Логотип персонального сайта С.Білоконя
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Personalia / В обороні української спадщини: історик мистецтва Федір Ернст / У Біографічній комісії

В обороні української спадщини:
історик мистецтва Федір Ернст

У Біографічній комісії

Сергій Білокінь

Ще одним напрямком діяльності Федора Ернста було створення біо-бібліографічного словника діячів українського мистецтва. Загалом перші спроби створити біографічний словник українських діячів належать до половини 1890-х років, коли гурток молодих учених під проводом проф. Володимира Антоновича та Олександра Кониського опрацював значну частину матеріалу до літери К [443]. Коло біографічного словника українських діячів, учених та письменників заходжувалася бібліографічна комісія при бібліотечно-архівному відділі Генерального Секретарства справ освітніх Української Центральної ради. У газетах вміщувалися оповістки, прохалося матеріалів [444].

Наприкінці лютого 1919 року при Українській Академії Наук утворилася „Комісія для складання Біографічного словника діячів українського народу й української землі” (голова – акад. Дмитро Багалій [445], керівничий – Вадим Модзалевський [446]). В “Інструкції для співробітника Постійної комісії […]” відзначалося:

“До Словника мають увійти біографії діячів усіх національностей, які жили на Україні, починаючи від найдавніших часів аж до наших днів, і по всіх обсягах людської діяльності. Таким чином, Словник дасть біографії: усіх діячів національно-українських; українців по народженню при умові, коли діяльність їх мала зв’язок з Україною; українців по місцю народження та по походженню, якщо діяльність їх не була зв’язаною з Україною, але мала характер першорядний; діячів російських, польських, єврейських та інших, якщо діяльність їх впливала на діяльність українських діячів і історію України; діячів, які часове жили на Україні (головним чином, наукові діячі, адміністратори й т.ін. […]; чужоземних діячів, що ніколи не жили на Вкраїні, – якщо праці їх торкалися українознавства.

[…] Таким чином, Словник з одного боку має виявити все те, що дав для культури український нарід по всіх галузях людської діяльності, з другого – дати місце усім діячам, які працювали на Україні, незалежно від того, чи діяльність їх була корисною, або шкідливою для України” [447].

Як бачимо, Комісія поставила в основу діяльності комісії не класовий принцип, а національний. Большевики чинили перепони такій роботі.

Удосконалюючи принципи своєї діяльності, Комісія визначила склад редакторів за шістьма тематичними відділами. 2 березня 1919 року на редактора відділу діячів мистецтва всіх часів таємним голосуванням на засіданні Комісії одноголосно було обрано Федора Ернста. Іншими редакторами стали Павло Зайцев, Наталя Мірза-Авак’янц, Віктор Романовський та Петро Стебницький. За кілька днів, 8 березня чергове Спільне Зібрання УАН склад редакторів схвалило [448].

Невдовзі Ф.Ернст виробив структуру матеріалів свого відділу. У доповідній записці до комісії (недатована) він поділив усіх діячів мистецтва на десять груп: 1) архітекти, 2) іконописці, мозаїчисти й малярі, 3) скульптори, 4) сніцарі, 5) ювеліри, 6) гравери або штихарі, 7) діячі інших галузей прикладного мистецтва (меблі, порцеляни та ін.), 8) діячі музики, 9) діячі театру й балету і 10) дослідники й історики мистецтва та наук археологічних [449]. Ця схема вимагала уточнення – в процесі роботи додано було ще меценатів. Виникали питання, як бути з друкарями, наприклад, Стефаном Бериндою, чи приміщувати копіїстів, чи приміщувати, як меценатів, різних ктиторів старого часу, як бути з цивільними інженерами? [450]

Крім того, треба було вирішити справу з діячами археології, нумізматики, сфрагістики, геральдики й т.п. – “або сполучити розділ цих наук з частиною історичною, або розглядати ще раз окремо – напр., В.Б.Антонович, як історик, як археолог, як нумізмат і т.п. Те саме питання стосувалося тих митців, які одночасно з тим були письменники, вчені і т.ін. (Шевченко), а також меценатів – політичних діячів (Мазепа, Рафаїл Заборовський, Розумовський, гр.Завадовський та ін.) [451]. У першому і єдиному томі “Збірника Секції мистецтв” Українського Наукового Товариства Ф.Ернст опублікував звернення до громадськості, в якому коротко інформував про завдання словника й свого відділу [452]. Крім того, він склав також “Списки головнійших джерел для збирання відомостей про діячів мистецтва на Україні” [453]. Працюючи на посаді редактора словника, Ф.Ернст на підставі наказу № 3, „як відповідальний радянський робітник, повинен бути звільнений од повільності окопних робіт”. Таке посвідчення підписали 27 серпня 1919 р. неодмінний секретар УАН акад. Агатангел Кримський, управитель канцелярії Петро Горецький та виконуючий обов’язки старшого діловода [454].

Незважаючи на важкі умови української державності, Біографічна комісія відразу розпочала доволі жваву діяльність: уже до кінця 1919 р. приготувала до друку цілком 18 і частково біля 40 біографій. Крім того, вона переглянула й використала близько 250 томів важливіших джерел, що дало біля 14000 карток як для списку імен, так і для покажчика до джерел [455]. 7 лютого 1920 р. на 16 засіданні секції мистецтв Українського Наукового Товариства, секретарем якої був Ф.Ернст, обговорено організацію комісії при секції – бібліографічної, архівної, видавничої тощо. На керівничого – організатора комісії для складання словника діячів українського мистецтва – обрано Ф.Л. Керівничим доручено скласти проекти діяльності і запросити до праці як членів наукового товариства, так і сторонніх осіб, після чого комісія мала б обрати собі голову – члена секції й секретаря – і розпочати роботу [456].

Від того часу Ф.Ернст працював над складанням словника діячів українського мистецтва. З 1 січня 1922 року, після загального скорочення штатів ВУАН, він провадив цю роботу безкоштовно, порядком громадського навантаження [457]. Протягом 1923 року він склав 361 нову картку (тобто більше за інших: Віктор Романовський вибрав їх біля 200, Михайло Могилянський – 170, Володимир Міяковський [458] – біля 30). З попередніми це склало 487 імен діячів мистецтва. Список опрацьованих видань (26 назв) наведено в звіті комісії. Крім того, він використав матеріали київських музеїв, насамперед Лаврського, чимало відомостей здобув під час наукових експедицій Київського археологічного інституту, з якими одвідав Чернигів (тричі), Канів, Переяслав та Ніжин. Особливо цінні ці відомості тим, що в літературі їх нема. Обраний у грудні 1923 року на завідувача художнім відділом Всеукраїнського Історичного музею ім. Шевченка, Ф.Ернст почав використовувати для своєї праці в біографічній комісії також і багатющі колекції цього музею [459]. Ф.Ернст писав, що

„переглянув сотні томів ріжних словників, каталогів, видань історичного змісту, об’їздив музеїв УРСР й цілого Союзу, збірав автобіографії, працював по архівах, бібліотеках приватніх збірках, тощо. Зібраний матеріял майже весь виносився мною на карточки […]” [460].

На 10 листопада 1928 року Ф.Ернст занотував уже біля 4000 імен архітектів, малярів, скульпторів, графіків, музичних діячів, меценатів, тощо. Топографічний покажчик складав біля 1,5 тис. карток [461]. Року 1932 Ернст вираховував кількість карток у понад 5 тис. [462].

Внаслідок послідовної, систематичної роботи великого колективу співробітників в одній із кімнат кол. пансіону гр. Левашової, де засідало Спільне зібрання УАН, відклалася маса інформації – картотеки, персональні досьє з біографіями й матеріалами до них, видання, газетні витинки, фото. Борис Бутник-Сіверський (+ 5 листопада 1983) оповідав мені, що це була довга й вузька – «як трамвайчик» (його слово) – кімната, де вздовж обох стін все це було поскладувано й накопичувалось далі.Це були добрі проекти, але дійсність поламала обидва.

Під час погрому ВУАН 17 липня – 2 серпня 1933 року академічні архіви обстежила спеціально комісія (Ф.Козубовський, І.Кравченко, Ол.Оглоблин та Апостол). Перевіряльники звітували вченому секретареві президії ВУАН І.А.Адамовичу:

“Виявлено незаінвентаризований арх[івний] матеріял діловодних фондів Комісії з 1919 по 1933 рр. та наукові матеріяли – автобіографії, біографії діячів України на літ[ери]: А, Б, В, К, О, П, Р, С. Всі ці матеріяли знайдено в жахливому неупорядкованому стані [видно, хтось в них копався, і ми тепер навіть знаємо, хто. – С.Б.] і їх так само опечатано в окремій кімнаті. В Комісії біографічного словника виявлено зовсім незаінвентаризовану бібліотеку на 2000 назв [П.Я.] Стебницького. Бібліотека ця подарована [П.Я.] Стебницьким ще в 1923 році і з того часу не упорядкована. Керівничий Комісії [М.М.] Могилянський нічого не зробив для того, щоб архів упорядкувати, а бібліотеку заінвентаризувати. Бібліотеку комісія опечатала в 3 дерев»яних шафах» [412].

Щоб врятувати уанівський словник, аби він вийшов хоч якось, до плану роботи довелось закласти принципи, що її звідома знецінювали: «Провадитиметься збір матеріялів для теми «Індустріялізація та колгоспне будівництво на Україні в біографіях їх передовиків та ударників». Зрештою, перший том – на літеру «А» – вийшов у світ. Можемо судити про це з тієї лайки, якою «привітав» його нарком Затонський. У погромній доповіді на січневій сесії ВУАН 1934 року про цю поважну роботу він говорив з глумом:

«14 років працювала біографічна комісія. Протягом цього часу вона спромоглася підготувати до друку лише одну літеру «а», почасти літери «б» й «в» (сміх). До біографічного словника, що виготувала комісія, попали й такі «українські діячі», як російський чорносотенний письменник Арцибашев, бандит Ангел, цукрозаводчик Бродський. Проте, «забули» включити т.Артема, т.Антонова-Саратовського, колишнього наркома внутрішніх справ УСРР. Можна було б пригадати ще сотні імен справжніх діячів, що не попали до цього словника. Не можна припустити, що це випадково, ніяк не можна» [413].

Оскільки Затонський у доповіді лаяв перший том словника, він не міг не мати на руках бодай сигнального примірника. Але й ті сигнальні примірники, коли навіть існували, були знищені. Жодного примірника цього видання ніхто досі не розшукав [414]. Подібним чином склалась доля першого тому «Української радянської енциклопедії». За розповідями Федора Сарани, його за списком було роздано тодішнім офіційним діячам і фахівцям, а потім за тим самим списком у них вилучено. Так само не збереглось жодного примірника [415].

Що ж до картотеки Ернстової, то вона зберігається нині в Інституті мистецтвознавства, фольклору й етнографії ім. М.Т.Рильського АН України.

Працюючи для Біографічної комісії, вчений зібрав чималий матеріал до історії кріпацьких капел. Невдовзі склалась чимала розвідка, і у вівторок, 15 січня в публічному засіданні Музичного товариства ім. Леонтовича (вул. Велика Підвальна, 15) Ф.Л. прочитав доповідь “Кріпацькі капели на Вкраїні” [463]. Стаття з’явилась у журнал „Музика”.

„В працях науково-дослід.[чого] характеру, – писав Федір Ернст, – [я] завжди звертав особиву увагу на збирання й систематизацію суворо перевіреного фактичного матеріалу” [464]. На етапі первісного встановлення фактів і явищ це, звичайно, найраціональніший шлях. Він однак містив у собі небезпеку, коли дослідник не досить заглиблювався в матеріал. Так трапилось з Ернстом, коли він надрукував загалом добрі, але не вичерпні добірки фактажу щодо кріпацьких капел на Україні [465]. За свідченням наукового максималіста С.Таранушенка, ці статті викликали незадоволення Дан. Щербаківського, який, заявивши, що їх писано ніби „з кондачка”, надрукував у тому самому журналі ще ґрунтовнішу працю. Щербаківський базувався не лише на загальній літературі, яка переважала у Ернста, але й на мемуарах, щоденниках тощо [466]. Ось що писав із цього приводу сам Ф.Ернст:

„Працюючи у складі біографічної комісії ВУАН над складанням словника діячів українського мистецтва (художників, архітектів, меценатів тощо) я натрапляв подекуди на вказівки про існування по панських маєтках старої України музичних та вокальних капел з власних кріпаків-селян. На прохання редакції „Музики” я й згрупував відомості, що в мене були, в невеликий нарис. Тема про капели давно цікавила Д.М. (Щербаківського. – С.Б.). “Пориюсь в моїх шпаргалах”, – сказав він задумливо після моєї доповіді в засіданні музичного Товариства ім. Леонтовича – і через кілька місяців вийшла з друку, розбита на два журнальних числа, монографічно опрацьована, найцінніша стаття про оркестри, хори й капели за панщини на Україні” [467].

Щасливіше працював Ернст, розробляючи окремі, індивідуальні сюжети. Мабуть, професійна совісність дослідника приносила найзначущіші результати, коли він зосереджувався біля вичерпливих питань.

Вперше в літературі подав Ф.Ернст відомості про український період такого видатного портретиста, як Гайнріх Гольпайн [468]. Всього він зафіксував 54 його твори, розподілив їх за роками й послідовно розглянув, повідомляючи принагідно численні дотичні теми подробиці, зокрема з історії самих портретів.

Інша публікація Федора Ернста врятувала для українського мистецтва доволі цікаву постать пейзажиста [469], який «лишив нам низку дуже цінних краєвидів та грандіозну панораму м. Київа» [470]. Велику копітку роботу авторову виявляє вже те, що він знайшов кілька підписних робіт цього художника в Ермітажі (Санкт-Петербург), у приватному зібранні інженера Гурецького (Київ), в будинку генерала Раєвського (Гурзуф), у музейному фонді Головнауки РРФСР (Москва) тощо. Ф.Ернст описав їх, зіставив між собою та встановив, що автор їхній був викладач малювання в київському інституті шляхетних панянок (1850–4) на прізвище Гроте (Grothe) [471].

Велику цінність для дослідження історії українського мистецтвознавства мають Ернстові некрологи його класиків, зокрема Вадима Модзалевського, [472] Григорія Павлуцького [473] та Миколи Біляшівського [474]. Важко переоцінити вагу його розвідки про Данила Щербаківського, де бачимо потужний мемуарний елемент [475]. Соратник трагічно загиблого вченого Ф.Ернст ґрунтовно узалежнив характер його праць не лише від опрацьованості тем та характеру джерел, але й від його власної вдачі й долі, від обставин суспільного життя. Зараз очевидно, що такого плану огляд праці дослідника дуже цікавий і перспективний. Слід вказати ще на загублені у винятково раритетних тепер виданнях огляд діяльності мистецтвознавця, директора Російського Музею в Ленінграді (1919-26) М.П.Сичова [476], а також життєпис самого Ф.Ернста. Цінність останнього полягає не лише в тому, що тут зазначено публікації, підписані криптонімами, а й кілька праць, що лише готувались тоді до друку, але у світ не вийшли. Отож, з’явилась лише одна, перша розвідка – “Київська архітектура XVII-XVIII віків”. Ніколи не було видано дві праці: “Кенігсберський богослов і чернигівський архитект Адам Церникау” та “В справі наукової класифікації типів деревляних церков” [477].

Примітки

443. Українська Академія наук, січень-квітень 1919 р. // Наше минуле. 1919. Січень–квітень. № 1–2. С. 171.

444. Український бібліографічний словник [Рубр.: Література, наука] // Нова рада. 1917. 30 грудня. № 219. С. 4; Український біографічний словник [Рубр.: Новинки] // Дїло. 1918. 2 лютого (20 ст.ст.). Ч. 24 (9584). С. 3.

445. Після нього працювали на цій посаді Микола Василенко й Сергій Єфремов.

446. Після його смерті на керівничого було обрано Петра Стебницького. Коли помер і Стебницький (14 березня 1923), на цій посаді працював Михайло Могилянський. (Академічна комісія для складання біографічного словника діячів України […] // Бібліологічні вісті. К., 1923. Грудень. Ч. 4. Стовп. 81; П.Я.Стебницький. 1862–1923. [К.:] Слово, [1925.] С. 63.

447. ІМФЕ. Ф. 13-5. Од. зб. 411. Арк. 1.

448. Перший піврік існування Української Академії Наук. С. 82, 89-91; Звідомлення про діяльність Української Академії Наук у Київі до 1 січня 1920 року. К., 1920. С. VII.

449. ІМФЕ. Ф. 13-5. Од. зб. 411. Арк. 11.

450. Там само. Арк. 6, 7, 11 зв.

451. Там само. Арк. 11. На березі занотовано: «окремо».

452. Ернст Ф. Збірання відомостів про діячів українського мистецтва // Збірник Секції Мистецтв [УНТ]. [Том] 1. К., 1921. С. 152-153.

453. НБУ. ІР. Ф. Х. № 5137-5138.

454. ІМФЕ. Ф. 13-1. Од. зб. 4. Арк 30.

455. Звідомлення про діяльність Української Академії Наук у Київі до 1 січня 1920 року. С. VII–VIII.

456. Ернст Ф., Секретар Секції мистецтв. Протоколи засідань Секції мистецтв Українського Наукового Товариства в Киіві // Збірник Секції мистецтв [УНТ]. [Том] І. К.: Держ. вид-во, 1921. С. 155.

457. ІМФЕ. Ф. 13–1. Од. зб. 2. Арк. 19.

458. Міяковський Володимир Варлаамович (6 липня 1888, Ковель – 22 березня 1972, Нью-Йорк) – історик, культуролог.

Арештований 21 серпня 1929 у справі СВУ. Засланий на 5 років до Корелії, де працював статистиком. 1943 виїхав до Праги, 1950 – до Нью-Йорка. Один з головних фундаторів УВАН.

Див.: Білокінь С. Ім'я з-поза меж УРЕ // Книжник. 1991. № 1. С. 22-23;

Його ж. Георгій Нарбут за часів "перестройки" та незалежності // Слово і час. 1996. № 2 (422). С. 21-23;

Його ж. Архівіст Володимир Міяковський // Архівна та бібліотечна справа в Україні доби Визвольних Змагань, 1917-1921 рр.: Зб. наукових праць. К., 1998. С. 213-222;

Його ж. Володимир Міяковський – діяч української книги // Вісник Книжкової палати. К., 1998. № 2 (20). С. 39-43;

Його ж. Таємниці архівів не вічні…// Сучасність. 1998. Ч. 10 (450). С. 57-80;

Його ж. Володимир Міяковський, 1888-1972 // Вісті УВАН. Ч. 2. Нью-Йорк, 2000. С. 201-267.

459. Звідомлення Всеукраїнської Академії Наук у Київі за 1923 рік: З нагоди п'ятирічного існування Академії 1918–1924. У Київі, 1924. С. 79–80.

460. НБУ. ІР. Ф. Х. № 5157. Арк. 1; ІМФЕ. Ф. 13–1. Од. зб. 2. Арк. 8.

461. Там само.

462. ІМФЕ. Ф. 13–1. Од. зб. 2. Арк. 19.

463. Музичне товариство ім. Леонтовича // Більшовик. 1924. 11 січня. № 9 (907). С. 6.

464. ІМФЕ Ф. 13–1. Од. зб. 2. Арк. 19 зв.

465. Ернст Ф. Кріпацькі капели на Україні // Музика. К., 1924. Ч. 1–3. С. 33–38; Його ж. Ще про кріпацькі капели на Україні // Музика. 1924. Ч. 4–6. С. 48–49.

466. Щербаківський Дан. Оркестри, хори і капели на Україні за панщини // Музика. 1924. Ч. 7–9. С. 141–155; Ч. 10–12. С. 205–213.

467. Ернст Федір. Данило Михайлович Щербаківський. С. 134.

468. Ернст Федір. Український портрет від кінця XVIII століття до наших днів // Щербаківський Данило та Ернст Федір. Український портрет: Виставка укр. портрету XVII–ХХ ст. К., 1925. С. 34-35; Його ж. Портретист Гольпайн // Український Музей. Зб. 1. К., 1927. С. 95-120, 277-279 (7 вклейок; окремо: К., 1927).

469. Ернст Ф.Л. Види Київа середини XIX віку, що їх писав художник Гроте // Записки Історично-Філологічного відділу [УАН]. 1927. Кн. XIII–XIV. С. 404-415. Цю роботу автор мав зачитати 17 лютого 1928 р. в приміщенні Всеукраїнського Історичного Музею (Доповідь проф. Ернста. [Добірка "Культурно-мистецька хроніка" в рубр.: Культура й мистецтво] // Прол. правда. 1928. 16 лютого. № 40 (1952). С. 4.

470. Ернст Федір. Портретист Гольпайн. С. 99.

471. На жаль у шеститомовій „Історії українського мистецтва” не знайшлося місця ні для Гроте, ні для Гольпайна. Втім, не знаходимо тут і пейзажиста Дом.Гаґена, вчителя М.Ге Галле, художника Межигірської фабрики Е.Шварца та ін., хоч маємо В.Штернберґа, В.Тімма й навіть попередника Гроте на посаді викладача малювання Павла Шлейфера та наступника – Антона Ланґе! Чи не тому так, що згадка неминуче тягла за собою ім'я автора присвяченої йому єдиної статті – ворога народу Ернста?

472. Е.[рнст] Ф. + Вадим Львович Модзалевський, 1873-1920 // Збірник Секції мистецтв [УНТ]”. [Том] I. К., 1921. С. 132-133.

473. Ернст Ф. Григорий Григорьєвич Павлуцкий // Среди коллекционеров. М., МСМХХІУ. Май-июнь. № 5-6. С. 58-59.

474. Ернст Ф. Академік М.Ф.Біляшівський // Життя й революція. 1926. Квітень. Ч. 4. С. 120; Його ж. Николай Федорович Беляшевский: Некролог // Киевский пролетарий. 1926. 22 апреля. № 91 (253). С. 5; Його ж. Памяти Н.Ф.Беляшевского // Известия. М., 1926. 25 апреля. № 95 (2726). С. 6.

475. Ернст Федір. Данило Михайлович Щербаківський. С. 127-136. Пор.: Його ж. Подвижник музейної справи: Пам'яті передчасно загиблого Д.М.Щербаківського // Прол. правда. 1927. 9 червня. № 128 (1741). С. 6 (ІР. Х. 5136); Громадська подяка А.І.Онищукові: Лист до редакції // Прол. правда. 1927. 27 січня. № 21 (1634). С. 5.

476. [Ернст Федір.] М.П.Сичов: Рекомендація Всеукраїнського Історичного музею ім. Шевченка в Києві // Матеріяли до обрання нових академіків. № 93. К.: Упрнаука; ВУАН, 1929. С. 1-2 окремої паг. Тираж 250 прим. На правах рукопису. Див.: ІМФЕ. Ф.13-1. Од. зб. 2. Арк. 10; Од. зб. 6. Арк. 6.

Сичов Николай Петрович (1883 – 17 вересня 1964) – фахівець з візантійсько-української мистецької культури. Проф. Ленінгр. ун-ту, завідувач держ. реставраційних майстерень у Ленінграді. Брав участь у роботах ВУАК і Софійської комісії ВУАН над дослідженням і реставрацією розписів Софійського собору (1928) та Єлецької церкви в Чернігові. За ініціативою Ф.Ернста Сичова було висунуто на академіка УАН. Але влада дбала про обрання у першу чергу своїх кандидатів – В.Затонського, Г.Кржижановського, С.Семковського, М.Скрипника, Ол.Шліхтера, М.Яворського, доля яких складалась по-різному, інколи драматично. У провіднику по Києву опубліковано його спільну з Ернстом статтю "Кол. Золотоверхо-Михайлівський манастир" (Київ: Провідник. К., 1930. С. 361-364). Арештований 1930, 17 вересня 1933 (того разу звинувачений у належності до "Рос. нац. партії") та 1948 у Владимирі, де він тоді мешкав (Ашнин Ф.Д., Алпатов В.М. «Дело славистов». С. 227, 233; Источник. 1995. № 6 (19). С. 95-96: фото). Дж.: Лазарев В.Н. Н.П.Сычев: Некролог // Византийский временник. Том 26. Москва, 1965. С. 291-292; Крюкова Т.А., Студенецкая Е.Н. Государственный музей этнографии народов СССР за пятьдесят лет советской власти // Очерки истории музейного дела в СССР. Вып. VII. М., 1971. С. 15.

477. Життєпис і реєстр наукових праць Ф.Л.Ернста. С. 93.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1970 – 2017 С.І.Білокінь

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1826

Модифіковано : 6.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.