Логотип персонального сайта С.Білоконя
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Праці з історії церкви / О.Анатолій Жураковський і київські йосифляни / Додаток / Члени общини Св. Марії Магдалини

О.Анатолій Жураковський
і київські йосифляни

Додаток

Члени общини Св. Марії Магдалини

Сергій Білокінь

[Див. про них: Білокінь С. На зламах епохи: Спогади історика (Біла Церква: О.Пшонківський, 2005. С. 221-222; Його ж. В обороні української спадщини: Історик мистецтва Федір Ернст. К., 2006. С. 150-153.]

Основою для переліку імен стали матеріали, що увійшли до общинного альманаху «Первопуток» (1925), а також альбому О.В.Михеєвої «Воспоминания о церкви Святой Равноапостольной Марии Магдалины». В останньому вміщено й світлини. Щодо членства в общині професорів КДА В.І.Екземплярського та П.П.Кудрявцева з тією самою певністю, що й про всіх інших, говорити не можна. Немає сумніву, що вони бували в о.Анатолія на службах, але неформальність стосунків не дає змоги говорити про «членство» якось однозначно.

Александрович Василій Васильович (1908 – 5 / 18 червня 1925) – піаніст, учень Поліни Михайлівни Ярової, приятель Анни Карпеко (Артоболевської) [225]. Цикл матеріалів з приводу його смерті увійшов до альбому О.В.Михеєвої.

Артоболевська (дівоче прізвище Карпеко) Анна Данилівна (4 жовтня 1905 – 1988) – піаністка, музичний педагог. Заслужена вчителька РСФСР (1966). Ім’я Анни Данилівни знаходимо на сторінках «Родослівника» В.Л.Модзалевського [226]. Сестра авіаконструктора Олександра Даниловича [227]. Невістка Володимира Михайловича Артоболевського [228]. Закінчила Київську консерваторію. Учениця Володимира В. Пухальського (1848-1933) [229] та М.В.Юдіної. Виступала з сольними концертами. Під час ув’язнень о. Анатолія активно з ним листувалась і його відвідувала. Мемуарна нотатка про В.Александровича «Из воспоминаний» увійшла до альбому О.В.Михеєвої. У 1930-ті викладала в музичних школах Ленінграда, у 1943-53 – в Московській консерваторії та музичній школі ім. Гнесіних, з 1944 – у Центральній музичній школі при Московській консерваторії. Серед її вихованців Р.В.Тамаркіна, А.А. Насєдкін, А.Б. Любімов та ін. Автор численних праць з питань дитячого музичного виховання, а також учбово-методичних посібників. 2005 у Москві було проведено присвячений їй фестиваль фортепіанного мистецтва [230].

Бенецька Галина Костянтинівна (1895 – 1 липня 1978, Київ, похована на Байковому кладовищі) – ботанік. Із дворянської родини. Онука предводителя дворянства. Батько Костянтин Олександрович Б. 1911 родина мешкала на Караваївській, 35. 1914 закінчила гімназію Александри Карлівни Титаренко з золотою медаллю. 1917 вступила на природничий відділок фіз.-мат. ф-ту ВЖК, 1923 закінчила ВІНО ім. Драгоманова зі ступенем кандидата природничих наук. 1924-30 працювала під кер. Г.А.Левицького на Київ., потім на Саратов. обл. с.-г. станціях та в Ін-ті прикладної ботаніки в Ленінграді. 1935-41 асистент кафедри загальної біології (під кер. К.Ю.Кострюкової) 2 київ. мед. ін-ту. З 5 березня 1942 до 1 січня 1943 асистент кафедри ботаніки Київ. мед. ін-ту, з 1943 – в Ін-ті плодівництва в Китаєві. З 1 жовтня 1944 до 1 вересня 1948 асистент кафедри загальної біології Мед. ін-ту. 24 квітня 1947 захистила канд. дис. «Анатомо-цитологічне дослідження плодів яблуні та груші». З 28 вересня 1948 зав. сектором цитології та ембріології Ін-ту генетики та селекції рослин АН Вірменськ. РСР. 1950 вийшла на пенсію, працювала в бот. саду АН УРСР. Мешкала з сестрами в Ірпіні, на вул. Фрунзе, 48 [231].

Бондаровська (дівоче прізвище Пенкіна) Лілія Павлівна (1905 – ?). Читала на кліросі. Двоюрідна сестра Ніни Сергіївни Жураковської, дружина Николая Николайовича Бондаровського. В оповіданні А.Д.Карпеко «Красногорка» фігурує як «Лиля» [232].

Боханова Лідія Петрівна.

Букреєва Катерина Олексіївна (? – осінь 1946, Київ) – дочка філософа-персоналіста Алексея Алєксандровича Козлова (1831-1901), сестра філософа Сергея Алєксеєвича Аскольдова (1870 – 1945, Потсдам) [233], дружина математика, професора Бориса Яковича Букреєва (1859, м. Льгов Курської губ. – 1962, Київ) [234]. Старша сестра общини у перші її роки. Зберегла машинописний передрук проповідей о. Анатолія, що «гоголівським старушкам» був спершу невідомий. Похована на 9 дільниці Нового Байкового кладовища [235]. Родина мешкала на Микільсько-Ботанічній вул., 10. Син Євгеній Борисович (24 березня 1890, Київ – 15 грудня 1985, там само) – лікар, популярний в інтелігентському київ. середовищі. Дочка Тетяна Борисівна (1889 – 25 травня 1992, м. Донецьк), теософка, вийшла заміж за Бориса Миколайовича Толпигу (27 жовтня 1889, Київ – 1958, там само), що проходив за справою «Центру дій» (1924). Звільнений з лагеря 1955, жив у Фергані [236].

Бучинські Ілля й Григорій.

Вахніна Олександра Іванівна (Шура). Її (?) вірш «Розовый воробей» вміщено в альманаху «Первопуток» (1925).

Вахрамеєва Євгенія Люсьєнівна (дівоче прізвище Жюно; 1894 – ?). Служила стенографісткою в бюро з’їздівських стенографісток. Заарештована 11 червня 1938. 9 березня 1939 Київський обласний суд дав їй 5 років ИТЛ. 1960 мешкала на Болсуновській вул., 45/17, пом. 30 [237].

Вердеревський Димитрій Димитрійович (1904 – 1974) – агробіолог, член-кор. МолдРСР (1969). Син царського адмірала Дмитрія Ніколайовича Я. (1873, Спб. – 1947, Париж) [238]. Закінчив Київський ІНО (1930). Працював в Інституті цукрової промисловості у проф. Муравйова (1930-33). Завідував відділом фітопатології, котрий він організував при Азербайджанському бавовняному ін-ті в Кіровобаді (1933-36). Завідував фітопатологічною секцією Всесоюзного бавовняного інституту (1936-44). 1943 року при Харків. с.-г. ін-ті, евакуйованому до Узбекистану, захистив докторську дисертацію з гімозу бавовни. З грудня 1944 року завідував кафедрою захисту рослин Кишинівського с.-г. ін-ту [239]. До общини належав від часу її заснування. Його вірш «Тяжелое время» та реферат «Об Оригене» вміщено в альманаху «Первопуток» (1925), вірші «Церковь любимая…» (1922) та «Тяжелое время» (1925) увійшли до альбому О.В.Михеєвої.

Глаголєва (дівоче прізвище Булашевич) Тетяна Павлівна (1905 – 24 травня 1981, м. Київ, похована на Байковому кладовищі) – географ. Дочка директора цукрового заводу в м. Носівка Чернігів. губ. Павла Федосійовича Б. [240] Закінчила Київський ІНО. Дружина (з 1926) о. Алексія Глаголєва, сина о.Александра [241]. Я бував у неї на Боричевому Току, 28, помешк. 31.

Екземплярський Василій Ілліч (1875-1933). Професор КДА. Син єпископа Чигиринського (1885). Тиражем 160 прим. видав монументальну працю “Высокопреосвященный Архиепископ Иероним Экземплярский: Биогр. очерк, некоторые статьи и несколько проповедей усопшего Владыки” (К., 1906).

Жижневська Валерія Едмундівна. Її фотоальбом передала мені О.В.Михеєва.

Жюно Євгенія Люсьєнівна, див.: Вахрамеєва.

Жюно Марія Люсьєнівна (Лук’янівна; 1 жовтня 1894, Київ – 26 грудня 1937). З родини домовласників. Батько у молоді роки мав швейцарське підданство. У церкві на Ново-Павлівській організувала із сестер і дівчат гарний хор, була його реєнтом до закриття храму. Чудово знала богослужіння й добре його розуміла. На її адресу йшли нелегальні листи єпископа Сергія (Куминського). Фрагмент із її листа про В.Александровича і, можливо, нотатки «Перед литературным чтением» (зима 1925), увійшли до альбому О.В.Михеєвої. Служила гербаризатором фабрики № 11 тресту наочних приладь. Мешкала на Червоноармійській, 28, пом. 7. Арештована 18 листопада 1937 р. Розстріляна. Родичам оголосили, що її засудили до 10 років ИТЛ, померла в місцях позбавлення волі від раку печінки 15 листопада 1941 року [242].

Каришева Олександра (Ася; 1905 – 21 червня 1925) – студентка Київського політехнічного інституту. Мати – Ксенія Олександрівна Павловська-Каришева – лікар, фахівець із шкіряних хвороби, 1911 року працювала в безкоштовній лікарні ім. гр. С.С.Ігнатьєвої (мешкала на Предславинській, 41, 1915 року – на Караваївській, 35) [243]. Ася належала до гуртка старших дівчат. Співала й читала на кліросі. Згодом мешкала на Караваївській вул. Померла від сепсису [244]. З приводу смерті дочки Асі співчуття Платонові Костянтиновичу Лінниченку та Ксенії Олександрівні Каришевій висловили київське товариство взаємного кредиту «Помощь», губернське управління Українського Червоного хреста на Київщині та київський Губутильзбір [245].

Коленко Катерина Миколаївна (1904 – ?) – художник-реставратор, племінниця мистецтвознавця В.М.Зуммера [246]. Батько служив у Київському окружному суді. 1911 мешкав на Нестеровській, 31. Її вірші «Багряница, багряница…» та «Св. София Киевская», а також нариси «Дедушка: [Воспоминание о В.И.Экземплярском]» (1925) та «Исповедь» вміщено в альманаху «Первопуток» (1925), звідки перекочували до альбому О.В.Михеєвої – під назвами «Исповедь» (весна 1923), «Багряница, багряница…» (весна 1923), «Дедушка». 1940 працювала в Центр. науково-дослідній реставраційній майстерні. Реставрувала картину Бельвуа (XVII ст.?) «Кораблі» (Розовский Мих. Возвращенная молодость // Советская Украина. 1940. 8 декабря: іл.). Після війни й повернення Зуммера до України мешкала з ним разом в Острі. Для рукописного відділу ЦНБ АН УРСР я підібрав у неї частину архіву В.М.Зуммера (того разу їхав з групою києвознавців, яка мала у своєму розпорядженні автобус). Домовилися, що «наступного разу» заберу решту. Через О.В.Михеєву та В.В.Опацьку Катерина Миколаївна кілька разів переказувала, що почувається зле, а якось при цьому було додано, ніби «головне» вже забрано. Наша зустріч усе відкладалась, аж поки «гоголівські старушки» сказали мені, що вона померла.

Коробко Наталя Яківна (1901 – 1974). Після війни передрукувала проповіді та інші твори о. Анатолія Жураковського. Похована на Новому Байковому кладовищі навпроти церкви разом з батьками О.В.Михеєвої.

Косткевич Георгій Олександрович (1902 – 1973) – лікар-терапевт. Син професора Ун-ту Св. Володимира (з 23 квітня / 6 травня 1918 р.) Олександра Іполитовича Косткевича (1 ІІ 1865 – 23 І 1921) [247], що мешкав на Пирогівській, 12 [248]. Закінчив Київський медінститут (1929). Улюблений учень проф. М.Д.Стражеска. Після його смерті (1952) розбирав його стіл. Склав опис хвороби й смерті В.Александровича «Шесть дней», вміщені в альманаху «Первопуток» (1925). Згодом він увійшов до альбому О.В.Михеєвої. 1930 засуджений на 3 роки ИТЛ. Засланий на Біломорканал, потім – до Архангельська. Після звільнення працював в Інституті удосконалення лікарів. На Фінській війні служив військовим лікарем П рангу, начальником медичної частини евакогоспіталю (1939-40). У липні-грудні 1941 перебував на Корельському фронті. Після війни працював у лікарні № 1 Мінздраву РСФСР («Кремлівській лікарні»). Одержав медаль «За доблестный труд» [249]. Довго хворів на глибокий склероз судин головного мозку. Помер від сердцевої недостатності. Був одружений з Тетяною Миколаївною Пухтинською, потім з Олександрою Іванівною (Шурою) Вахніною [250]. «Гоголівські старушки» доклали зусиль, щоб мене з ним не познайомити.

Косткевич Олександр Олександрович (1906 – 28 лютого 1937). Брат попереднього. 1929 закінчив філологічний факультет ВІНО, після чого завідував метеорологічною станцією у Лісовій Бучі. Належав до братства общини з часу його заснування. Був двічі заарештований. Написав вірш:

«В тюрьме глубинные звуки.

Тюрьма срывает с людей

Все покровы пролгавшейся скуки,

Расплетает безумье цепей.

Окрыляет свободой глубинной,

Ширит, ширит и к делу зовет

И в томительной трудности длинной

Непомерную крепость дает».

Його твори «Огонь», «Вася родной и любимый», «Могилки. Теплое солнце…» та «Человек в могиле, а жизнь радость» вміщено в альманаху «Первопуток» (1925). Після другого арешту захворів на важку шизофренію. 1929 хворів на туберкульоз легенів. Помер від міліарного туберкульоза. Його твори «Отец Анатолий» (осінь 1924), «Розовый воробей» (1925), «Могилки» (1925) та звернення до покійного В.Александровича увійшли до альбому О.В.Михеєвої.

Косткевич Олександра Іванівна. Удова професора Ун-ту Св. Володимира О.І.Косткевича.

Кудрявцев Петро Павлович (24 серпня 1868 – 7 липня 1940, Київ), філософ, проф. КДА лівого напрямку [251]. У списку власних праць, який він уклав, значиться бл. 250 позицій. Уклав антологію «Волны вечности в русской художественной литературе» (К., 1914). Дочка Катерина Петрівна зберегла висловлювання петербурзького професора І.Д.Андрєєва: «Киевская Академия по свежести и прогрессивности теперь у нас первая. И это понятно. Она находится в руках такого человека, как Кудрявцев».

Мединцева Ніна Вікторівна.

Михеєва Ольга Василівна (5 грудня 1899 – 14 серпня 1987, Київ). Із дворян. Дочка головноуправляючого лісами спадкоємців Терещенка Василя Васильовича Михеєва (+ 1920 від висипного тифу) та Марії Петрівни Москальової. Закінчила гімназію Жеребцової (1918). Епізодично навчалась на ВЖК, у медичній школі. Для заробітку 1919 почала робити іграшки. Начальник Центросоюзу А.Д.Синаюк оформив групу майстринь як офіційну артіль «Праця та творчість», де за інструктора вважався Н.Прахов. Організувала дитячий садок на Пушкінській на 30 осіб, де балетмейстер Чистяков раз на тиждень робив постановки. 1922 познайомилась з о.Анатолієм. В общині після К.О.Букреєвої стала старшою сестрою. Коли він перебував на Бутирках, домоглась побачення як нібито його двоюрідна сестра, обмінялася з ним хрестиками. Заарештована о другій годині ночі під Архистратига Михаїла 20 листопада 1937, одержала 5 років вільного заслання (sic; «вольной высылки») до Павлодара, потім до одного з радгоспів. Дала притулок українському історикові Олександрові Грушевському, братові академіка. Лишила спогади про останні роки його життя. Здавши за 4 місяці екстерном курс двохрічної школи медсестер у Павлодарі, 6 років працювала акушеркою. Перебувала на засланні до 1946 р. Одержавши від Н.С.Жураковської виклик до Угліча на канал Москва-Волга, протягом двох років і семи місяців працювала завідувачкою аптеки й медсестрою. За протекцією Г.О.Косткевича, одержала місце медсестри в Білій Церкві. 1957 року вийшла на пенсію. Разом з В.В.Опацькою, Н.Я.Коробко та Н.М.Орловою оселилась на Гоголівській, 34, в колишньому помешканні проф. В.М.Артоболевського. 20 листопада 1959 року одержала реабілітацію (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 50 734 ФП / кор. 4). Коли будинок поставили на капітальний ремонт, члени общини переїхали жити на Стрілецьку вул., 7/6, пом. 31. Похована на Байковому кладовищі разом з батьками проти церкви, за склепом Косоногових. Один брат, Владимир Васильович (* 1890), білий офіцер, потім юрист, 13 жовтня 1930 ув’язнений, розстріляний. Другий брат Віктор Васильович (* 1890), однокласник Миколи Зерова, білий офіцер, 4 березня 1933 засуджений трійкою ПП ОГПУ АЧК на 5 років ИТЛ. Третій брат Петро Васильович (* 1888), білий офіцер, – 12 січня 1931 трійка ПП ОГПУ Московської обл. дала йому 10 років ИТЛ, засланий на Соловки. Тітка Святослава Ріхтера.

Москалець Володимир Іванович.

Опацька Віра Вячеславівна (23 травня 1899 – 12 березня 1987, Київ) – вчителька музики. Рід Опацьких гербу Прус 1804 був легітимований по Уманському пов. [252]. Дочка генерала Вячеслава Граціановича Опацького (закінчив Михайлівське артилерійське училище та Військово-юридичну академію). Похована на Байковому кладовищі.

Орлов Сергій Михайлович (1904, Київ – ?). Закінчив шість класів у гімназії Товариства сприяння середній освіті, сьомий прослухав у приватній групі викладачів. 1922 року вступив до КДА, де навчався до її закриття. В общині Св.Марії Магдалини з 1923 року. 1924 вступив до Київського археологічного інституту. Після його закриття (серпень 1924 року) [253] з 1925 року працював статистиком в окружному статистичному бюро. 1926 року заарештований, засуджений на 1 рік. Був рукопокладений у диякони (1927). Засуджений за посібництво к.р. організації, оскільки надав нічліг «некому» Голубєву, з яким «никогда знаком не был». 20 грудня 1930 заарештований, засланий на 3 роки на Біломорканал. Повернувся до Києва, але 1934 виїхав з родиною до Кіровобада. Служив бухгалтером. Уривки з його листів 1949-54, а також присвячений йому вірш А.А.Ладигіна (1972) увійшли до альбому О.В.Михеєвої. Дружина Єлена Ільїнічна Головіцька співала в о. Анатолія на кліросі [254].

Орлова Марія Михайлівна – сестра наступної.

Орлова Наталія Михайлівна (20 серпня 1905, Київ – 30 травня 1992, там само) – дочка агронома, мати працювала статистиком в Інституті гігієни праці. О.Анатолія вперше побачила 1921 в Михайлівському монастирі, де він сказав проповідь. Стала бувати на його службах, кілька разів сповідалась і причащалася. Її нарис «Сказание о граде Китеже» вміщено в альманаху «Первопуток» (1925). Після його повернення з заслання 1926 стала до нього ближче. Належала до гуртка старших дівчат. Співала й читала на кліросі. 1931 пробула півтора місяці під арештом. Мешкала на Десятинному пров., 8, пом. 2. 18 листопада 1937 ув’язнена й заслана до карагандинських таборів (Карлаг) на 10 років без права наближатись до залізничної колії. У безграмотній і абсурдній постанові, датованій 16 жовтня 1939, говориться:

«Основанием к ее аресту послужило показание ее родного отца, Орлова Михаила Николаевича от 29.Х.37 г., в котором он указал, что является офицером царской и белой армии, член массонской монархической организации, так называемой «массонской ложи Андрея Первозванного», а впоследствии «Братства возрождения России». Вел активную борьбу с Советской властью. Эта организация создавала среди молодежи кружки – «Братства» и «Сестричества», которые под видом религиозных убеждений проводили к.р. работу, в состав «сестричества» входила его дочь Орлова Наталья Михайловна.

В процессе следствия Орлова Н.М. показала, что она находилась под влиянием антисоветски настроенного отца Орлова М.Н. и священника Жураковского, состояла членом массонской монархической организации «Сестричества», созданной Жураковским, и по его заданию организовала кружок из религиозной молодежи с задачей отрыва молодежи от влияния коммунистической партии и Советской власти. Этот кружок существовал до 1928 года» (Арк. 46).

Зберігся лист її матері, Марії Михайлівни до Берії від 27 червня 1940 р. Вона наводить у ньому слова Н.М., які вона кинула, сідаючи до вагона [255], що, не читаючи, підписала якогось папірця, бо «не могла більше витримати» (Арк. 50 – зв.). Протягом дев’яти років працювала на сільськогосподарській дослідній станції у відділі захисту рослин. Надрукувала дві статті. Як вільнонаймана залишилась на станції ще на півтора роки. 27 вересня 1951 року знову ув’язнена за старою справою. Після реабілітації (1961) повернулась до Києва [256]. Мешкала на Стрілецькій, 7/6.

Процвєталова Марія Степанівна – акушерка. Мешкала на Фундуклеївській, 74 (1911), потім – на Бібіковському бульварі, 17 (1915) [257]. Як розповідають, мала сувору вдачу [258].

Сауляк-Савицька Марія Макарівна (1897 – 1970) – лікар, кандидат медичних наук, доцент Київського медінституту [259]. Її есей «Перед литературным чтением» (зима 1925) та мемуарний уривок про В.Александровича «О Васе» вміщено в альманаху «Первопуток» (1925), потім вони увійшли до альбому О.В.Михеєвої.

Смірнов Ніколай Ніколаєвич – староста общини. Разом з дружиною Наталією Андреєвною помер на еміграції. Від О.В.Михеєвої маю їхнє фото. У словнику В.Н.Чувакова не відзначені [260].

Соловйова Зинаїда Іванівна. Її вірш «Когда плывут по небу облака…» увійшов до альбому О.В.Михеєвої.

Труфанова Галина Костянтинівна.

Узембло Марія Львівна (24 грудня 1877 – 24 червня 1964) – класна дама у Фундуклеївській жіночій гімназії (1911; 1915), де раніше навчалась. Дочка офіцера. Мешкала на Лютеранській, 13 (1911), згодом – на Столипінській, 30 (1915) [261]. Ніна Серг. Жураковська згадувала:

«Став общинной сестрой, она особенно стремилась помогать страждущим в узах. Посылала ссыльным священникам посылки (но не регулярно: средств [было] мало) – тем, которых знали общинники лично или о которых удавалось узнать. Получив известие, что в Лукьяновскую тюрьму привезли духовных лиц, старались передать им продукты. Кроме того, ездила в места ссылок и лагерей, посещая верующих узников».

Рідний брат, офіцер білої армії, після повернення додому був ув’язнений, переведений до Харкова, де й помер у в’язниці від тифу. Фотоальбом її племінниці Оксани Узембло передала мені О.В.Михеєва.

Щербатова Марія Борисівна (+ після 1945) – викладач англійської мови. Член общини від часу її заснування. Багато допомагала бідним, хворим та в’язням. Кілька разів була заарештована [262].

Яснопольський Сергій Леонідович – математик. Син професора-економіста, академіка УАН (1925) Леоніда Миколайовича Я. (1 лютого 1873, м. Київ – 23 травня 1957, м. Москва; ув’язнений 1937-42) [263]. Доцент, кандидат наук [264]. Його спогади «Об Асе Карышевой» вміщено в альманаху «Первопуток» (1925), звідки були переписані до альбому О.В.Михеєвої. Розповідаючи про «диспут» Л.М.Яснопольського, Н.Д.Полонська-Василенко писала: «Він добровільно переїхав до Москви, куди заслано було М.С.Грушевського, де жив і працював в тяжких матеріяльних умовах, але, порівнююче спокійно (мемуаристка не знала про його ув’язнення. – С.Б.). Проте доля не минула його родини: року 1937 було заарештовано його сина – математика, доцента університету, Сергія Яснопольського, і заслано на 5 років на Московсько-Волзький канал» [265]. Дружина Сергія Леонідовича, Валентина Миколаївна (дів. пр. Ждан), – сестра «бригвоенюриста», члена воєнної колегії Верховного суду СРСР, учасника її виїзних сесій 1937 року С.М.Ждана [266]. Близька знайома філософа А.Ф.Лосєва, посправника о. Анатолія. Зберегла рукописи кількох проповідей о. Дм.Іванова (1883-1933). Надиктувала короткі спогади.

Примітки

225. Воспоминания о церкви. Арк. 159.

226. Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. Том 2. С. 337.

227. Проценко Л., Костенко Ю. Лук’янівське кладовище (2001). С. 69.

228. Проценко Л., Костенко Ю. Лук’янівське кладовище (2001). С. 34-35.

229. Див. про нього: Клин Віктор. Визначний український музичний діяч // Наша культура. Варшава, 1974. № 12 (200). С. 10-11; Проценко Л., Костенко Ю. Лук’янівське кладовище (2001). С. 35. Його музичний репертуар, через який пройшла Анна Данилівна та інші його учениці, див.: Professeur W. Pouchalsky // Catalogue des ouvrages de musique publies par la maison Leon Idzikowski (Fondee en 1859): Kieff, 29. Kreschtschatik, 29. Varsovie, 119 Marshalkowska, 119. К.: Типо-литогр. «Прогресс», 1915. С. 243-244.

230. Жураковский Анатолий, священник. «Мы должны все претерпеть ради Христа…»: Проповеди, богословские эссе, письмо из ссылки к своей пастве / Сост. Павел Проценко. М., 2008. С. 56.

231. Відомості Миколи Анатолійовича Бенецького.

232. Воспоминания о церкви. Арк. 160.

233. Зернов Н. Русские писатели эмиграции (1973). С. 11-12.

234. Див.: Русская интеллигенция: В собрании С.А.Венгерова. Т. 1 (2001). С. 188.

235. Василенко М.П. Вибрані твори. Т. 3 (2008). С. 626.

236. Полонська-Василенко Наталія. Процес «Центра дій» 1924 р. Мюнхен: УВАН, 1956. 24 с.; Пищикова Татьяна Васильевна (нар. 1930, Харбін). Толпыго (1570-2000): Память рода. Калуга: Изд-во Н.Бочкаревой, 2000. С. 127-128; Василенко М.П. Вибрані твори. Т. 3 (2008). С. 650.

237. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 53 683 ФП / кор. 1 208. Арк. П: 11-14. Їі брат Віктор Люсьєнович (Лук’янович; 1882, Київ – ?) викладав (1911) російську мову й словесність у гімназіх Варв. Алдр. Жеребцової (Золотоворітська, 11) та словесність і латинську мову в гімназії Мар. Ів. Левандовської (Володимирська, 81). Мешкав тоді на Бульварно-Кудрявській, 27. Був заарештованний 18-19 липня 1931 року (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 49 252 ФП / кор. 932. Арк. 2, 3; Адресная и справочная книга «Весь Кіевъ» на 1911 г. К.: С.М.Богуславскій, 1911. Столб. 529, 531).

238. Серков Андрей Иванович. Русское масонство, 1731-2000: Энц. словарь. М.: РОССПЭН, 2001. С. 174.

239. Молдован М.Я., Дашкеева К.Н. Д.Д.Вердеревский. [Кишинев, 1979]. 158 с.

240. Проценко Л., Костенко Ю. Лук’янівське кладовище (2001). С. 81.

241. Воспоминания о церкви. Арк. 160.

242. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 50 734 ФП / кор. 4. Арк. 106, 116 – зв.; № 53 683 ФП / кор. 1 208. Арк. П; № 63 171 ФП / кор. 1 725 кор. Арк. 10, 14, 18; Соколовський Олександр Климентій. Церква Христова 1920-1940: Переслідування християн в СРСР. К.: Кайрос, 1999. С. 76.

243. Адресная и справочная книга «Весь Кіевъ» на 1911 г. К.: С.М.Богуславскій, 1911. Столб. 616; Календарь, адресная и справочная книга г.Кіева на 1915 годъ. [К.:] Правленіе Общества скорой мед. помощи въ г.Кіев(е), б.г. Адресный указатель. С. 303.

244. Воспоминания о церкви. Арк. 161.

245. Пролетарська правда. 1925. 23 червня. № 140 (1151). С. 6.

246. Воспоминания о церкви. Арк. 159.

247. Проценко Л., Костенко Ю. Лук’янівське кладовище (2001). С. 73.

248. ДАмК. Ф. 16. Оп. 479. № 66. Арк. 1

249. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 66 855 ФП. Том 2. Арк. 28-29 зв.

250. Воспоминания о церкви. Арк. 161.

251. Белоконь С. Киевский профессор П.П.Кудрявцев как библиофил и читатель // Актуальные проблемы теории и истории библиофильства: Тезисы сообщений научно-практической конференции. Л., 1985. С. 73-75.

252. Лисенко Сергій, Чернецький Євген Анатолійович. Правобережна шляхта, кінець ХVIII – перша пол. ХІХ ст. Вид. 2. Біла Церква, 2007. С. 301;Чернецький Євген. Правобережний гербівник. Том Т. ІІ. Біла Церква, 2007. С. 115.

253. Матяш Ірина. Перший український осередок фахової підготовки архівістів: До 80-ліття Київського археологічного інституту // Київська старовина. 1998. № 6 (324). С. 53-73.

254. Воспоминания о церкви. Арк. 162; Соколовський Олександр Климентій. Церква Христова 1920-1940. С. 148-149. За зізнанням С.М.Орлова (1961), «моя жена никогда в «сестричестве» не состояла, а лишь пела в хоре» (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 53 683 ФП / кор. 1 208. Арк. 35 зв.).

255. За офіційною довідкою, «убыла в Карлаг 15 февраля 1938 г.» (Арк. 45, 47).

256. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 53 683 ФП / кор. 1 208; Воспоминания о церкви. Арк. 162. За офіційним висновком, «полагал бы дело направить в прокуратуру для отмены решения за недоказанностью обвинения» (Арк. 65).

257. Адресная и справочная книга «Весь Кіевъ» на 1911 г. К.: С.М.Богуславскій, 1911. Столб. 901; Календарь, адресная и справочная книга г.Кіева на 1915 годъ. [К.:] Правленіе Общества скорой мед. помощи въ г.Кіев(е), б.г. Адресный указатель. С. 145.

258. Розповідь М.А.Глаголєвої, 2 грудня 1998 року.

259. Воспоминания о церкви. Арк. 159. Шістдесят років (з перервою на евакуацію під час війни) прожила разом з нею на Львівській вулиці (буд. 14-а, пом. 28) Тетяна Львівна Симиренко-Міхаеліс (1887-1973), заслужена вчителька України, викладач французької та німецької мов у старших класах. Вона зберегла рукопис «Помології» свого батька Левка Симиренка, згодом виданої у трьох томах. До Мліївського меморіального музею Симиренків передала всі, що збереглись у неї, родинні папери й речі (Малаков Дмитро. Київські адреси родини Симиренків // Родовід. Ч. 10. Вид. 2. К., 1996. С. 84; Білокінь С. Рукопис історії Києво-Либідської Свято-Троїцької церкви // Київ і кияни: Матеріали щорічної науково-практичної конференції. Вип. 7. К.: Кий, 2007. С. 89-99). Т.Л.Симиренко членом общини не була.

260. Незабытые могилы: Российское зарубежье: Некрологи 1917-1997: В 6 тт. / Сост. Чуваков Вадим Никитич (1931-2004); Под ред. Е.В.Макаревич. Т. 6. Кн. 2: С [Скрябин] – Ф. М.: РГБ, Отдел литературы русского зарубежья; Пашков дом, 2006. 724 с.

261. Адресная и справочная книга «Весь Кіевъ» на 1911 г. К.: С.М.Богуславскій, 1911. Столб. 524; Календарь, адресная и справочная книга г.Кіева на 1915 годъ. [К.:] Правленіе Общества скорой мед. помощи въ г. Кіев(е), б.г. Адресный указатель. С. 183.

262. Воспоминания о церкви. Арк. 161.

263. Павловский И.Ф. Полтавцы (1914). С. 76; Масанов И. Ф. Словарь псевдонимов. Т. 4 (1960). С. 552; УРЕ-2. Т. 12 (1985). С. 527; Василенко М.П. Вибрані твори. Т. 3 (2008). С. 609.

264. Білокінь С. На зламах епохи (2005). С. 222.

265. Див.: Полонська-Василенко (дів. пр. Мєншова; 31 січня / 13 лютого 1884, Харків – 8 червня 1973, Дормштадт, Німеччина, похов. в м. Новий Ульм), Проф. д-р. Українська Академія Наук: Нарис історії. Ч. ІІ: 1931-1941. С. 17.

266. Див., напр.: ГА СБУ. №№ 33257 ФП, 44966 ФП.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2019 С.І.Білокінь

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1907

Модифіковано : 11.07.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.