневої революції, 4 квітня 1917 року, у присутності протоієрея с.Куртамиш Челябінського повіту та голови Куртамиського комітету безпеки Ф.Ернста було приведено до присяги «на вірність Росії та її Тимчасовому уряду» й звільнено [158]. Оскільки на той час текста цивільної присяги вироблено ще не було, її довелось скласти йому самому. Того ж самого дня Ернст одержав посвідку від Куртамишського комітету громадської безпеки «въ удостоверение того, что к его выезду из с.Куртамыша и к безпрепятственному следованию до г.Киева препятствий не имеется» [159].

Особливо вражає в цій історії те, що ще 23 жовтня 1913 року Ф.Ернст подав клопотання про перехід до російського підданства, – Київське губернське правління задовольнило його 30 листопада 1914 р. [160]. Про це рішення Ернст дізнався в лютому 1915 р., та офіційне повідомлення наспіло лише за два з половиною роки. Повернувшися до Києва, Ернст довідався, що рішення губернського правління «приховував один з чиновників київського губернатора, сподіваючись на хабаря» [161].

Примітки

139. Липранди Александр Павлович (псевд.: А.Волынец). Как остановить мирное завоевание наших окраин? Немецкий вопрос, сущность и значение его в юго-западной России: Статьи и заметки. К.: Тип. ген. Бруна, ар. Л.И.Блехманом, 1890. 79 с.;

Його ж. Германия в России. Харьков: Мирный труд, 1911. [2], 148 с.;

Барвинок Владимир Иванович (1879 – ). Давняя борьба русских с немцами. Пг.: Синод. тип., 1915. 23 с.;

Титов Федор Иванович (8 лютого 1864, м.Суджа Курської губ. – 20 грудня 1935, Бєлґрад). Настроение сектантов Киевской епархии и поведение их во время войны: К вопросу о русском сектантстве как одном из видов немецкого засилия в России. К., 1915;

Семенников Владимир Петрович (1885-1936). Романовы и германские влияния во время мировой войны (1914-1917 г.г.). Лгр.: Красная газета, 1929. 150, [2] с.;

Сейдаметов Д. и Шляпников Н. Германо-австрийская разведка в царской России. М.: Воениздат, 1939. 72 с.;

Тюльпанов С.И. Германский экономический шпионаж в России в период мировой империалистической войны // Труды Ленинградского Краснознаменного химико-технологического института им. Ленсовета. Вып. VII. М., 1939.

140. Адресная и справочная книга «Весь Киев» на 1911 г. К.: С.М.Богуславский, 1911. Стовп. 81, 703, 799.

141. Редько Федір Андрійович. Німецька колонізаційна агресія на Україні // Наукові записки Полтавського державного педагогічного інституту: Ювілейне видання, 1921-1946 рр. Т. VІ. Полтава, 1946. С. 27-28.

142. Адресная и справочная книга «Весь Киев» на 1911 г. С. 253; Рибаков Михайло Олександрович. Хрещатик відомий і невідомий: Краєзнавчі нариси. К.: Кий, 2003. С. 172-174.

143. Там само. С. 27.

144. Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917-1941 рр.: Джерелознавче дослідження. К., 1999. С. 71.

145. Маккавейський Владімір Ніколаєвич (1893 чи 1891, Київ – 1920, там само) – поет, перекладач. Син священика, згодом проф. КДА. Дж.: Глебов Ю.Н. Маккавейский В.Н. // Русские писатели, 1800-1917: Биогр. словарь. Т. 3. К – М. Москва, 1994. С. 476-477; Маккавейскій Владиміръ. Избранныя сочиненія / Ред. и сост. Кравец В., Руссова С. К.: Знание (sic), 2000. 277 с. 300 прим.. Нещодавно в Києві перевидали магістерську працю його батька, професора духовної академії: Маккавейский Николай Корнильевич (1864-1919). Археология истории страданий Господа Иисуса Христа. К.: Пролог, 2003. 374, [2] с.

146. Клен Юрій (Бургардт Освальд Федорович [Фрідріхович]; 4 чи 6 жовтня 1891, с.Сербинівка Подільської губ. – 30 жовтня 1947, Авґсбурґ) – поет-неокласик, перекладач, літературознавець.

Навчався на романо-германському відділі філологічного факультету Університету Св.Володимира. Російською мовою написав літературознавчу працю «Новые горизонты в области исследования поэтического стиля» (К., 1915). Того року засланий до с. Мар'їна Ґора біля Арханґельська, після чого до 1918 перебував у Курську. У 1920–21 читав курс всесвітнього письменства в економічному технікумі с.Баришівки. Ув'язнений ЧК 1921, звільнений на клопотання В.Короленка. Автор статей про Шеллі, Ібсена, німецький експресіонізм, екзотику та утопію в німецькому романі.

За редакцією К. вийшли збірки творів Дж.Лондона (30 тт.), Б.Шоу (8 тт.), твори Діккенса, Гамсуна, Ґете. 1931 одержав дозвіл на виїзд до Німеччини. З 1934 викладав російську та українську мови у Мюнстерському ун-ті, де написав і захистив німецькомовну докторську дисертацію “Лейтмотиви в творчості Леоніда Андреєва”. Досвід життя під большевиками узагальнив у ліро-епічній поемі “Прокляті роки” (1937) та епопеї “Попіл імперій” (1946). З 1943 викладав у німецькому ун-ті Праги. Редаґував літ. журнал “Літаври” (Зальцбурґ, 1947). Його переклади сонетів М.Зерова на німецьку увійшли до збірки В.Державина “Gelb und Blau” (1948).

Літ.: Вибрана бібліографія // Координати. Том І. Б.м., 1969. С. 347-349;

Галан А. Пам’яті Поета // Пороги. № 2. 1949. Листопад. С. 14;

Державин В. Історична епопея Юрія Клена // Пороги. № 14/15. 1950. Листопад-грудень. С. 2-4; № 16/17. 1951. Січень-лютий. С. 7-8; № 18. Березень. С. 2-5; № 19/20. 1951. Квітень-травень. С. 2-5; № 21/22. Червень-липень. С. 2-5;

Клен Ю. Про ґенезу поеми «Попіл імперій» // Нові дні. Ч. 10. 1950. Листопад. С. 2-3;

Державин В. Неопубліковані твори Юрія Клена // Укр. самостійник. Мюнхен, 1951. 7 січня;

Рибчук А. Юрій Клен // Пороги. № 25/27. 1951. Жовтень-грудень. С. 23;

Гординський Св. Юрій Клен. Попіл імперій.. // Київ. Філядельфія, 1957. Вереснь-жовтень. Ч. 5. С. 217-219;

Державин В. «Попіл імперій» Юрія Клена і новітня спроба переоцінки його поезії // Визвольний шлях. 1958. Ч. 10. С. 1175-1179; Ч. 11. С. 1295-1299; Ч. 12. С. 1407-1410; 1959. Ч. 1. С. 94-104; Ч. 2. С. 195-204;

Костецький І. Мій Юрій Клен // Сучасність. 1966. Ч. 7. С. 55-73;

Тарнавський О. Поет, учений, громадянин // Слово. Зб. 3. Нью-Йорк, 1968. С. 354-366;

Тарнавський О. Відоме й позавідоме. К., 1999. С. 308-319;

Лавріненко Юр. Освальд Бурґгардт – Юрій Клен // Лавріненко Юр. Зруб і парости. Б.м., 1971. С. 217-227;

Міяковський В. Юрій Клен // Міяковський В. Недруковане й забуте. Нью-Йорк: УВАН, 1984. С. 417-424;

Boshyk Y. Guide (1988). P. 54;

Рахманний Р. Дмитро Донцов і Юрій Клен // Рахманний Р. Україна атомного віку. Том ІІ. С. 501-525;

Шум-Стебельська А. Натхненний літописець долі України, її традицій і звичаїв // Народна творчість та етнографія. 1998. Вересень-грудень. Ч. 5-6 (264-265). С. 114-118;

Еппель Веніямін. З нових матеріялів до Словника українських псевдонімів // Відкритий архів. Т. І (2004). С. 425.

147. Чижевський Дмитро Іванович (1894-1977). Юрій Клен, вчений та людина: Із спогадів // Збірник „Укр. літ. газети”, 1956. Мюнхен, 1957. С. 159.

148. ДАМК. Ф. 304. Оп. 1. № 27. Арк. 131-132.

149. Alma Mater. Кн. 1. С. 287.

150. Яницкий Николай Федорович. Отчет о десятилетней деятельности Студенческого Историко-Этнографического кружка при Университете Св.Владимира // Юбилейный сборник Историко-этнографического кружка при Университете Св.Владимира. К., Тип. 2-й Aртели, 1914.

151. ДАМК. Ф. 153. Оп. 1. № 391. Арк. 8, 16.

152. ДАМК. Ф. 151 гімназії А.В.Жекуліної. Оп. 1. Од. зб. 73. Арк. 5, 8, 9

153. Див.: ІМФЕ. Ф. 13-1. Од. зб. 2. Арк. 11 зв.

154. ДАМК. Ф. 304. Оп. 1. № 27. Арк. 131-132.

155. ІМФЕ. Ф. 13-1. Од. зб. 2. Арк. 18 зв.

156. Зуммер Всеволод Михайлович (15 вересня 1885, с.Тальне Уманськ. пов. Київ. губ. – 16 грудня 1970, Остер) – мистецтвознавець, проф. (1924). Арештований 21 жовтня 1933 (Побожій Сергій Іванович. Олена Нікольська: Портрет на тлі тоталітарної доби // Пам'ятки України. 1998. Ч. 1 (118). С. 122; 2-й Відділ БАМЛАГ'у ГПУ-НКВД. Нью-Йорк: Наша Батьківщина, 1965. С. 7). Повернувшись до України, жив в Острі (вул. Хмельницького, 77). Його папери я перевіз після його смерті до рукописного відділу ЦНБ АН УРСР, уже після того, як мене звідти вигнали. Див.: Парнис Александр Ефимович (нар. 18 квітня 1938). Заметки к теме "Вячеслав Иванов и Александр Иванов" // Вячеслав Иванов и его время / Сергей Аверинцев, Роземари Циглер (Ред.). Frankfurt am Main, etc., 2003. S. 293-305.

157. ІМФЕ. Ф. 13-3. Од. зб. 47. Арк. 1 зв. – 2.

158. ДАМК. Ф. 16. Оп. 464. Од. зб. 12160. Арк. 1, 11.

159. ІМФЕ. Ф. 13-1. Од. зб. 1. Арк. 12.

160. ДАМК. Ф. 16. Оп. 464. Од. зб. 12160. Арк. 1, 3.

161. ІМФЕ. Ф. 13-1. Од. зб. 2. Арк. 11.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2019 С.І.Білокінь

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2409

Модифіковано : 6.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.