Логотип персонального сайта С.Білоконя
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Праці з історії церкви / О.Анатолій Жураковський і київські йосифляни / Початок життєвого шляху

О.Анатолій Жураковський
і київські йосифляни

Початок життєвого шляху

Сергій Білокінь

З-поміж київських російських ієреїв у трагічні пореволюційні роки визначались передусім троє. Це отець Алєксандр Глаголєв, не раз згаданий на сторінках булгаковської «Білої гвардії». Він помер у листопаді 1938 року на допиті під час свого першого арешту. Далі треба назвати отця архимандрита Спиридона (Георгій Степанович Кисляков; 1875 – 1930), який до революції побував на Атоні, багато років проповідував у Сибіру й чиє слово проймало найзатятіших каторжників-злочинців. Під час війни він служив полковим священиком, але не зміг бути там довго: його вразило, що бомби падали на людей з літаків, на крилах яких були зображення хрестів.

У Києві його розповіді записав і опублікував у своєму журналі В.І.Екземплярський. Вони мали величезний успіх, і проф. П.Паскаль перебуваючи в Росії, переклав їх на французьку мову (видав 1950 року). У Києві о.Спиридон заснував общину Ісуса Найсолодшого («Иисуса Сладчайшего») для робітників (служив у церкві Преображення Господня на Ново-Павлівській вулиці, ріг Обсерваторної), і це була матеріально забезпечена, багата община. Не обійде історик і отця Анатолія Жураковського, доброго пастиря найбідніших – тодішньої спадкової, «справжньої» інтелігенції.

Отець Анатолій Жураковський народився 4 / 17 березня 1897 року у Москві [60] в родині педагога-шістдесятника, літературного критика Євгена Дмитровича Жураковського (7 червня 1873, Спб. – бл. 1917), автора низки книжок [61]. Правдоподібно, його сім’я була одним із відгалужень давнього чернігівського старшинсько-дворянського роду, з якого вийшов і невгамовний архиєпископ Іродіон Жураковський [62]. Коли другий том «Родослівника» вийшов у світ, його упорядникові Вадимові Модзалевському минуло щойно 28 років, і праця просто вражає багатством зібраного матеріалу. Другу половину ХІХ ст. опрацьовано слабше, і Євгена Дмитровича тут ми не знайдемо, навіть в авторському примірнику, що рясніє рукописними додатками. Втім, навпаки, панотець міг належати до іншого, одного з численних правобережних шляхетських родів, наприклад, легітимованого 1804 року по Бугославському пов. на Київщині [63]. Матір Анатолія Євгеновича звали Ольга Василівна [64]. Рідний брат о.Анатолія, Геннадій Євгенович Жураковський, відомий як педагог, член-кореспондент Академії педагогічних наук РСФСР.

У священицькій реєстраційній картці, датованій 5 вересня 1922 року, на питання про національність і мову він відповів: «Русский», про соціальну верству й фах до вступу в духовне звання – «Дворянин, научная работа» [65]. 15 листопада 1937 року датується офіційна довідка у його справі, що починається з виразної дефініції:

«ЖУРА[КО]ВСКИЙ Анатолий Евгеньевич, рождения 1897 года, урож. г. Москвы, СЛУЖИТЕЛЬ КУЛЬТА – ЛИШЕНЕЦ, образование высшее, владеет разными языками (sic), женат – жена ЖУРАКОВСКАЯ Н.С. отбывала наказание в лагерях» [66].

Анатолій Євгенійович навчався у московській 6 чоловічій гімназії. У його біографії, яку написала його дружина, розповідається про становлення його релігійних настроїв. Майбутній священик мав ще одного брата, Аркадія, дуже хворобливого.

«Мать сама еле держалась на ногах. И вот Анатолий, сидя часами у кроватки брата, молился о нем (хотя религиозного воспитания дома абсолютно не давали) и дал обет простаивать все церковные службы на коленях до выздоровления брата. В церкви быстро заметили мальчика, неуклонно посещающего все службы, доступные ему по времени, и никогда не поднимающегося с колен. Усердно молился Анатолий, но Аркадий умер. И, глядя на его прозрачное, съеденное туберкулезом личико, Анатолий дал новый обет – все равно стоять на коленях и молиться о матери» [67].

У зв’язку з її хворобою родина переїхала до Тифлісу, а за рік, 1911 року – до Києва, де 1915 року він закінчив 7 гімназію.

Ще гімназистом, за рекомендацією філософа Василя Васильовича Зіньківського (1881, Под. губ. – 1962, Париж) [68], батькового товариша, майбутній священик почав відвідувати Релігійно-філософське товариство, де виступали і сам Зіньківський, і такі визначні філософи й богослови, як Петро Павлович Кудрявцев та Василь Ілліч Екземплярський.

1915 року Анатолій Жураковський вступив на історико-філологічний факультет Університету Св.Володимира. Навчання перервала війна. Спершу він потрапив на службу до Земського Союзу, а тоді й на фронт, де служив солдатом у нестрійових частинах. Тут Анатолій Євгенійович написав чотири статті до київського журналу «Христианская мысль».

Невдовзі, 1917 року Жураковського демобілізували. Він зійшовся з архимандритом о.Спиридоном, з яким ходив по касарнях і робітничих кварталах з проповіддю Слова Божого. Закінчуючи університет, на медальну тему «Жозеф де Местр і Костянтин Леонтьєв» написав працю, нагороджену золотою медаллю [69]. 16 серпня [70] 1920 року [71] він прийняв посвячення в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври. Від недоїдання ранньої весни 1920 року Анатолій Євгенійович захворів на туберкульоз. Селяни с.Червоногірки колишньої Макарівської волості, яким підказав цю думку о.Спиридон, узяли його до себе, щоб підгодувати. Забрали його возом, не сподіваючись і довезти, такий він був слабий. На селі «студентові» стало багато краще. Закинутий поміщицький будинок протягом літа селяни перебудували під церкву, посвячену в ім’я Різдва Богородиці [72]. У Червоногірці о.Анатолій прослужив рік [73]. О.Спиридон дістав повне обладнання однієї з полкових церков, тож селяни восени впросили А.Є. залишитись у них за священика.

Примітки

60. Бродский Ю.А. Соловки. С. 470.

61. Жураковский Евгений Дмитриевич (1873 – бл. 1917). Симптомы литературной эволюции. Т. 1: Критич. очерки. М., 1903; Литературно-критические очерки. М., 1906; Трагикомедия современной жизни: Лит.-критич. очерки. М., 1906; О характерах: Крит.-психол. очерк. СПб., 1909. – Дж.: Русская интеллигенция: В собрании С.А.Венгерова. Т. 1 (2001). С. 413.

62. Модзалевский Вадим Львович (28 березня / 9 квітня 1882, Тифліс – 3 серпня 1920, Київ). Малороссийский родословник. Том 2: Е-К. К.: Тип. Г.Л.Фронцкевича, 1910. С. 46-59, 692.

63. Лисенко Сергій, Чернецький Євген. Правобережна шляхта, кінець ХVIII – перша пол. ХІХ ст. Вид. 2. Біла Церква, 2007. С. 177; Чернецький Євген Анатолійович. Правобережний гербівник. Том ІІІ. Біла Церква, 2007. С. 64.

64. Батьки обоє поховані на київському Лук’янівському кладовищі.

65. ГА СБУ. № 38 183. Арк. 20. З якоїсь речі він додав собі один рік, вказавши як рік народження 1896. На питання про ставлення до комуністичної партії відповів: «На основании предоставленного в примечании права не вхо[жу] в обсуждение этого вопроса как не имеющаго прямого отношения к моей церковно-общественной работе».

66. Бродский Ю.А. Соловки. С. 471.

67. Жураковский (1984). С. 13-14.

68. Зернов Н. Русские писатели эмиграции (1973). С. 11-12; Чуваков В.Н. Незабытые могилы. Т. 2 (1999). С. 613.

69. У старій «Історії Київського університету» тема цієї праці виглядала досить одіозно, навіть у викладі чудового знавця Андрія Оврамовича Вовка: «Розробляючи тематику учбової і наукової роботи, підказану політичними подіями часу і продиктовану класовими й політичними інтересами буржуазно-поміщицьких класів, професори й доценти, переважно юридичного факультету, рекомендували таку ж тематику й для студентів, зокрема для розробки її у працях на медальні теми» (Історія Київського університету. [К.,] 1959. С. 326). Тут названо й працю А.Жураковського. Ніна Сергіївна помилково відносить написання цієї праці на передвоєнний час.

70. Осипова И.И. «Сквозь огнь мучений и воду слез…»… С. 307.

71. У реєстраційній картці – 1921 року.

72. Воспоминания о церкви. Арк. 133.

73. Село було невеличке – 1900 року тут стояло 36 подвір’їв, жило 114 чоловіків і 123 жінки. Належало воно Станіславові Христофоровичу Яцківському. Землі було 2496 десятин, із них поміщикові належало 2400 (Списокъ населенныхъ м(е)стъ Кіевской губерніи. К., 1900. С. 175-176). О.В.Михеєва вважала, що розташовувалось воно у 20 кілометрах від Клавдієва.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2019 С.І.Білокінь

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1239

Модифіковано : 11.04.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.