Початкова сторінка

Сергій Білокінь (Київ)

Персональний сайт історика України

?

Арешт

Сергій Білокінь

Старший лейтенант ГБ Александр Нілович Троїцький робив добру кар’єру. Він мав лише сорок років (народився в м.Торопці Калінінської області) і щойно вступив до партії. Це його, правда, не врятувало. 15 листопада 1938 року арештували його самого [990]. Поки ж що він арештовував інших. 21 липня 1938 року заступник начальника 3 відділу УГБ НКВД УРСР Троїцький склав “цілком таємну” довідку на арешт:

“Потоцкий П.П. в прошлом граф (sic) [991], служил в царской армии в чине генерала.

Потоцкий был близок к врагу народа Затонскому. По ходатайству последнего Потоцкий получает персональную пенсию.

Кроме того, Потоцкий подозревается в принадлежности к антисоветской военно-повстанческой офицерской организации “РОВС”.

На основании изложенного Потоцкий подлежит аресту” [992].

Уже на другий день нарком внутрішніх справ УСРР Александр Іванович Успенський наклав на цій довідці резолюцію: “Арестовать”. 14 листопада самому Успенському доведеться перейти на нелегальне становище. Це відтягне момент, коли його, наркома Успенського, розстріляють, але все одно призначеної йому кари не відмінить.

Постанова про вилучення коштовностей…

Постанова про вилучення коштовностей під час арешту П.П.Потоцького

23 липня оперуповноважений 3 відділу 1 Управління НКВД УРСР сержант ГБ Френкель [993] написав постанову: “При аресте ПОТОЦКОГО Павла Платоновича из’ять все имеющиеся ценности, принадлежащие ему, и сдать на хранение в Финотдел НКВД УССР” (Арк. 7) [994].

24 липня 1938 року великого українця з Полтавщини, генерала царської армії, фундатора унікальної скарбниці – “Музею України” – Павла Платоновича Потоцького заарештували. К.Ф.Штепа писав:

“Вночі до 80-літнього старика [995], що жив при своєму музеї-збірці, буквально вдерлася банда енкаведистів, перерила і розграбувала його квартиру і багатющу збірку, а його самого завезла з собою” [996].

У співробітника НКВД Анатолія Устиновича Чижова, що провадив трус, розбіглись очі. Він заносив до акту те, що відходило державі:

“12. Шкатулка с музейными пистолетами. [Количество] 1

13. Эфесты (sic) шпаги 2

14. Серебрянная (sic) юбилейная медаль (стар.[ая]) 1

15. Ручные часы в костянн.[ом] футляре 1

16. Коллекция монет в количестве 107 мон.[ет] 1

17. Колодка с орденами в колич.[естве] 11 шт.[ук] 1

18. Звезды и ордена 14

19. Колодки с оредами (sic) в колич.[естве] 6 шт.[ук] 1

20. Разные знаки отличия 8”.

Протокол трусу у П.Потоцького (лицевий…
Протокол трусу у П.Потоцького…

Реєстр конфіскованого підписав чомусь не сам Потоцький, а його дружина. Впадає в око намагання – у рубриці “кількість” – применшити масштаб здійснюваної акції. Пістолетів не два, а один, за кількістю шкатулок. Монети рахуються не окремо кожна загальною кількістю 107 штук, а як 1 (одна) колекція. Орденів не 11, а рахуються вони як 1 (одна) колодка. Очевидячки, це не ініціатива Анатолія Чижова, а вказівка начальства.

Збоку приписка: “Кроме этого[,] большое количество (так сказано в акті. – С.Б.) книг, гравюр и экспонатов личных и музейных – закрыты и опечатаны в комнате арестованного”.

Як звернув увагу читач, одночасно з Павлом Платоновичем у Лук’янівській тюрмі перебував професор Костянтин Штепа. Вийшовши на еміґрацію, 1951 року в американському видавництві “Hurst and Blackett Ltd” (Гарст енд Блеккет) під псевдонімом він видав книжку спогадів “Russian Purge and Extraction of Confession” (Чистка в Росії і витягування зізнань) [997]. На титульній сторінці було зазначено імена авторів – F. Beck, W. Godin [998]. Співавтором Штепи, що теж виступив тут під псевдонімом, був Фрідріх Оттович Гоутерманс [999], до арешту науковий керівник Українського фізико-технічного інституту (УФТІ) в Харкові. У капітальній праці, створеній на межі двох різних жанрів – мемуарів і дослідження, – вони писали:

“Більшість ув’язнених, схоже, перебувало у віці тридцяти – тридцяти п’яти років, хоч нам попадалися й п’ятнадцятирічний селянський хлопець і дев’яностолітній [1000] царський генерал Патоцький (sic), що був директором музею. Він зізнався в тому, що був «завербований» як шпигун герцогом Парми” [1001].

Що стосується “герцога Парми”, то за цим, на перший погляд, карикатурним образом, – дивна річ! – стоїть певна реальність. Це той самий “керівник Депарма”, який давав пояснення в Лаврі Едуардові Ерріо.

Надія Володимирівна Геппенер, спогади якої я вже цитував, працювала в Музейному містечку у ті страшні часи – з листопада 1929 року, – і ось що вона писала:

“Близким единомышленником и приятелем Черногубова [1002] по пристрастию ко всяким скабрезным анекдотам и циничным сужденьям был некий италианец граф де-Парма [1003]. Это была фигура уж совсем «из прежде»; как и почему он попал в Музейный Городок, было совсем неясно. Де-Парма был красивым мужчиной лет 50-ти с орлиным носом, пышной седой шевелюрой и такими же бакенбардами. Он был строен, элегантен, изысканно вежлив. Его обязанностью было встречать и провожать иностранцев [1004]. Кто он был по образованию и профессии – этого никто не знал. Было только известно, что он в совершенстве владеет французским языком. [Ипполит Владиславович] Моргилевский, которого заинтересовал де-Парма, уверял, что, судя по его эрудиции, италианский граф несомненно был первоклассным гидом по парижским притонам и злачным местам. В начале 1930-х годов в Музейном городке был открыт магазин Торгсина [1005].

В продажу были переданы предметы церковного обихода, не имеющие ни художественного, ни исторического значения, преимущественно иконы, парча, резьба по дереву, мелкая металлическая утварь ХІХ и ХХ-го столетий. Иностранцы, руководимые де-Пармой, очень охотно приобретали всю эту дребедень из «сокровищниц древнейшего русского монастыря» и расплачивались, конечно, валютой” [1006]. Мабуть, Надія Володимирівна теж не все знала. Посол США у Москві Джозеф Девіс і його дружина Марджорет, захопившись мистецтвом АХРР’івців та старими іконами XVI-XVII сторіч, 1937 року набули 20 першорядних ікон із фондів Києво-Печерської Лаври, Третьяковської галереї, Чудова монастиря тощо [1007]. Думається, що рідкісні й давні ікони продавались у Лаврі й раніше і не тільки Девісам.

Наприкінці 1933 року в Музейному Містечку відбулася чистка. Н.В.Геппенер потім пригадувала: “Графа де-Парма не вызывали, он исчез бесшумно, бесследно и навсегда» [1008].

В одній із слідчих справ мені трапився документ, згідно з яким графа Володимира Івановича де-Парма, італійського консула в Росії, чекісти вважали за резидента італійської розвідки. 1935 року він пішов з Музейного містечка й переїхав до Харкова. Був ув'язнений (протокол допиту датується 23 червня 1938 року) [1009].

Примітки

990. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 37892 ФП / кор. 390. Т. 2. Арк. 52-54. За рішенням Військової колегії Верховного суду СРСР від 7 березня 1939 розстріляний. За відомостями Ю.Шаповала, В.Пристайка та В.Золотарьова, вступив до партії значно раніше – 1920 (ЧК-ГПУ-НКВД в Україні. К., 1997. С.559-560).

991. Чи не спало комусь на думку, що гр.[омадянин] Потоцький багатьох документів – це якраз гр.[аф] Потоцький? Чутки про те, що він і граф, і польський підданий по заповіднику ходили.

992. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 43983 ФП / кор. 641. Арк. 1.

993. Френкель Зіновій Маркович (1908, Гомель – не раніше 1955) – із робітників, член ВКП(б) з 1938, освіта середня, за спеціальністю зубний технік. З квітня 1938 співробітник 3 відділу УГБ НКВД УРСР. На допиті у якості свідка 3 серпня 1938 засудив діяльність співробітників НКВД Вол.Демиденка та Ол.Ясинського. Не пізніше 9 травня 1941 разом з Боровковим склав постанову на арешт священика о. Андрія Бойчука (розстріляний 7 липня 1941; ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 60260 ФП / кор. 1558. Арк. 2-3), якого потім було реабілітовано. 1955 гвардії підполковник запасу, не судимий. Мешкав на вул. Ворошилова, 19, пом. 29 (ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 31093 ФП / кор. 178. Арк. 98-100, 152-153).

994. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 43983 ФП / кор. 641. Арк. 1.

995. Вік не був для них перешкодою. Енкаведисти ув'язнили 69-річного Миколу Чернявського (Голобородько Ю. Життя у другому читанні // Забуттю не підлягає. Херсон, 1994. С. 146-153) і 61-річного Гната Хоткевича (… З порога смерті… Вип. 1. С. 441-443, 448-449). Другого розстріляли, перший, вважається, помер на засланні у віці 78 років.

996. [Штепа К.] Пам'яті П.П.Потоцького. С. 4.

997. F. Beck, W. Godin. Russian Purge and Extraction of Confession. Hurst and Blackett Ltd (London – New York – Melbourne – Sydney – Cape Town). 1951. Український переклад цієї праці я одержав від її перекладача проф. Ю.Ранюка, ще коли він готувався в Харкові до друку. Приношу подяку проф. Ю.Ранюкові за підтримку й надану можливість зацитувати відповідне місце.

998. Пор.: Френкель В.Я. Кто такие Бек и Годин? // Френкель В.Я. Профессор Фридрих Хоутерманс: работы, жизнь, судьба. С.-Петербург, 1997. С. 142-153.

999. Гоутерманс Фрідріх Оттович (1903-1966) – підданий Німеччини. В СРСР перебував з лютого 1935. Ув'язнений 1 грудня 1937. 25 квітня 1940 виселений з СРСР як небажаний іноземець (Павленко Ю.В., Ранюк Ю.Н., Храмов Ю.А. «Дело» УФТИ, 1935-1938. К.: Феникс, 1998. С. 291-307).

1000. Як ми розуміємо, це деяке перебільшення. В англомовному виданні дивує написання прізвища Потоцького (“Патоцький”). Американці так помилитись не могли, – мабуть, це все-таки помилка авторів, невідомо тільки, чи свідома.

1001. Штепа Кость, Гоутерманс Фрідріх. Чистка в Росії. Харків: Фоліо, 2000. С. 65.

1002. Чорногубов Микола Миколайович (17 березня 1873, Чухлома Костромської губ. – 21 жовтня 1941, Київ) – музейник.

У 1902-17 роках старший вчений консерватор Третьяковської галереї у Москві, згодом до 1930 охороняв збірки Харитоненків у Наталівці. Був репресований. Звільнений. Загинув за нез'ясованих обставин у Лаврі за німців. Ол.Петровський звернув мою увагу на те, що за німців і після повернення большевиків його дружина надрукувала протилежні за змістом звістки – перший раз, що його вбили совєцькі партизани, другий – що це були німці. Перепохований 26 червня 1943.

Див.: Похорон М.М.Чорногубова // Нове українське слово. 1943. 1 липня. № 152 (470). С. 4; Пробоєм. Прага, 1943. Кн. 10 (123). С. 608;

Чорногубова К. Життя і смерть М.М.Чорногубова // Україна. 1944. № 10. С. 34-36;

Дубина К. 778 трагічних днів Києва. К., 1945. С. 50, 52;

Валентин Серов в воспоминаниях, дневниках и переписке современников. Лгр.: Художник РСФСР, 1971, Том 1. С. 273, 303; Том 2. С. 341;

Терещенко Любина. Коментарі до продажу Москвою 4 рази українських пам'яток в Америці // Укр. голос. Вінніпеґ, 1978. Ч. 28. С. 4;

Хто ж він, Чорногубов? // Пам'ятки України. 1990. Ч. 1. С. 8;

Левченко Сергей. Из истории формирования коллекции древнерусского искусства семьи Ханенко // Ханенківські читання: Матеріали науково-практичної конференції. Вип. 7. К., 2005. С. 59;

Кабанець Є.П. Загибель Миколи Чорногубова // Лаврський альманах: Зб. наукових праць. Вип. 19. К., 2007. С. 101-111.

1003. У штатному розкладі ВМГ, датованому 15 квітня 1933, В.І.Де-Парма вважався лектором з особливих доручень масового сектору (Гришин Ан. Відомості про співробітників Заповідника (2002). С. 51).

1004. У щоденнику Ф.Ернста знаходимо запис від 23 вересня 1933 : “В [Всеукраїнському Історичному] Музеї був помішник французького посла в С.С.С.Р. Payard (водили його де-Парма і [Василь Митрофанович] Базилевич” (ІМФЕ. Ф. 13. № 7. Арк. 125).

1005. Марочко Василь Іванович (нар. 5 лютого 1956). „Торгзін”: золота ціна життя українських хліборобів // Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. К.: Наукова думка, 2003. С. 456-466. Див.: Ковальчук Ол. Марочко В.І. // Українські історики ХХ століття: Біобібліогр. довідник. К.; Львів, 2003. С. 213-214.

1006. Геппенер-Лінка Н.В. Спогади про Всеукраїнське музейне містечко 1929-1939 рр. // Лаврський альманах: Зб. наукових праць. Вип. 11. К., 2003. С. 158.

1007. Жуков Ю.Н. Операция Эрмитаж. С. 110.

1008. Геппенер-Лінка Н.В. Спогади про Всеукраїнське музейне містечко. С. 161.

1009. ЦДАГО України. Ф. 263. Оп. 1. № 58594 ФП / кор. 1482. Арк. 14-18.