Початкова сторінка

Сергій Білокінь (Київ)

Персональний сайт історика України

?

Заборонені книги. 2

Сергій Білокінь

А тоді, 2 липня 1947 р. Маслов бурхливо зареаґував на бібліографічні уточнення щодо «Богословії», продовження якої доти лишалось йому невідоме:

«С удивлением узнал из Вашего письма, что была еще одна, XVІІ-ХХ, книга «Богословії» с окончанием статей о Кир.[илле] Транквиллионе и о Стефане Яворскомъ (sic). Ради Бога, приобретите ее для меня любою ценою, по возможности только в чистом виде».

Цей том був позначений 1939-42 роками, видрукований 1943. Сергієві Івановичу йшлося про статті В.Фіґоля «Учительне Євангеліє Кирила Т.Ставровецького» та Д.Михайлищука «De occasione et scopo Metrop. Stephani Javorskyj operis «Petra Fidei». До цього тома «Богословії» Маслов повернувся 18 березня 1948 року: «Жажду иметь этот выпуск и с нетерпением его жду». Максименкові в розшуках не щастило, і 1 травня 1950 року С.І. делікатно нагадував:

«Если у Вас затерялись мои desiderata, на всякий случай напоминаю, что я, кроме продолжения работы о барокко, жажду получить журнал «Богословія», т. XVII, кн. 2 с окончанием статей о «Евангелии учительном» Кирилла Транквиллиона и о «Petra fidei» Стефана Яворского. Нельзя ли сейчас раздобыть сборник Франка «Мій Ізмарагд»?

17 січня 1948 року С.І. Маслов оповів своєму львівському кореспондентові результати консультацій із сином академіка Білецького – Андрія Олександровича, який написав перед тим докторську дисертацію з класичної філології

«и на протяжении работы много раз пользовался [текущими] заграничн.[ыми] изданиями. Он мне сказал, что сделал было попытку выписать что-то через Москву и Карахана, но получил ответ, что все кредиты на 1947 г. уже использованы. Вообще таким путем он никогда ничего, ни сам, ни через Ал.[ександра] Ив.[ановича], из-за границы не получал и считает этот путь совершенно безнадежным».

Повністю присвячено забороненим виданням листа С.Маслова від 25 травня 1948 року:

«Дорогой Федор Филиппович, переданные Вами книги получил. Сердечно благодарю Вас за всё присланное: всё нужно и очень интересно. Только желательны некоторые комментарии:

1) Как точно называется журнал, в котором помещены были статьи Романенчука [113]? Вы пишете «вырезки из Вістника…», но, вероятно, заглавие журнала более пространно.

2) Статья Є.Пеленського «До питання про бібліографію стародруків» напечатана, повидимому, в «Богословіи». Не можете ли Вы сообщить мне точно № «Богословіи», в каком статья эта была помещена [114]. До получения Вашей посылки я и не подозревал, что мои пропозиции по части описания укр.[аинских] стародруків [115] вызвали такой интересный отклик в печати.

3) Откуда извлечена статья Андрусяка о связях Мазепы со Станисл.[авом] Лещинским и Карлом ХІІ?

Статью С.Ю.Кулаковского я оставлю, как и все прочие издания. И вообще, дорогой Федор Филиппович, Вы не стесняйтесь проявлять инициативу при розысках книг для меня и не опасайтесь, как бы не приобрести дублетов. Дублеты всегда могут пригодиться – для подарка, для обмена и т.п.»

Дуже важливо, що Маслов сам задокументував залежність своєї роботи від праць політеміґрантів, як-от у листі від 25 березня 1954 року:

«Писання Величковського» 1943 р. у меня есть [116]. Я давно приобрёл этот сборничек и использовал его в работе «Маловідомий український письменник Іоанн Величковський», которую – увы! – никак не могу «явить свету деломъ друкарскимъ». Дело в том, что Величковский – едва ли не самый яркий представитель стиля барокко в украинской литературе XVII – нач. XVIII ст. Стиль же этот, сугубо формалистичный, отпугивает не только Держлітвидав, но и академическое и университетское издательство. Единственное, что мне удалось из работы о Величковском напечатать, это – несколько страниц во 2-м издании «Хрестоматії давньої української літератури», составленной А.И.Белецким (К. 1952, стр. 212-216).

Що стосується Сергія Юліановича Кулаковського, сина відомого візантолога, то 4 квітня (за документом – улітку) 1919 року, за большевиків, його було вирішено залишити при університеті св.Володимира як стипендіата для готування до викладацької діяльності за кафедрою теорії та історії мистецтва [117]. Одержавши наукове відрядження до Варшави, він до СРСР більше не повернувся. До кінця своїх днів служив професором кафедри філології Варшавського університету. Помер у Варшаві 1949 року [118]. Машинописну збірку його віршів, присвячених Анні Карпеко-Артоболевській, я бачив у 1970-х роках у її книгозбірні.

Здавалося, – і так воно, зрештою, й було, – що вчені спеціально призбирують заборонені видання. Так, 25 травня 1948 року С.Маслов повідомляв:

«У нас в Инст.[итуте] лит.[ературы] и в прессе («Київська правда») усиленно дебатируется вопрос про «рішуче викорінення веселовщини в українському літературознавстві». Объявлена была пережитком веселовщины также статья Елены Митр.[офановны] [119] «Повісті про кесаря Оттона и пр.» в 9 № «Радянського літературознавства» [120]. Видавництво АН обещает мне дать 25 оттисков этой статьи. Если действительно дадут, один из них пришлю Вам, хотя это будет, конечно, отнюдь не душеспасительное чтение».

Вченому йшлося про те, що темою твору була подружня невірність. 2 травня 1949 року Ю.Меженко надсилав своє побажання:

«Буду Вам дуже вдячний, якщо зможете щось докомплектувати [121]. Ще, може, бачили, було видання «Ми» [122]. Є у мене кілька пошматованих чисел, але скільки їх всього було, я не знаю. Вважаю, що у мене нічого нема».

Але певний час – після своєї київськоі катастрофи – до забороненої літератури Ю.О. ставився обережніше і деяких прохань Ф.П. просто не прийняв:

«З того, що Ви шукаєте, не може продаватися: Ченцов [123], Акулов, «Деятели русск.[ого] рев.[олюционного] движения» [124]. Ці всі видання знято з продажу».

За іншого настрою (2 травня 1949 року) він погоджувався:

«Чи маєте Ви Труды БАН? Це та книжка, що в ній дурнувата стаття Д.Д.Іванова, за яку його вже знято з роботи. Якщо не маєте, то я спробую її для Вас дістати, хоч зараз її з продажу знято».

(В офіційній термінології це звалося «чтение и распространение»).

Примітки

113. Серед паперів Максименка збереглась газетна витинка з пасквілем, присвяченим його «Азбуковнику»: Мигаль Тарас. Коли в каламарі жовч… // Вільна Україна. 1971. 20 лютого. № 36. С. 4.

114. Курйозно, що число «Боголословії» було невідоме й самому авторові, коли він складав на еміґрації свою бібліографію. Див.: Пеленський Євген-Юлій (3 січня 1908 – 29 вересня 1956, Сідней, Австралія): Бібліографія праць Є.-Ю.Пеленського: Вибрана бібліографія, 1928-1948. Бльомберґ: Бистриця, 1949. С. 12. Дж.: Українська журналістика в іменах. Вип. ІІІ. Львів, 1996. С. 238-241 (Н.Антонюк).

115. Див.: Маслов Сергій. Спроба інструкції та план роботи над складанням українського бібліографічного репертуару XVI-XVIII ст. // Українська бібліографія. Вип. 1. Методологічний збірник. К., 1928. С. 61-86 і окремо (К., 1928. 28 с.).

116. Величковський Іван. Писання / Ред. і вступна стаття Є.Ю.Пеленського. Краків; Львів: Укр. вид-во, 1943. 125, [3] с.

117. Там само. Од. зб. 1. Арк. 15; Од. зб. 2. Арк. 19, 24; Од. зб. 4. Арк. 24; Життєпис і реєстр наукових праць Ф.Л.Ернста. С. 92.

118. Пучков Андрей Александрович. Юлиан Кулаковский и его время. Изд. 2. СПб.: Алетейя, 2004. С. 90.

119. Маслова (дівоче прізвище Шуляк) Олена Митрофанівна (21 листопада ст.ст. 1887, Кельці – 4 жовтня 1934, Київ) – літературознавець, дружина С.І.Маслова. 1913 року закінчила романо-германське відділення Київських Вищих жіночих курсів, де працювала в Семінарії В.М.Перетца. Авторка робіт «Рукописна книга» (К., 1925), «Життя і літературна спадщина Лодовіка Гвіччіярдіні» (окрема відбитка [К., 1929. {2}, 161 с., вкл. 110 прим. ] з вид.: «Записки Історично-філологічного відділу» УАН. Кн. XII, XV, XVIII, XIX та XXIII. 1927-1929), на яку була рецензія Ю.Яворського (Slavia. Vol. X. Fasc. 4. 1931. S. 833-835), «К истории анекдотической литературы XVIII в.» (Сборник ОРЯС. Том 101. 1928) та ін. Відомості узято з листа сина, Ю.С.Маслова до Ф.П.Максименка від 9 травня 1970 року.

На день народження вождя приносили у жертву визначних людей (див.: Білокінь С. Смерть Миколи Касперовича // Розбудова держави. 1992. Липень. Ч. 2. С. 54). Після війни, 22 квітня 1948 року в пресі з’явилось одночасно дві (!) статті з критикою літературознавця Єлизавети Старинкевич та її монографії «Драматургія І.Кочерги» (Романец И. Формалистические изощрения вместо литературной критики // Правда Украины. 1948. 22 апреля. № 95 [2833]. С. 4; Жаданов Л., Мілявський Б. Плоди формалістичної методології // Літературна газета. 1948. 22 квітня. № 17 [262]. С. 4). Реаґуючи на виступи преси, 6 травня 1948 року в Інституті літератури АН УРСР були влаштовані відкриті партійні збори. Очевидно, не без участі тодішнього директора Ол.Білецького, зробити основну доповідь «За остаточне подолання веселовщини і схиляння перед Заходом в українському літературознавстві» було доручено самій Старинкевич, яка виправдовувала себе й директора (Солодченко Я. За справжню більшовицьку критику і самокритику в українському літературознавстві // Київська правда. 1948. 18 травня. № 98 [7108]. С. 2). За тодішніми «законами жанру», згідно з якими зло повинно було породити зло, маючи когось при цьому покритикувати далі, вона обрала тоді мішенню посмертно опубліковану статтю Ол.Маслової. Природно, що цю критику Сергій Іванович сприйняв дуже болюче. За його переказом (лист від 7 червня 1948 року), Старинкевич «поставила вопрос, почему «дослід О.М.Маслової зайняв місце на сторінках «Радянського літературознавства», а не друкується в якому-небудь американському органі «чистої науки». «Стаття О.Маслової, – на взгляд Старинкевич, – цілком безцільна і безідейна», «вона виходить з мутних джерел буржуазного об’єктивізму й формалізму школи Веселовського». Мені трапилось бути на Байковому кладовищі, коли Єл.Старинкевич ховали. Була зима, вона лежала у відкритій труні, й легкий сніжок падав на її обличчя.

120. Маслова О.М. Повісті про кесаря Оттона і про графиню Альтдорфську в українській літературі // Радянське літературознавство. 1948. № 9. С. 156-167.

121. Перед цим іде невеличкий список періодики, але при оправлянні листів Максименко ненароком зрізав смужку паперу з початковими літерами. Можна здогадатися, що другим номером тут ішов журнал «Наша культура» – місячник, що його у 1935-37 у Варшаві видавав І.Огієнко (Ляхоцький Володимир. Просвітитель. К., 2000. С. 177-208). Максименко мав повний комплект цього журналу. Можливо, протягом кількох років проживання у Ленінграді Меженкові не пощастило докомплектувати ті самі видання. Принаймні 25 листопада 1955 року він писав: «ЛНВ після 1919 року, тобто львівський період у мене майже нічого нема і за все буду вдячний. «Нашої культури» є 1935 р. №№ 4-9; 1936 №№ 4-10, 12; 1937 № 4. Що до «Дзвонів», то лежать вони у мене в якомусь з коробків – і сам не знаю, в якому, і встановити, що є, не можу». У В.Чорновола 30 вересня 1965 року КҐБ забрало п’ять чисел «Нашої культури» (№ 81) та два числа «Дзвонів» (№ 78). Див.: Українська інтеліґенція. С. 30.

122. Літературно-мистецький журнал, що виходив у варшавському видавництві «Варяг» 1933-38 як квартальник і 1939 як двомісячник за редакцією Івана Дубицького. Видавець і відповідальний редактор Модест Куницький. Журнал гуртував літераторів-еміґрантів з Наддніпрянщини, тут друкувалися С.Доленга, Ю.Косач, Н.Лівицька-Холодна (Мартинюк Микола. Українські періодичні видання Західної України, країн Центральної та Західної Європи (1914-1939 рр.): Мат. до бібліогр. Львів, 1998. С. 114). Під час обшуку у В.Чорновола працівники КҐБ вилучили одне число цього журналу за 1939 рік, яке він посідав (Українська інтеліґенція. С. 30, № 89).

123. Ченцов Н.М. Восстание декабристов: Библиография. М.; Л., 1929.

124. Деятели революционного движения в России: Биобиблиогр. словарь. От предшественников декабристов до падения царизма. Том 1-3, 5. М.: Изд-во Всесоюз. о-ва полит. каторжан и ссыльно-поселенцев, 1927-34. Видання містить 16 000 персоналій. Не було завершене у зв’язку з початком репресій проти представників інших політичних партій та опозиції в самій ВКП(б). У Державній публічній історичній бібліотеці Росії у вигляді гранок і рукописів зберігається частина випусків 3 тому (літери К-П, С, Щ, Э), у Відділі рукописів ГБЛ – частина випусків того самого 3 тому (літери И-О).

Том 1: От предшественников декабристов до конца «Народной воли». Часть 1-2. 1927-28.

Часть 1: До 50-х гг. ХIХ в. 1927; Часть 2: Шестидесятые годы. 1928.

Том 2: Семидесятые годы. Вып. 1-4. 1929-32.

Вып. 1: А-Е. 1929; Вып. 2: Ж-Л. 1930; Вып. 3: М-Р. 1931; Вып. 4: С-Я. 1932.

Том 3: Восьмидесятые годы. Вып. 1-2. 1933-34.

Вып. 1: А-В. 1933; Вып. 2: Г-З. 1934.

Том 5: Социал-демократы, 1880-1904. Вып. 1-2. 1931-33.

Вып. 1: А-Б. 1931; Вып. 2: В-Гм. 1933.

Див.: Всесоюзное общество политкаторжан и ссыльнопоселенцев: Образование, развитие, ликвидация, 1921-1935. Москва: Мемориал, Звенья, 2004.