Початок переїзду
Сергій Білокінь
Справа перевезення музею Потоцького до Києва широко висвітлювалась у пресі. Розповідалось, що коштовна колекція речей мистецтва й культури, яку зібрав Потоцький, відбиває побут і культуру України ХVІІ-ХVІІІ століть і що нібито “Укрголовнаука погодилася на придбання збірки Потоцького для Київського Музею Мистецтв” [414]. Відбиваючи певні віяння, зміни настроїв, потім почали писати інакше, вважаючи, мабуть, що Потоцькому буде більше чести, якщо його збіркою ощасливлять більшу кількість українських музеїв: “Президія Укрглавнауки вирішила купити ці колекції для українських музеїв (у множині! – С.Б.)» [415]. Якщо спочатку вказувалося, що «в цілому збірка оцінюється в 200 тисяч карб.» [416], то потім запевняли, що Наркомосвіта придбала збірку за 200 тис. карб., хоч дар у суму 200 тисяч і витрата 200 тисяч на придбання – це речі ніби трохи різні. Насправді така невизначеність відбиває різні етапи, якими ходила справа по начальницьких кабінетах. У деталях її легко простежити за документами.
Деяка плутанина вийшла і з кількістю вагонів. На Україну, – запевняли одні, – буде відправлено до п’яти вагонів речей. Для розміщення речей потрібно буде 15 кімнат [417]. Ф.Шилов писав про 13 ваґонів [418].
Фактично відправлено з Ленінграда сім ваґонів музейного майна загальною вагою 38 тонн [419]. З київського вокзалу до Лаври Потоцький замовляв 30-40 підвод з брезентом [420]. Щоб краще уявити фізичний стан збірки, звернемося до листа харківського Наркомосу до всесоюзного наркомату шляхів сполучень від 29 березня 1927 року:
“[…] в силу технических условий большинство упаковочных мест весом 100-200 кгр, но имеются отдельные места, как железный несгораемый шкаф весом около 2 тонн, рама резная с упаковкой до 1/2 т, несколько старинных немецких шкафов неразборных весом до 1/2 т, хотя по габариту пригодных для перевозки в крытых вагонах” [421].
Ще можна уявити процес перевезення збірки поїздом, але як дали собі раду із сейфом і рамою київські ломовики, – абсолютно не уявляю. Тут могли б сказати своє слово хіба що будівники єгипетських пірамід.
Другий лист П.Потоцького до С.Єфремова – з Ленінграда – не датований. Орієнтовно написано його наприкінці квітня – на початку травня 1927 року:
«Глубокоуважаемый Сергей Александрович,
Д.Я.Дашков согласен продать Академии свои рукописи за предложенную ему сумму в 800 руб., но с условием, чтобы деньги были ему выданы сполна, а взамен взяты у него рукописи. Таким образом, Академии придется уполномочить доверенное лицо уплатить следуемую сумму Дашкову и принять у него рукописи. Я говорил об этом с Ерецким, и он хотел писать Вам, а может быть, уже и написал. Он не откажется выполнить это поручение.
Что касается моей рукописи о Шевченке, то она, ввиду Вашей просьбы, была послана Вам, или с Щербаковским, или с В.Н.Перетцом – хорошо не помню. Но когда я был в [1]925 году в Киеве, то спрашивал, получили ли Вы ее, и Вы мне ответили утвердительно и при этом прибавили, что ее можно будет напечатать.
Это был мой доклад в годовщину смерти Шевченки в Общ.[естве] исследов.[ания] укр.[аинской] истории, слов.[есности] и языка в 1925 году. Главное здесь было об Эстетике Либерта (sic), которая была выслана ему польскими друзьями в ссылку и которой Шевченко посвятил несколько страниц в своем дневнике. Мне удалось с некоторыми другими книгами, принадлежавшими Шевченке, приобрести и этот ценный памятник, так много облегчивший томление Шевченка в ожидании освобождения [422]. Было здесь и о неизвестном до этого загадочном рисунке Шевченка 1850 г. с несколькими скрытыми портретами с автопортретом в центре (про нього див. нижче. – С.Б.); о маске Шевченка, о его дубе и др.; а также и о книгах, принадл.[ежавших] Шевченке, из моего собрания.
К сожалению, у меня не сохранилась черновая доклада, а некоторые отдельные следы (?) уже уложены в ящики. (Нет ли у Вас в Академии конспекта этого доклада в отчетах нашего Общества за 1925 г.?)
Я очень прошу Вас, дорогой Сергей Александрович, поискать эту рукопись страниц в 30ть. Я с особым одушевлением писал ее, а это не всегда повторяется.
Повидимому, я скоро уже двинусь в Киев. У Вас уже все цветет! а у нас мрачно и дождливо. Прошу передать мой привет Алексею Петровичу [Новицкому].
Крепко жму Вашу руку
Потоцкий» [423].
Два збірники «Шевченко та його доба» вийшли у 1925-26 роках, тож туди, припустімо, не встиг потрапити матеріал технічно, хоча в Києві він опинивсь у травні 1925. Але дуже прикро, що віце-президент ВУАН Єфремов цього рукопису не видав ніколи – ні у двотомнику «Шевченко», ані в «Записках Історично-Філологічного відділу». У складі фонду Єфремова, що зберігається в Інституті рукопису, – у рештках архіву, що збереглися після його арешту, цього рукопису теж немає. Племінниця С.Єфремова Наталя Павлушкова згадувала:
«Влітку 1938 р. приїхало ГПУ (на той час звалось НКВД. – С.Б.) до Онисі Федорівни, розпечатало решту мешкання й вивезло всю бібліотеку, портрети й усі речі С.О.Єфремова, що ще лишилися в хаті збережені О.Ф.Дурдуківською. Рукописні архіви, дуже цінне листування С.О.Єфремова з видатними діячами нашого минулого, з Франком, Коцюбинським, Драгомановим, Антоновичем і багатьма іншими і навіть, як я пам’ятаю, один манускрипт Шевченка, і всі інші рукописні дорогоцінності – шустрі чорняві новокияни, уповноважені НКВД, не бажаючи витрачати на це свого цінного часу, мимо прохань украй зденервованої усім цим О.Ф.Д., щоб віддати це їй або передати на збереження ВУАН (куди вони повідомили, що книжки відвезуть), зіпхали гамузом усі рукописи в картопляні мішки й віддали нашому колишньому двірникові – п’яниці й підлій людині, з наказом продати все те в сорабкоп на обгортку оселедців. Що він і зробив, мавши ще й нахабство тих пару іскаріотських «срібняків» принести Онисі Ф.Дурдуківській на показ» [424].
Хочеться пояснити походження єфремовського фонду в нинішньому Інституті рукопису. У протоколі засідання Президії ВУАН від 22 жовтня 1929 зазначено:
“Ухвалили: а) визнати за потрібне взяти під охорону ВУАН книгозбірню та літературно-історичні матеріяли, що перебувають у приватній квартирі акад. С.Єфремова, звернувшись у цій справі до відповідних органів” [425].
Правдоподібно, серед паперів був і рукопис П.Потоцького. Лишається вдатись до евфемізму: «Місцезнаходження рукопису П.Потоцького невідоме». При цій нагоді додам, що кілька книжок з єфремовської бібліотеки (з вирізаними екслібрисами В.Кричевського) придбав у букіністичній книгарні на теперішній вулиці Богдана Хмельницького Євген Кирилюк [426]. Інакше кажучи, якась частина бібліотеки так само розпорошилась по людях.
Спершу виїзд було призначено на 15 жовтня 1926 року [427], але С.Єфремов писав Потоцькому до Ленінграда ще 12 травня 1927 року [428]. Переїзд відкладався.
Примітки
414. Придбання збірки Потоцького для Музею мистецтв // Червоний шлях. 1926. № 5-6 (38-39). С. 246.
415. Цінна колекція // Червоний шлях. 1926. № 4 (37). С. 221.
416. Придбання збірки Потоцького для Музею мистецтв. С. 246.
417. Важливе музейне придбання // Червоний шлях. 1926. № 11-12 (44-45). С. 238; Збірка Потоцького // Прол. правда. 1926. 17 квітня?; Культура й мистецтво: Збірка Потоцького // Прол. правда. 1927. 3 липня. № 148 (1761). С. 5; Сіманцев Б.А. Музейна збірка Потоцького // Укр. вісти. Париж, 1927. 10 вересня. № 45. С. 2. Підп.: Б.Сім; В музее Потоцкого // Веч. Киев. 1929. 5 января. № 4 (578). С. 4.
418. Шилов Ф. Записки старого книжника. Москва, 1959. С. 19.
419. Національний художній музей України. Науковий архів. Оп. 1. № 56. Арк. 5 – зв.
420. Там само. Арк. 32.
421. ЦДАВОВ України. Ф. 166. Оп.6/V. № 7765. Арк. 44. Підписали заступник наркома Приходько й заступник Головнауки Яворський.
422. Значення книжки, думаю, набагато більше, оскільки у Шевченка вона з'явилась невипадково. Карло Лібельт (sic) поставив собі за завдання визволити польську філософію з-під опіки німецького думання і створити національно-польську, точніше слов'янську, філософію (Мірчук Іван. Рец.: Luck Kurt. Deutsche Aufbaukrafte in der Entwicklung Polens. Plauen i. Vogtland, 1934 // Записки Чина Св. Василія Великого. Том VІ. Вип. 1-2. Львів, 1935. С. 390).
423. Автограф листа зберігається в архіві автора дослідження.
424. Єфремов Сергій. Історія українського письменства. Вид. 4. Том ІІ. Мюнхен, 1989. С. 472-473.
425. Овчаренко Марія. Сергій Єфремов як літературознавець // ЗНТШ. Том CLXXIII. Париж; Чікаґо, 1962. С. 176.
426. Бріцина Олеся. Доля і доба // Слово і час. 2002. № 3 (495). С. 82.
427. Важливе музейне придбання. С. 238.
428. Єфремов С. Щоденники. С. 499. Його наступний лист Потоцькому – вже до Києва – датується 31 березня 1928 (С. 605).