Логотип персонального сайта С.Білоконя
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Праці з історії культури / Большевизм і шевченкознавство / Шевченко-маляр. Справа Федора Ернста

Большевизм і шевченкознавство

Шевченко-маляр. Справа Федора Ернста

Сергій Білокінь

24 травня 1929 року при Київській філії Інституту Т.Шевченка було засновано Комісію малярської творчості Т.Шевченка.

У розпалі перших арештів у справі СВУ, 1 жовтня комісія мала такий склад: голова – акад. Олекса Новицький [65], члени – проф. Федір Ернст, Василь Кричевський-батько та Володимир Міяковський, секретар Аделаїда Артюхова [66].

Коли підготовка восьмого тому "Повного зібрання творів" Шевченкових зупинилась, ситуація з ним виглядала так. Усім шевченкознавцям, зрештою, всім українцям було зрозуміло, що справу треба було продовжити, адже навіть у 1930-ті роки проти Шевченка у приципі – большевики не могли виступати прямо. Оскільки С.Єфремов перебував в ув’язненні, очолив справу інший академік, прийнятний владі, – Дмитро Багалій. Втім, він невдовзі помер – 9 лютого 1932 року.

На цьому етапі до "Повного зібрання творів" Шевченкових було залучено визначного історика мистецтва, співробітника Всеукраїнського історичного музею ім.. Т.Шевченка Федора Людвіговича Ернста [67]. Він мав уже за собою досвід ув’язнення. Яко громадянина Німеччини 7 серпня 1914 року його було заарештовано вперше. Перед другим арештом він працював над досі не виданою фундаментальною монографією «Шевченко як маляр на тлі його доби». У додатку до листа від 3 лютого 1968 року Ернстова удова Тамара Львівна надіслала мені надзвичайно цінні спогади, що містили дату його другого арешту: “23-го октября 1933-го года утром Ф.Л., как обычно, направился в Издательство Академии, но домой больше не вернулся”.

У листі до пушкініста Мстислава Александровича Цявловського від 26 серпня 1939 року з Уфи Ф.Ернст розповів: „Прилагаю при сем краткий конспект моей работы о Шевченко-художнике. Работа эта была мне заказана в 1932 г. для академического (ВУАН) издания произведений Шевченко тогдашним редактором издания, акад. Д.И.Багалеем, после того, как работа на ту же тему акад. А.П.Новицкого была во всех инстанциях забракована”.

До Ернста звернулись як до знаного фахівця-шевченкознавця, який чудово знав мистецьке життя України Шевченкової епохи (1927 року влаштував виставку «Тарас Шевченко на тлі його доби»), нарешті, як до члена заснованої напередодні єфремовського арешту Комісії малярської творчості Т.Шевченка. Оскільки довелось шукати нового автора, Ернст надавався для цього якнайкраще. Міяковський перебував уже в ув’язненні. Що ж до Ернста, то він над дослідженням Шевченкової мистецької спадщини уже працював і до шевченківської теми звертався не раз. Відтак вдалися до Ернста. Десь так за рік вчений написав монографію «Шевченко як маляр на тлі його доби» (9 арк.), що лише тепер готується до друку. На щастя, рукопис зберігся. Всі ці роки він пролежав в архіві, й матеріали цієї праці залюбки використовували мистецтвознавці у своїх роботах.

Дослідження «Шевченко як маляр на тлі доби» висунуло Федора Ернста в ряд найвизначніших шевченкознавців. Знавець епохи, музейник, він створив чудову, справді капітальну працю, у якій підсумував набутки всіх своїх попередників. У своєму щоденнику він зробив два записи про хід роботи. 25 березня 1933 року:

«Здав до ЛіМ’у [видавництво «Література і мистецтво»] роботу про Шевченка як маляра (10 арк.)».

І 14 липня, себто за кілька тижнів до арешту:

«Одержав від в[идавницт]ва ЛіМ рукопис «Шевченка» після рецензії Шабльовського й перегляду Кирилюка».

Готуючи свою працю, Ернст не розумів, що вона була приречена. Свою книжку він написав, коли село вимирало від голодомору, й начальство часом проговорювалося. 17 червня 1933 року Президія ВУАН прийняла ухвалу: «На виконання постанови НКО УСРР про ліквідацію Комісії для видання творів Т.Г.Шевченка (!) вирішили завершити цю роботу протягом 10 днів». Боротьба проти України тривала.

У цитованому вище листі до М.А.Цявловського Ернст розставив для нас усі крапки над „і”: «[…] моя работа была принята к напечатанию осенью 1933 г. в предполагавшемся академическом издании Шевченко Наркомпроса УССР». Мріючи в Уфі видати цю працю наприкінці 1930-х років й розраховуючи на підтримку свого адресата, вчений міркував: „Не знаю, следует ли обо всем этом упоминать теперешним издателям”.

Після смерті Дмитра Багалія справа з академічним виданням вийшла на новий виток. Висвітлюю його за двома джерелами. Перше – це нотатка „Академічне видання творів Т.Г.Шевченка”, що з’явилась у журналі „Червоний шлях” влітку 1933 року. Друге джерело – „Проспект академічного видання „Творів Тараса Шевченка” Михайла Новицького.

Нова концепція нещасного видання належить, правдоподібно, Михайлові Новицькому. Його підпис стоїть під „Проспектом”. Можна назвати й дату – 1933 рік. Цю дату написав Новицький своєю рукою. Що означає його уточнення – 18 вересня, – дата копії чи щось інше, – поки що говорити рано. Так чи сяк, це момент, коли до Ернстового арешту (23 жовтня) лишався місяць і лишався ще якийсь час до арешту самого Михайла Новицького.

Одержавши цей проект, мабуть, на еміграції від першої дружини Новицького Лариси Павлівни й публікуючи його у нью-йоркському УВАН’івському щорічнику, його проаналізував В.Міяковський. Він писав:

„Отже, перед Інститутом Шевченка постала проблема дати нове академічне видання творів поета. За цю справу взявся заступник народного комісара освіти А.Хвиля, а все видання мало здійснитися під загальною редакцією наркома В.Затонського. Звичайно, ні Затонський, ні Хвиля, ні тодішні співробітники Інституту Шевченка (обізнаний в таких справах член Інституту Шевченка Ієремія Айзеншток працював під той час вже в Ленінграді) не могли забезпечити науковий бік видання: канонічні тексти і академічний коментар. Тому для найвідповідальнішої роботи запрошений був єдиний на совєтській Україні фахівець – науковий співробітник Академії наук, відомий шевченкознавець Михайло Новицький”.

Думається, роль Мих.Новицького тут явно перебільшено. Він не був „єдиний на совєтській Україні фахівець”. Був іще, скажімо, той самий Ернст, – хто міг знати, що за місяць його буде арештовано?

Справу видання взяв на себе Наркомос „за проводом ЦК КП(б)У”, який очистив „Інститут Т.Г.Шевченка від буржуазно-націоналістичних елементів”. Останнім закидали, „що не в їхніх інтересах було видати докладно опрацьовані, в академічному виданні зібрані, всі твори великого поета-революціонера”. Очевидно, маються на увазі такі ситуації, як роздмухана історія з Башиловим і де Бальменом: 7 лютого 1930 року Президія ВУАН прийняла спеціальне рішення: „Ухвалили розшукати рукопис „Кобзаря” з ілюстраціями М.С.Башилова й Я.П. де Бальмена, що залишився в кабінеті С.О.Єфремова, і передати його на виставку, яка відкриється у Всеукраїнському історичному музеї ім. Т.Г.Шевченка під час проведення Шевченківських днів”.

Тепер ми розуміємо, що мотив ніби захованих „в шухлядах українських націоналістів” Шевченкових рукописів, котрий відтоді настирливо мусуватиме большевицький офіціоз, був звичайнісіньким блефом. Роботою вчених „бригад” мав керувати Шабліовський, „загальне редагування” покладалось на В.Затонського, А.Хвилю й І.Кулика. Працювати повинні були Володимир Коряк, Михайло Новицький, Зиновій Гуревич, Г. Каганович, Кость Довгань, Єрохін, Ю.Д. Йосипчук, Микола Бурачек, Михайло Клоков-Доленго, Петро Колесник, Анатолій Шиян, Радлов, Антон Козаченко, Федір Ернст, Олександр Ведміцький, Наталя Мірза-Авак'янц, Євген Кирилюк, Микола Сайко. У чотирьох томах «Шевченківської енциклопедії», що вийшли у світ досі, є статті лише про М.Бурачека, О.Ведміцького, Ф.Ернста, Є.Кирилюка, П.Колесника, В.Коряка та М.Новицького

27 травня 1934 року 28-річного Євгена Шабліовського було обрано членом-кореспондентом АН УРСР. Його було призначено директором Інституту літератури. Мабуть, саме в короткий час його директорування були написані п'ять записок Шабліовського до Мих.Мих.Новицького, які 1953 року опублікував на еміграції Міяковський, наприклад: „М.М. Прошу Вас зараз же зайти до мене в справі текстологічних приміток. Е.Ш.”.

1935 роком позначено перший том „Повного зібрання творів”, виданий за редакцією Затонського, Хвилі та Шабліовського (Поезії). До книжки було видано два проспекти – на 8 сторінок і на одну. В короткому говорилось:

„Вперше повністю буде опублікована величезна спадщина цього могутнього поета-революціонера, очищена від поліцейсько-цензурних спотворень та найрізноманітніших перекручень і фальсифікацій з боку українських націоналістів. Найважливіші рукописи, що протягом десятиліть заховані були в жандармських сховищах та поліцейських архівах, в шухлядах українських націоналістів (над ними працювали невдовзі ув'язнені вчені. – С.Б.), – будуть подані тепер нашому радянському читачеві в їх справжньому вигляді”.

Величезну передмову до цього тому написав Хвиля. Підписано книжку до друку за два заходи – 18 лютого і 6 березня 1935 року. Друкувалась вона тиражем 15 тис. примірників у книжковій фабриці Партвидаву ЦК КП(б)У на Сінному майдані, 14 (технічний директор О.П.Сліпенький). 14 листопада 1935 року Шабліовського арештували.

Другий том (теж поезії) за редакцією Затонського та Хвилі з’явився 1937 року тиражем так само 15 000 прим. Підписаний до друку також у два прийоми: 10 жовтня – 17 грудня 1936 року. За кілька місяців їх обох – і Затонського, і Хвилю – розстріляли. Видання зупинилося знову.

Перебуваючи в Алма-Аті, 1 червня 1938 року Ернст згадував свою монографію в листі до пушкіністки Т.Г.Цявловської:

„История с quasi-шевченковской зарисовкой Пушкина в гробу меня очень рассмешила. Я читал об этом «открытии» еще в газетах и сразу усумнился. Там ведь нет сейчас ни одного знающего человека. У меня же – увы – лежит законченная монография о Шевченко-художнике, листов на 15, приготовленная к печати к осени 1933 г., всеми инстанциями одобренная, для предполагавшегося и уже начатого академического издания. Я писал ее, когда оригиналы еще были разбросаны между Киевом, Черниговым, Харьковом и др. местами. Сейчас над ними работать, конечно, неизмеримо легче – но очевидно некому”.

За кілька тижнів, як почалась війна, – 16 липня 1941 року в Уфі – Ернста було ув’язнено. Цього разу востаннє. 28 жовтня 1942 року його розстріляли. Україна, як писав Довженко, була в огні.

1951 року ювілейне шевченківське видання почалось заново – тиражем 10 тисяч примірників. Редакційну колегію складали Білецький, Копиця, Корнійчук, Маслов, Попов, Рильський і Тичина. Учасники щойно погромленого перед тим „Нарису” офіційним Шевченком реабілітовувались. Перші два томи нового видання вийшли як „Друге, доповнене і виправлене видання”.

Шевченкова малярська спадщина зайняла VII-X томи. Окремі томи редагували Борис Бутник-Сіверський, Яків Затенацький і Глафіра Паламарчук.

Про Сергія Єфремова, Володимира Міяковського, Олексія та Михайла Новицьких, Федора Ернста, зрештою, про Павла Зайцева в цьому виданні жодної згадки не було.

Примітки

65. Тарахан-Береза Зінаїда. Олекса Новицький – дослідник і популяризатор творчості Тараса Шевченка // Образотворче мистецтво. 1987. Вересень-жовтень. № 5; Бонь Олександр. Академік О. П. Новицький і Музей укр. діячів науки та мистецтва // Київська старовина. 1999. XI – XІІ. № 6 (330). С. 123 – 132.

66. Звіт про науково-дослідчу роботу Київської філії. С. 20.

67. Білокінь С. В обороні української спадщини: Історик мистецтва Федір Ернст. К., 2006. 355 с.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2019 С.І.Білокінь

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1020

Модифіковано : 26.10.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.