«Масовий терор» С.Білоконя і новітні праці з історії голодомору
Швидкий В.
Текстологічні спостереження
У матеріалах Всеукраїнської наукової конференції «Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедія українського народу» (Київ, 15 листопада 2002 р.) співробітниця Національного технічного університету С.О.Костильова опублікувала відомості про реакцію колишнього керівництва ЦК Компартії України і підпорядкованих йому науковців на першу позитивну статтю про М.Грушевського пера історика С.Білоконя [1].
Згадана стаття вийшла у світ 21 липня 1988 року, коли С.Білокінь працював молодшим науковим співробітником Відділу наукової інформації із суспільних наук АН УРСР. Як перша публікація такої тональності вона викликала великий резонанс і у суспільстві, і в коридорах влади. Відділ пропаганди і агітації ЦК КПУ на своєму засіданні ухвалив рішення «дати гостро критичну оцінку останніх публікацій газети «Літературна Україна», «звернути увагу партійного комітету Спілки письменників України на низький ідейно-теоретичний рівень ряду публікацій газети «Літературна Україна» з питань історичного минулого, суспільно-політичної проблематики». Факт публікації статті про М.Грушевського належало обговорити на партійниї зборах колективу «Літературної України». ЦК КПУ також запропонував редакції журналу «Київ», де С.Білокінь вперше публікував спомини Великого Українця відмовити йому в публікації нарису про М.Грушевського як «ідеолога буржуазно-націоналістичної еміграції». 28 липня 1988 року завідуючий відділом науки і учбових закладів ЦК повідомляв у своєму листі про те, що факт опублікування статті С.Білоконя обговорено на партійних зборах колективу газети, який «дав оцінку халатності, невимогливості окремих працівників редакції» [2]. Водночас у партійній пресі оперативно з»явилися критичні відгуки на статтю С.Білоконя [3]. Начальницький поклик пролунав на партійному пленумі з вуст В.Щербицького [4].
Минуло зовсім небагато, з історичної точки зору, часу, і все стало на свої місця. Монографія С.Білоконя «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917-1941 рр.: Джерелознавче дослідження» (К., 1999) [5] була удостоєна найвищої державної нагороди України – Національної премії України ім. Т.Шевченка [6]. У поданні Асоціації дослідників голодомору в Україні до Комітету з Національної премії України ім.Тараса Шевченка Левко Лук’яненко писав:
«Сергій Білокінь – наймолодший член Клубу творчої молоді шістдесятих років, у якому він сформувався як особистість. Протягом 17 років його не допускали до офіційної історичної науки. 1981 року з грубим порушенням трудового законодавства був взагалі звільнений з роботи в рукописному відділі ЦНБ АН УРСР і тривалий час був безробітний. Тепер він – провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України. Вчений – один з авторів великих колективних праць […]».
І перед цим, даючи оцінку монографії Білоконя, Л.Лук’яненко писав:
«Він розкрив сам механізм масового більшовицького терору. Вперше в літературі автор показав, що засобами обліків, анкетування, паспортизації й переписів населення держава – спершу – створила управлінчу інформаційну базу про підвладне населення, після чого, відповідно до марксистсько-ленінської теорії класової боротьби та диктатури пролетаріату, через м’ясорубку чисток було пропущено одну за другою всі соціальні групи й прошарки, включаючи той самий пролетаріат, причому були знищені усі кращі з кращих у кожній із цих груп.
Цю роботу вчений виконав на величезному за обсягом джерельному матеріалі. Він вивчив півтори тисячі індивідуальних і групових слідчих справ, протоколи та інші матеріали Політбюро, включаючи «Окрему папку», численні мемуари, опубліковані часто у важкоприступних виданнях, матеріали періодичної преси, використав свої широкі знайомства у середовищі репресованих діячів української культури та їхніх родичів. Дослідник сполучив матеріали, які він вивчав в українських сховищах, з даними, одержаними з архівів та бібліотек США, Німеччини та Канади. Так його праця стала і видатним історіографічним явищем нашого часу, і, у свою чергу, важливим джерелом до пізнання Катастрофи, що сталась в Україні у ХХ ст. Його монографія має також чимале довідкове значення завдяки іменному покажчику, що фіксує понад три тисячі імен, та розлогому покажчику бібліографічному, де розписано зокрема численні еміграційні публікації» [7].
Історикам партії й дослідникам ширшого профілю, що довго працювали в умовах старого ладу, ясна річ, непросто змиритися з висновками С.Білоконя [8]. Не без важких зусиль, але вченим старшого покоління все ж таки доводиться погоджуватись із силою його логіки і змістом самого фактичного матеріалу. Свою монографію, що містила різкі заполітизовані висновки, вчений захистив у чесному бою як докторську дисертацію, і за неї проголосувала вчена рада Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського, що у свою чергу може бути предметом відповідної публікації. У матеріалах згаданої Всеукраїнської наукової конференції «Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедія українського народу» С.Кульчицький пише:
«Позитивна інформація про минуле теж існує. Її багато, і ми закономірно пишаємося здобутками радянського часу. Тому так важко осягнути розумом той факт, що масовий терор був методом державного керівництва впродовж періоду 1917-1953 рр.» [9]
Так, ніби й не бажаючи цього, він вводить у свій авторський текст саме Білоконеве формулювання «терор як засіб державного управління» – «терор був методом державного керівництва».
Цікаво, що в своїх працях Білокінь накреслює інші, ніж у Кульчицького, багато ширші хронологічні рамки. Ось перший висновок з монографії 1999 року – тут встановлено нижню межу:
«За всіх тактичних змін внутрішньої політики ставлення большевицької держави до населення, зокрема до українського народу, було постійне й незмінне – починаючи з перших днів існування совєцької влади» [10].
Потім межу горішню поширено поза дати життя Сталіна:
« […] ставлення більшовицької влади до окремо взятої людини й ставлення до всього суспільства – що наприкінці 1917 року, що на початку 1941, що за Брежнєва, – було однакове й не залежало від особи диктатора» [11].
Визначено датування масового терору:
«Протягом кількох десятиріч, принаймні у 1917-56 роках, крайня форма насильства – масовий терор – була в СРСР одним з головних важелів державного управління» [12].
Нарешті дано датування всієї сукупності, всезагального терору тоталітарної держави:
«Управлінський апарат СРСР застосовував до підвладної йому людності різні типи терору: економічний, фінансовий, психологічний та багато інших. Це відбувалось не з другої половини 1920-х років і по 1953-й рік, як зазначали автори партійних документів початкових часів перебудови, а впродовж всього періоду 1917-1991 рр.» [13].
Рецензентами монографії про масовий терор виступили І.Дзюба, Я.Дашкевич і С.Кульчицький. Переднє слово до неї написав академік Іван Дзюба. В умовах гострої ідеологічної боротьби нашого часу, крім широкої підтримки громадськості [14], монографія С.Білоконя викликала й критику. З одного боку, тут колишній історик партії, з другого – екстреміст, що видає себе за націоналіста [15]. Широко використовуючи матеріали С.Білоконя, невідомий у науці А.Куліш твердить:
«Але й мені дещо не зрозуміло: чому українські історики, за невеликим винятком (Поль Половецький. Геєна огнена. New York, 1976), ходять навколо питання відповідальности за голодомори і не називають головних його організаторів – жидів. Вони що, цього не знають? Знають, і не гірше за мене. Очевидно, окрім знання, треба ще мати громадянську мужність. Таки вдалося жидам за допомогою голодоморів та терору вивести нову породу українців. Вірніше, українці були вимордовані, залишились лише хохли-малороси» [16].
С.Білокінь рухається своїм шляхом. У спеціальній статті 1996 року він написав про здобутки забороненої в СРСР євгенічної науки та її соціальний аспект [17]. Виступивши на Міжнародній науково-теоретичній конференції 28 листопада 1998 року, він вперше в українській історіографії зв»язав проблеми євгеніки з проблематикою масових репресій і голодомору [18]. У монографії «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917-1941 рр.» темі голодомору присвячено параграф «Нищення селянства» (С. 247-252). Вінницький історіограф С.Дровозюк констатував:
«Ряд нових підходів до проблеми духовного життя в умовах геноциду запропонував С.Білокінь. Чимало роздумів викликає його пропозиція розглянути євгенічний аспект проблеми, що розкриває нові можливості для з’ясування причин геноциду українського народу. Актуальним є також поставлене ним питання про соціальні мутації в умовах панування більшовицького режиму» [19].
М. Кузьменко пише:
«У роки колективізації та розкуркулення більшовики, крім позбавлення селян волі, майна, засобів виробництва, застосували досягнення євгеністичних (!) досліджень попередніх років: прищеплювали дітям почуття класової ненависті до власних батьків, поширювали серед школярів обряд відмови від батька-куркуля, зомбували відповідним чином психіку дітей» [20].
На ІІІ Міжнародному конгресі україністів (серпень 1996), узагальнюючи все досі оприлюднене про внутрішню політику большевиків, С.Білокінь нагадав, що внутрішню політику большевиків можна звести до двох головних напрямків:
– Формування людини нового типу – будівника комунізму.
– Усунення тієї частини населенния, яка для цього з тих чи інших причин не підходила [21].
У його монографії 1999 року знаходимо таке місце:
«Це вражає, але большевики говорили прямим текстом, що їхня мета – формування нового типу людини. Вони не приховували, що займаються селекцією нового типу населення і прагнуть витворити єдиний совєцький народ» [22].
Історики прийняли таку постановку питання. Вчений з Миколаївського державного університету П.І.Соболь констатує:
«Більшовики говорили прямим текстом, що їхня мета – формування нового типу людини. Вони не приховували, що займаються селекцією нового типу населення і прагнуть витворити єдиний совєтський народ (зросійщений етнічний сурогат)» [23].
У монографії С.Білоконя читаємо:
«Генетики пояснюють, що «агресивний тип» знищував інші типи і дав більшу кількість нащадків. […] Як ми бачили з прикладів розстріляних врангелівців і тюремників київської Лук’янівської в»язниці, у репродуктивному процесі брали участь далеко не всі члени популяції, переважала вибірка. Ця вибірка й дала зсув амплітуди з якісними відмінностями людського фактору. Виникає питання – хто «в цій країні» мав шанси залишитися? Хто, крім нащадків енкаведистів та стукачів? Дмитро Соловей міркував: «В Україні залишене було лише те, що його пощастило цілком стероризувати й упокорити. Або те, що не встигло звернути на себе уваги органів московської таємної поліції» [24].
Так ми приходимо до однієї з головніших причин сучасної криміналізації суспільства. Сьогодні тисячі одурманених наддніпрянців віддають свої голоси за комуністичних ватажків не тому, що дурніші чи гірші за когось іншого. Страшно вимовити, але чи не зіпсовано генофонд українців?» [25].
Це положення теж увійшло в свідомість сучасних вчених. Уже згадуваний П.І.Соболь розповідає:
«Генетики пояснюють, що «агресивний тип» знищував інших і давав більшу кількість нащадків. У репродуктивному процесі брали участь далеко не всі члени популяції, переважала вибірка. Ця вибірка й зробила зсув амплітуди з якісними відмінностями людського фактора. От ми й маємо одну з причин криміналізації суспільства. Чи не є це наслідком зіпсованого генетичного коду?» [26].
Враження від використання в праці П.Соболя тексту його попередника псує тільки брак посилання.
Подібним чином у праці І.Жабровця та І.Ф.Голомби подаються відомості про кількість померлих на київських вулицях селян, що стихійно тяглися до міста, сподіваючись тут підхарчуватися, а знаходили свою смерть, без посилання ані на працю С.Білоконя, ані на розвідку Є.М.Андрєєва, Л.Є.Дарського та Т.Л.Харкової, яку він процитував [27].
Так на наших очах формується історіографічний образ сучасної історичної науки.
Опубліковано: Швидкий В. «Масовий терор» С.Білоконя і новітні праці з історії голодомору: Текстологічні спостереження // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. – Вип. 7. – К., 2004. – С. 516–520.
Примітки
1. Білокінь С. Михайло Грушевський // Літ. Україна. 1988. 21 липня. № 29 (4282). С. 7.
2. Костильова Світлана. Тема голоду 1932-1933 років у дзеркалі газети "Літературна Україна" доби горбачовської гласності // Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедія українського народу: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (Київ, 15 листопда 2002 р.). К., 2003. С. 236-237. Див. також с. 20, 138, 140, 165, 168, 205. Пор.: Костилєва С. Тема голоду 1932-1933 рр. у дзеркалі газети "Літературна Україна" доби Горбачовської гласності // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. Вип. 8. К., 2003. С. 452-453.
3. Сарбей В. Як нам ставитися до М.Грушевського? // Рад. Україна. 1988. 27 серпня. № 197 (20299). С. 2; Симоненко Р.Г. Правда історії – вірність історії // Комуніст України. 1988. № 9 (751). С. 81-82
4. Щербицький В.В. Про роботу по виконанню в республіці рішень XIX Всесоюзної конференції КПРС, липневого і вересневого (1988 р.) Пленумів ЦК КПРС: Доповідь… на Пленумі ЦК Компартії України 10 жовтня 1988 року // Рад. Україна. 1988. 11 жовтня. № 233 (20335). С. 3.
5. Пор.: Билокинь С. Механизм большевицкого насилия: Конспект исследования. К., 2000. 128 с. Білокінь С. Управління державним терором, 1-10 // Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-ХХ ст.: Іст. нариси. К.: Наукова думка, 2002. С. 496-534. Рец.: Заблоцький Віталій. // Молода нація. 2002. № 4 (25). С. 244-245.
6. З Указу Президента України […] // УІЖ. 2002. № 6 (447). С. 4.
7. Див.: Шевченківські лауреати, 1962-2001: Енц. довідник / Автор-упорядник М.Г.Лабінський. К.: Криниця, 2001. Додаток. С. 1-2.
8. Клід Богдан. Історія і політика: Боротьба навколо спадщини Михайла Грушевського // Укр. історик. Том 28-29. Нью-Йорк, etc., 1991-1992. Ч. 3-4 (110-111); 1-4 (112-115). С. 187-190, 192-194; Klid Bohdan W. The Struggle Over Mykhailo Hrushevs’kyi: Recent Soviet Polemics // Canadian Slavonic Papers. Vol. XXXIII. 1991. March. № 1. P. 34-36, 38-40; Головко В.В. Участь В.Г.Сарбея в методологічних дискусіях початку 1990-х рр. // Сарбеївські читання: Перше засідання всеукраїнського "круглого столу". К., 2003. С. 38-42.
9. Кульчицький С. Сталінський терор голодом і його демографічні наслідки // Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедія українського народу. С. 20.
10. Білоконь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917-1941 рр.: Джерелознавче дослідження. К., 1999. С. 331.
11. Пор.: Білокінь С. Механізми державного масового терору в історичній практиці СРСР // Плав"юк Микола. Україна – життя моє. Том 3. К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2002. С. 593.
12. Білокінь С. Комуністичне насильство з погляду адміністрації СРСР // Проблеми історії Украни: Факти, судження, пошуки. Вип. 7. К., 2003. С. 24.
13. Білокінь С. Голодомор та інші механізми терору // Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедія українського народу. С. 91.
14. Грицак Ярослав. Чорні книги червоного терору // Критика. 2000. Травень. Ч. 5 (31). С. 4-6; Дашкевич Ярослав. Чи буде в Україні суд над комунізмом? // Нескорена нація. Львів, 1999. Листопад. № 15-16 (155-156). С. 2; Демченко Тамара. Анатомія тоталітаризму // Сіверянський літопис. 2000. Березень-квітень. № 2 (32). С. 163-168; Овсієнко Василь. Антирадянська книжка // Політика і культура (ПіК). 2000. № 4. С. 60-61; Його ж. Репресована країна // Влада і політика. 2001. 23 лютого – 1 березня. № 7 (51). С. 24; Романюк Павло. «Масовий терор як засіб державного управління в СРСР» // Молода Галичина. 1999. 14 грудня. № 133 (7755). С. 2-3 та ін.
15. Див.: Шаповал Юрий. Особенности “национального ориентирования» // Зеркало недели. 2000. 12 августа. № 32 (305). С. 17; Його ж. До редакції “Критики» // Критика. 2000. Ч. 10 (36). С. 30; Його ж. Україна ХХ століття: Особи та події в контексті важкої історії. К.: Генеза, 2001. С. 416-434.
16. Куліш Андрій. Геноцид: Голодомор 1932-1933: Причини, жертви, злочинці. Полтава, 2000. С. 72. Брошура вийшла в Полтаві кількома виданнями.
17. Білокінь С. Проблема, важливішої за яку в нас немає // Кур"єр Кривбасу. 1996. Липень. Ч. 57-58. С. 19-25.
18. Білокінь С. Масовий терор і голодомори як втілення протиєвгенічної політики більшовиків // Голод-геноцид 1933 року в Україні: Історико-політологічний аналіз соціально-демографічних та морально-психологічних наслідків: Міжнародна науково-теоретична конференція. Київ, 28 листопада 1998 р.: Матеріали. К., Нью-Йорк: М.П.Коць, 2000. С. 63-83.
19. Дровозюк Степан. Висвітлення духовних аспектів геноциду 1932-1933 рр. в українській історіографії // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. Вип. 7. К., 2003. С. 254.
20. Кузьменко М.М. Сталінська турбота про вчителя: освітяни України в роки голодомору (1931-1933) // Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедія українського народу. С. 140.
21. Білокінь С. Що таке «єдиний совєтський народ»? // Третій Міжнародний Конгрес україністів, 26-29 серпня 1996 р.: Історія. Харків, 1996. С. 158-163.
22. Білоконь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР, 1917-1941 рр.: Джерелознавче дослідження. К., 1999. С. 331.
23. Соболь П.І. Голодомор 1932-1933 років: особливості соціальних патологій // Голодомор 1932-1933 років як величезна трагедія українського народу. С. 165.
24. Соловей Дмитро. Повільне удушування української науки: Дещо з наслідків 37-річної окупації України й диктатури ЦК КПСС // Нові дні. Ч. 98. Торонто, 1958. Березень. С. 7.
25. Білокінь С. Що таке «єдиний совєтський народ»? // Третій Міжнародний Конгрес україністів, 26-29 серпня 1996 р.: Історія. Харків, 1996. С. 158-163.
26. Соболь П.І. Голодомор 1932-1933 років. С. 168.
27. Андреев Е.М., Дарский Л.Е., Харькова Т.Л. Население Советского Союза, 1922-1991. М.: Наука, 1993. С. 46.