Логотип персонального сайта С.Білоконя
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Personalia / В обороні української спадщини: історик мистецтва Федір Ернст / Викладання, інші праці з історії мистецтва

В обороні української спадщини:
історик мистецтва Федір Ернст

Викладання, інші праці з історії мистецтва

Сергій Білокінь

Крім усього сказаного, Ернст викладав. У травні 1922 року він працював як лектор командних курсів Київської губернської міліції [1016].

3 1922 року Ф.Ернст – науковий співробітник науково-дослідчої Катедри мистецтвознавства, а з 1926 – її дійсний член. Тут до 1930 року він керував семінаром з українського мистецтва й готуванням аспірантів [1017]. 1 березня 1929 року «Літературна газета» повідомляла, що Ф.Ернст керує семінаром новітнього українського мистецтва, тоді як Ол.Новицький – семінаром мистецтва давнього [1018]. Читав Ф.Ернст також лекції з історії українського мистецтва при Київському художньому технікумі [1019].

У червні 1922 року він узяв участь в експедиції київського археологічного інституту до Чернігова. Крім вивчення пам’яток мистецтва й старовини, метою експедиції була підготовка «молодих кадрів нових дослідувачів мистецтва, які студіюють мистецтво не по книжках – як це часто робиться й досі – а безпосередньо по оригіналах» [1020]. Тож у Чернігові, оглядаючи собор Троїцького монастиря, Катерининську церкву, т.зв. дім Мазепи, будівлі класичного стилю початку XIX ст. тощо, він давав пояснення до пам’яток. Екскурсія закінчилася спільним засіданням чернігівської філії УНТ з київським археологічним інститутом, на якому Ф.Ернст зробив доповідь «Чернігівське мистецтво ХVП–XX століть» [1021]. Того ж літа мали місце інші екскурсії. Перед подоріжжю до Канева й Переяслава, 18–20 липня, відбулося кілька лекцій професорів інституту, зокрема Ф.Ернст прочитав лекцію «Пам’ятки мистецтва м. Переяслава ХVІ–ХІХ віків». У Каневі за його керівництвом оглянуто було дерев’яну Преображенську церкву, в Переяславі – Вознесенський монастир, Покровську й Спаську церкви. «Екскурсія керувалась методом послідовного аналізу архітектурних форм будівлі (зовні та з середини), далі (коли це буда церква) огляду іконостасу – послідовно його архітектури, різьби й малювання, далі –окремих пам’яток різьби або сніцарства, малярства, виробів з металу, надгробків, шиття, гравюри, рукописів і стародруків, тканин і т.ін.» Наслідком експедиції було влаштування в Києві засідання катедри мистецтвознавства, де її учасники зробили 13 доповідей. Перед третьою екскурсією – до Ніжина – Федір Ернст прочитав доповідь «Пам’ятки мистецтва м.Ніжина», а після неї – «Попередні підсумки праці екскурсії К.А.І. до м. Ніжина». Результати експедиції опрацьовувались у вигляді доповідей і рефератів [1022].

Року 1923 Ернста обрано було на професора Київського археологічного інституту [1023]. Спочатку він читав тут курс «Українська архітектура ХVІІ–ХХ сторіч» (20 лекцій), а потім керував спеціальним «Семінаром з українського мистецтва». Він повідомляв Степана Яремича [1024]: «Заснував його разом із Зуммером, а після його від’їзду до Баку веду один. Публіка в нас дуже симпатична, інтелігентна, на семінар збирається 70–100 душ, іноді до 150» [1025].

З 1924 року Федір Ернст читав лекції з історії мистецтва при Вищій Військовій школі, крім того, якийсь час читав він лекції і студентам Харківського комуністичного університету та аспірантам Харківського інституту історії матеріальної культури [1026]. У 1924 ж таки році його обрано на Дійсного члена Всеукраїнського Археологічного Комітету ВУАН, де він працював раніше як учений секретар (у “Звідомленні” – комісії), та члена Софійської комісії [1027]. У велику заслугу слід поставити Ернстові його рішучу боротьбу проти лівого опортуніста Михайла Криворотченка й ін., коли 25 травня 1926 року на засіданні Комісії щодо організації музейної мережі та музейної політики в УРСР він разом з іншими музейниками, як-от Стефан Таранушенко [1028] та А. Федоровський, обстоював у музейній політиці інтереси науки [1029]. Таранушенко з огидою згадував діяльність Криворотченка ще у 60-70-х роках.

Року 1928 Ф.Ернста було обрано на члена-кореспондента Державної академії мистецьких наук (ГАХН) у Москві [1030]. “Цими днями, – писала газета, – народний комісар освіти А.Луначарський затвердив це обрання”. У листі до автора цих рядків від 22 лютого 1972 року вчений секретар Академії, потім чл.-кор. АН СРСР А.А.Сидоров засвідчив: “Реально співробітництво Ф.Л.Ернста ніяк у “ГАХН-ГАИС” не виявилось”. 1928/29 року його обрано також на члена Ради Українського бібліологічного товариства [1031].

Ф.Ернст був довіреною особою в київському академічному середовищі, і академіки звертались до нього в складних випадках по експертизу. 27 січня 1930 року Президія ВУАН ухвалила: «Вирішили призначити комісію в складі акад. О.П.Новицького, Ф.Л.Ернста та директора Музею мистецтв М.Ф.Христового для з’ясування доцільності обміну картинами між Музеєм мистецтв ВУАН та Київською картинною галереєю” [1032]. І 27 березня: „Запропонували акад. О.П.Новицькому та проф. Ф.Л.Ернсту дати висновок щодо художньої вартості та ціни портрета Т.Г.Шевченка, запропонованого ВУАН для купівлі” [1033].

Федір Ернст брав участь в організації й художнім оформленні будинку наукових робітників [1034], оформленні клубу підшефного ВУАН 46-го гарматного полку з нагоди роковин Червоної армії (1930) [1035]. Нарешті, він керував мистецьким оформленням виставки при ВУАН, присвяченої 50-ти річчю від дня смерті К.Маркса [1036].

Ф.Ернст працював як член підготовчого комітету до всеукраїнського музейного з’їзду, різних виставкомів, жюрі, читав багато прилюдних лекцій, проводив сотні екскурсій [1037]. Наприклад, 1925 року його й професора Гольдмана було прикомандировано до делегації закордонних вчителів. 31 серпня делегація відвідала Всенародну бібліотеку України [1038].

На початку 1924 р. культкомісія місцевкому ВУАН влаштувала в приміщенні Всенародної бібліотеки України (бульвар Шевченка, 14) новорічні огляди політичного, економічного й культурного життя України за 1923 рік. У неділю 6 січня Ф.Ернст мав прочитати дві доповіді: «Художнє життя Києва» та «Український театр» [1039]. За кілька днів газета подала короткий виклад першої з них [1040].

Дедалі більше увіходив Ернст в інтереси того народу, серед якого жив. Якщо в перші роки революції йому було чи не байдуже до соціальної боротьби, яка тоді точилася, то протягом двадцятих років він перебуває досить швидку й значущу метаморфозу. Він проймається історичною традицією, а про інтимне наближення до духовного життя народу можуть говорити спогади його дружини про подоріж до Запоріжжя 1929 року, коли Ф.Ернст хотів попрощатися з порогами, які мали бути затоплені:

«Трудно сказать, – пише Тамара Львівна, – сколько времени продолжался наш путь. Знаю только, что совершенно изнемогала от жары и усталости. Из того, что рассказывал по дороге мой муж, я улавливала только отдельные отрывки фраз. Не было даже силы выразить ему свой протест. Только добравшись до того места, откуда была видна Хортица, Ф.Л. наконец, перестал шагать. Придя несколько в себя, я собралась было разразиться градом упреков. Но меня поразило и остановило выражение лица, с которым он молча смотрел на этот островок, сняв шляпу в знак уважения к той святыне, какую он для него представлял».

Архітектури стосується праця Федора Ернста про т.зв. “Мазепин будинок” у Чернігові, надрукована в другому збірнику порайонних досліджень України [1041]. Цю студію автор прочитав 12 грудня 1927 року на засіданні Комісії порайонного дослідження історії України [1042] й мав прочитати вдруге 17 лютого 1928 року в приміщенні Всеукраїнського Історичного музею [1043].

Серед української інтелігенції чернігівська споруда користувалася завжди великою популярністю, її вважали за символ української давнини. Та оскільки, на жаль, архівних розшуків про неї ніхто не провадив, а від мурованих палаців інших українських гетьманів не збереглося навіть задовільних описів, знали пам'ятку дуже погано. Якщо російські мистецтвознавці М.В.Султанов та Ф.Ф.Горностаєв вважали, що цей будинок – «безсумнівний твір московських майстрів», то Г.К.Лукомський знаходив у нім «деталі, властиві німецькому ренесансові». Якщо Григорій Павлуцький хвалив декоративну фантазію майстра [1044], то думка Вадима Модзалевського була протилежна:

«Настінні оздоби на нім (на будинку. – С.Б.), що гарно збереглися досіль, особливо на західнім фасаді, вражають відсутністю смаку і нагромадженням одної деталі на другу. […] Майстер, який будував цей будинок, поналіплював на стіни всі ті мотиви окрас, які тільки йому довелося стрінути, не турбуючись про те, оскільки ці оздоби можливо сполучити при їх різноманітности і чи відповідають вони архітектурним вимогам» [1045].

Студіювання споруди мало йти відтоді, природно, двома шляхами: через архівні розшуки й через вивчення самої споруди в натурі за допомогою дренажів і навіть розкопок. Ми гадаємо, що в двадцятих роках підстав для здійснення цієї програми не було, оскільки й знахідка Павла Федоренка, про яку скажу нижче, була об'єктивно випадкова. Працюючи над темою, Ф.Ернст вивчив літературу й пішов шляхом стилістичного аналізу архітектурних особливостей пам'ятки. Маючи перед собою численні фото, а також два кресленики С.Циби, Ф.Ернст розшукав численні аналогії в характері будинку та його орнаментальних оздобах до відповідних особливостей споруд Росії та України. Його головний висновок полягає в тому, що

“весь цей напівварварський конгломерат стилів, форм різних діб, країн, в своєріднім перетворенні все це ясно вказує на руку типового московського майстра барокової доби, на будову в характері, що в російській науці одержав назву «наришкінського барокко” [1046].

Це положення відразу піддав сумніву Володимир Січинський. Виходячи з того, що барокко рухалося із заходу на схід, він відзначив недостатність Ернстових аналогій і наголосив на потребі залучити до аналізу широке коло пам'яток західноєвропейських [1047]. Виявилось однак, що найсерйозніші вади праці походять із недослідженості самої пам'ятки, через що не було визначено масштабів переробок. Взагалі Ф.Ернст рахувався з ними, пишучи зокрема, що

«цей (головний. – С.Б.) фасад зазнав значних переробок: чотири півколони, що розділяли колись ці вікна, грубо обрізані, і під цими обрізками, зовсім не рахуючись з архітектурним обробленням стіни, варварськи прорізані чотири нових вікна» [1048].

Але ж він не наважувався висунути положення, що з'явилося згодом у статті Михайла Павленка: «На сьогодні ми маємо лише частину колишньої будівлі, маємо дуже покалічений, перероблений будинок, що колись мав інший вигляд» [1049].

Року 1930 Павло Федоренко надрукував наслідки вивчення «Дъла о всъхь состоящихъ въ Малой Россіи казенныхъ домахъ […]» (1781 року), що дали змогу значно уточнити висновки Ф.Ернста [1050]. Згодом на основі цієї справи ґрунтовну монографію написав С.Таранушенко. Як відзначав П.Федоренко, пошук шляхом аналізу архітектурних форм – це метод, що, безперечно, заслуговує на довір’я, але ж архівний матеріал показує, що т.зв. “Мазепин будинок” побудував собі в 1687–1698 роках Яків Лизогуб. Таким чином, заперечується посилка Ернстова, нібито це будувалася офіційна, казенна будівля, а рівнобіжно й висновок звідси: “Так будувати, цілком ігноруючи місцеві смаки, могла скоріш за все московська влада для потреб свого гарнізону чи адміністрування” [1051]. Ігнорування місцевих смаків треба виводити тепер, отже, принаймні з переробок споруди, але вже не з його будівництва.

Аби показати невідповідність шляху, яким пішов у дослідженні споруди Ф.Ернст, звернімося до цінних спостережень Михайла Павленка. Автор оглянув зокрема фронтон лизогубового будинку ізсередини, з горища, й встановив, що напочатку він мав п’ять вікон форми цілком відмінної від сучасної, “а тому про типові для московської архітектури три вікна казати не можна” [1052]. Він припускає далі – з надто великих як для горища вікон, – що фронтони – це «рештки стін другого поверху будинку, світлого, значно світлішого від першого поверху» [1053]. План 1781 року потвердив припущення Дмитра Антоновича, що будинок мав старосвітський дерев'яний рундук [1054]. Далі, з того, що вікна здогадного другого поверху надто широкі, а простінки між ними надто вузькі, М.Павленко повернувся знов до думки, що тут була відкрита аркатура-піддашшя, відсутність якого впала у вічі року 1857 доброму знавцеві старовинної будівлі Пантелеймонові Кулішу. М.Павленко констатував, нарешті, що «пізніші замуровки приходяться на ті місця, де тепер різні орнаментальні архітектурні прикраси» [1055], а саме їм Федір Ернст надавав у своїм аналізі такої великої ваги. «Взагалі, – писав Павленко, – переробка цього будинку є надзвичайно цікава, – ніби майстер навмисне своєю роботою заплутав справу» [1056].

Таким чином, чи не найбільше значення статті Ф.Ернста полягає в тому, що він уперше показав відсутність зв’язку між спорудою в Чернігові й іменем Мазепи, відлучивши апологетів цього гетьмана від реального моменту традиції.

«Супроти таких даних стилевої аналізи, – печалиться Микола Голубець, – треба, хоча й з жалем, кинути легенду про «мазепинськість» чернігівського арсеналу й погодитися з тим, що є це на тлі української архітектури очевидний інтруз, що будував його московський будівничий на замовлення й для потреб московської влади […]» [1057].

Руйнувались і світські споруди. 17 січня 1929 року у щоденнику занотовано: “Оглядав руїни Мазепиного будинку на Печерському (повідомив про руйнацію швед М.А.Кронман (Вел.Шиянівська, 5-3)”. Пікантно, що Ернст вирішив тут уточнити національність Кронмана.

Примітки

1016. Там само. Од. зб. 4. Арк. 64.

1017. ІМФЕ. Ф. 13-1. Од. зб. 2. Арк. 19 – 19 зв.

1018. В катедрі мистецтвознавства [Рубр.: Літературна хроніка] // Літ. газета. 1929. 1 березня. № 5 (48). С. 7.

1019. ІМФЕ. Ф. 13-1. Од. зб. 2. Арк. 19.

1020. Ернст Ф. Експедиції для студіювання української старовини // Червоний шлях. 1923. Листопад. № 8. С. 282.

1021. Ернст Ф. Студіювання пам'яток мистецтва м.Чернігова // Червоний шлях. 1923. Вересень–жовтень. № 6-7. С. 228-230.

1022. Ернст Ф. Експедиції для студіювання української старовини. С. 282-284.

1023. Див.: Український Археольогічний Інститут ім. В.Антоновича в Київі // Вперед. Львів, 1919. № 138. Підп.: В.; Константинеску Людмила. Традиційна археографія в курсах Київського археологічного інституту: Інформативне повідомлення // Матеріали ювілейної конференції, присвяченої 150-річчю Київської археографічної комісії. К., 1997. С. 120, 122; Матяш Ірина Борисівна. Перший вищий навчальний заклад архівного профілю в Україні // Український археографічний щорічник. Нова серія. Вип. 3/4. К., 1999. С. 264-290.

1024. Яремич Степан Петрович (22 липня 1869, с. Галайки Таращ. пов. Київ. губ. – 14 жовтня 1939, Ленінград) – мистецтвознавець.

Мав Шевченків альбом "Souvenir d'Orenbourg" і рисунок "Напівгола жінка в ліжку" (Шевченко Т. ПЗТ. Том 8: Малярські твори / Репродукції; Коментарій акад. О.П.Новицького. [К.:] ДВУ, 1932. С. 184). Автор статей «Наглавные кресты XVII и XVIII ст. киевских церквей» (АЛЮР. 1904. № 1-2. С. 31-36); «Строения Межигорской фабрики» (Искусство. ЖГХП. 1911. № 6-7. С. 274-292); “Живопись Андріївської церкви у Київі” (Вістник культури і життя. 1913. Ч. 3. С. 7-9; Ч. 4. С. 101-103) та ін. Передав 6 документів 1727-84 та 1832 до Церковно-археологічного музею КДА (Лебедев Александр Александрович. Рукописи Церковно-археологического музея Имп. Киевской духовной академии. Т. І. Саратов, 1916. С. 213), „Виписи з книг замку Володимирського” 1698-1767 тощо (Отчет Городецкого музея Волынской губ. барона Ф.Р.Штейнгеля с 25 ноября 1898 г. по 25 ноября 1904 г. К., 1905. С. 57-59, 68).

30 січня 1925 обраний на дійсного члена Ленінградського товариства (Звідомлення Товариства дослідників української історії, письменства та мови у Ленінграді за перше пятиріччя, 1922-1926. К.: УАН, 1927. С. 21). У складі збірки, переданої Всеукраїнському історичному музеєві ім. Шевченка з музеїв РСФСР, було “три гарні етюди відомого українського художника Ст.П.Яремича – краєвиди Шевченкової могили” (Ернст Ф. Нові скарби українського малярства // Прол. правда. 1928. 8 вересня. № 209 (2121). С. 3). Під загрозою арешту у складі «ударної бригади» (зформована 1930) узяв участь у відборі музейних коштовностей для продажу закордон (Жуков Ю.Н. Операция Эрмитаж. С. 91, 112). У доповіді на першому пленумі оргбюра Спілки радянських художників і скульпторів УСРР 27 листопада 1933 А.Хвиля не раз критикував статтю Яремича про Нарбута, наприклад:

«Доходить до того, що Яремич згадує навіть, як Нарбут проклинав пролетарську революцію, посилав її під три чорти. […] Але ясно також і те, що й націоналістична передмова Врони, і такі ж спогади про Нарбута [Яремича] мали своє призначення, і український фашизм у них відкрито показав свої зуби» (До перебудови образотворчого фронту (1934). С. 34; збірник заборонено 1938; висновок Головліту: "Збірник побудований на установчій доповіді Хвилі […]. Збірник шкідливий, його треба вилучити"; див.: ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 16. № 15. Арк. 297).

Можна припустити, що Степанові Петровичу була відома і ця книжечка, і текст виступу Хвилі, а це не могло не вплинути на його міркування, кому передати на зберігання свою збірку. Яремич подарував Ермітажу 2 тисячі графічних аркушів, заповів йому 10 тисяч рисунків і ґравюр старих європейських майстрів, після чого ермітажні збірки старих рисунків і ґравюр стали найбільші в Європі (Дар Эрмитажу // Правда. 1970. 13 февраля. № 44 (18822). С. 6).

Див.: Бенуа Александр Николаевич (1870-1960). Собрание рисунков С.П.Яремича // Старые годы. 1913. Ноябрь. С. 3-27;

Машковцев Н. Памяти С.П.Яремича // Сов. искусство. 1939. 4 ноября. № 79 (659). С. 4;

Голлєрбах Еріх Федорович (1895-1942). Пам'яті С.П.Яремича // Образотворче мистецтво. 1940. № 5. С. 3 обкл.;

Турченко Юрій Якович (нар. 7 листопада 1923). Київська рисувальна школа. К., 1956. С. 124;

Бобрищев Кост. Отчий край. Кн. 2 (2004). С. 754-763.

1025. Архів Державного Ермітажу. Ф. 5. № 457. Арк. 3 зв. – 4.

1026. Там само. Арк. 27 зв.

1027. ІМФЕ. Ф. 13-1. Од. зб. 2. Арк. 19 зв. Всеукраїнська Академія наук: Звідомлення за 1921 рік. Берлін, Вид-во укр. молоді, 1923. С. 66. Очевидячки, свою працю він провадив на громадських засадах, оскільки в "Списі співробітників Всеукраїнської Академії наук" його імені немає (С. 74-76).

1028. Таранушенко Стефан Андрійович (9 грудня 1889, м.Лебедин, Слобожанщина – 13 жовтня 1976, Київ) – мистецтвознавець.

Вихованець Імп. Харківського ун-ту, учень Ф.І.Шміта. Директор Музею українського мистецтва в Харкові (1923-33). Заарештований 14 жовтня 1933. Сидів в одній камері з академіком Матвієм Яворським, актором театру “Березіль” Йосипом Гірняком та Остапом Вишнею. Щоб згаяти час, Таранушенко і Яворський читали товаришам лекції із своїх спеціальностей. (Це оповідав мені сам С.А., – разом з К.В.Чумак я був його душеприказником. Не витримавши, на хвилі ентузіазму я замріяно вигукнув: “От би мені послухати!”, – він тільки глянув на мене іронічно). Одержав 5 років табору. Перебував на будівництві другої лінії БАМ'у. В.Дубровський, який прибув на БАМ в одному ваґоні з Таранушенком, Д.Гордєєвим і В.Зуммером, згадав його у своїх спогадах (2-й Відділ БАМЛАГ'у ГПУ-НКВД. Нью-Йорк: Наша Батьківщина, 1965. С. 7, 63-64). На Україну Таранушенко повернувся 1953. Залишив кілька монографій, які не міг видати. Наприкінці 1960-х – на початку 1970-х років Йосип Гірняк, що мешкав тоді у США, в листах до колишньої акторки “Березоля” п.Орисі Стешенко передавав Таранушенкові сердечні вітання.

Літ.: Білокінь С. Мистецтвознавець, етнограф // Народна творчість та етнографія. 1969. № 6. С. 67-69;

Його ж. Велетень мистецтвознавства // Пам'ятки України. 1989. № 3. С. 12-18;

Нестуля О.О. Дослідник народного мистецтва // Репресоване краєзнавство. К., 1991. С. 173-177;

Крячок Микола. Автобіографічні матеріали Стефана Таранушенка // ЗНТШ. Том ССХХХ. Праці Секції етнографії та фольклористики. Л., 1995. С. 467-478;

Пуцко Василь. Стефан Таранушенко // Образотворче мистецтво. 1996. Ч. 2. С. 46-49;

Пуцко В. Ікона святого Миколая Милецького сучавського маляра Григорія Босиковича // ЗНТШ. Том ССХХХVІ. Львів, 1998. С. 373-397;

Катерина Білокур очима сучасників / Мик. Кагарлицький. К., 2000. С. 162-168.

1029. Слово проф. Ф.Л.Ернста // Український Музей. Зб. 1. К., 1927. С. 186-187.

1030. ІМФЕ. Ф. 13-1. Од. зб. 5. Арк. 4. Професор Ф.Л.Ернст – член державної Академії художніх наук. [Добірка: Культурно-мистецька хроніка] // Прол. правда. 1928. 4 лютого. № 30 (1942). С. 4.

1031. С.[тешенко] Я[рослав]. Украинское библиологическое общество // Альманах библиофила. [Ленинград:] Ленинградское о-во библиофилов, 1929. С. 414. Див.: Білокінь С. Видатний український бібліограф Ярослав Стешенко, 1904-1939 // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського. Вип. 2. К., 1999. С. 53-64.

1032. Історія Національної Академії наук України, 1929-1933: Док. і мат. К., 1998. С. 399.

1033. Там само. С. 406.

1034. ІМФЕ. Ф. 13-1. Од. зб. 2. Арк. 15 зв.

1035. Там само. Арк. 16.

1036. Там само. Арк. 27 зв.

1037. Там само. Арк. 13. Про екскурсію до Лаври див. непідписану статті: У Лаврському музеї // Прол. правда. 1925. 3 вересня. № 200 (1211). С. 2.

1038. Закордонні учителі у Всенародній бібліотеці // Бібліотечний журнал. Орган співробітників ВБУ. К., 1925. Ч. 6-7. С. 56. Видруковано на машинці у жовтні місяці в п"яти примірниках.

1039. Огляди політичного, економічного й культурного життя України за минулий 1923 рік.

[Добірка "Мистецька хроніка" в рубр.: Культура й мистецтво] // Більшовик. 1924. р., № 2 (900). С. 6.

1040. М. Мистецьке життя Києва за 1923 рік: Доклад т. Ернста, Всенародна бібліотека. [Рубр.: Культура й мистецтво] // Більшовик. 1924. 17 січня. № 14 (912). С.6.

1041. Ернст Федір. «Мазепин будинок» у Чернигові. С. 361.

1042. Наукові засідання. Історична секція УАН. [Добірка: Культурно-мистецька хроніка.] // Прол. правда. 1927. 11 грудня. № 283 (1896). С. 5; Діяльність Історичної секції Всеукраїнської Академії Наук та зв'язаних з нею історичних установ Академії в році 1927. У Києві, 1928. С. 26. Відбитка з ХХ кн. “Записок Історично-Філологічного відділу Всеукраїнської Академії Наук”.

1043. Доповідь проф. Ернста. [Добірка “Культурно-мистецька хроніка” в рубр.: Культура й мистецтво.] // Прол. правда. 1928. 16 лютого. № 40 (1952). С. 4.

1044. Ернст Федір. «Мазепин будинок» у Чернігові. С. 354.

1045. Модзалевський В. Основні риси українського мистецтва. Чернігів: Сіверянська думка, 1918. С. 15.

1046. Ернст Федір. "Мазепин будинок" у Чернігові. С. 361.

1047. Україна. 1929. Травень-червень. Кн. 34. С. 141.

1048. Ернст Федір. "Мазепин будинок" у Чернігові. С. 360.

1049. Павленко Михайло. Нові спостереження над чернігівським "Мазепиним будинком" // Україна. 1930. Вересень. Кн. 43. С. 51.

1050. Федоренко Павло Костянтинович (1880-1962). З історії старого Чернігова // Україна. 1930. Вересень. Кн. 43. Розділ І. Будинок Мазепи – будинок Лизогубів. С. 27-37. Див.: Юркова Оксана Віталіївна (нар. 1967). Діяльність науково-дослідної кафедри історії України М.С.Грушевського, 1924-1930. К., 1999. 433 с. Тираж 100 прим.

1051. Ернст Федір. "Мазепин будинок" у Чернігові. С. 367.

1052. Павленко Михайло. Нові спостереження. С. 52.

1053. Там само.

1054. Антонович Дмитро. Скорочений курс історії українського мистецтва. Прага, Вид. Укр. Ун-ту, 1923. С. 145.

1055. Павленко Михайло. Нові спостереження. С. 53.

1056. Там само.

1057. Голубець Микола. Стиль Мазепи. 4 // Діло. Львів, 1932. 12 травня. Ч.102 (13050). С. 2. Тут Голубець, як бачимо, не враховує ще висновків М.Павленка.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2017 С.І.Білокінь

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1617

Модифіковано : 6.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.